15 грудня 2020 року м.Суми
Справа №576/492/20
Номер провадження 22-ц/816/2265/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Усенко Л.М., в приміщенні Глухівського міськрайонного суду Сумської області, повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року,
У березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 16 вересня 2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 200 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Так як відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, виникла заборгованість, яка станом на 13 лютого 2020 року становить 257 112 грн 14 коп., з яких: 200 000 грн - заборгованість за кредитом, 57 112 грн 14 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 0 грн 00 коп. - заборгованість за пенею та комісією.
Просить стягнути заборгованість у розмірі 200 000 грн 00 коп. за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2015 року, яка складається 200 000 грн - заборгованість за кредитом, та судові витрати.
Глухівський міськрайонний суд Сумської області рішеннямвід 18 вересня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, за невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що з моменту підписання відповідачем заяви між банком та клієнтом було укладено договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору.
Підписавши анкету-заяву, відповідач пройшов ідентифікацію в банку, а тому повторне заповнення будь-яких анкет-заяв або підписання інших додаткових документів не вимагалося.
Крім анкети-заяви відповідачем в день отримання кредитної картки та отримання можливості користуватися кредитними коштами було підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки.
Також відповідач після отримання картки здійснив дії щодо її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки, на думку позивача, свідчить про укладення сторонами кредитного договору.
З виписки по руху коштів чітко вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги. Крім того, він частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці.
Зазначає, що оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за тілом кредиту.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2015 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 9).
Також до позовної заяви банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті: http://privatbank.ua/terms/, разом з Тарифами, які відповідачем не підписані (а.с. 10-29).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 13 лютого 2020 року становить 257 112 грн 14 коп., яка складається з : 200 000 грн - заборгованість за кредитом, 57 112 грн 14 коп. - заборгованість за процентами, з яких: 51 558 грн 14 коп. - несплачені проценти на прострочену заборгованість; 5554 грн 00 коп. - несплачені проценти на поточну заборгованість. При цьому банк до стягнення визначив суму у розмірі 200 000 грн 00 коп. заборгованості за кредитом (а. с. 6-8).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо самого виду договору (кредитний або інший), а також інших умов, викладених в Умовах та правилах надання банківських послуг, не доведено факту надання кредиту на підставі анкети-заяви від 16 вересня 2015 року.
Проте повністю погодитися з такими висновками місцевого суду не можна, так як суд дійшов його неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи та з направильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд першої інстанції вірно встановив обставини того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, та дійшов правильного висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 вересня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви.
Що стосується наданих АТ КБ «ПриватБанк» апеляційному суду нових доказів, а саме копії паспорту споживчого кредитування від 14 червня 2018 року, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про термін дії карти, заявку на актуалізацію по преміальній картці, виписки по картрахункам, колегією суддів вказані нові докази не приймаються під час апеляційного перегляду справи, оскільки вони надані апеляційному суду без додержання порядку та строків їх подання.
Проте, місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а також вчиняв дії спрямовані на погашення заборгованості. Колегія суддів вважає, що він є належним доказом на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки підписаний уповноваженою особою АТ КБ «ПриватБанк», який несе відповідальність за зміст наданого суду документа. Відповідач своїх заперечень та доказів, які б спростовували наданий банком розрахунок ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав.
Суд першої інстанції мав право відповідно до приписів ч. 7 ст. 81 ЦПК України у разі наявності у нього сумнівів щодо розрахунку заборгованості витребувати у позивача відповідні докази.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно Анкета-заява від 16 вересня 2015 року не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також з врахуванням вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, то позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. В даному випадку, виходячи з наданого банком розрахунку заборгованості, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в сумі 200 000 грн 00 коп., вимоги про стягнення якої були заявлені банком при зверненні до суду з даним позовом.
Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2015 року у розмірі 200 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати: в розмірі 3000 грн 00 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 4500 грн 00 коп. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, 4; 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18 вересня 2020 року скасувати та ухвалите нове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 200 000 гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 вересня 2015 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3000 гривень 00 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції та 4500 гривень 00 копійок за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Т.А. Левченко
Судді: В.І. Криворотенко
О.І. Собина