08.12.2020 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи: 509/4562/18
Апеляційне провадження №22-ц/813/8820/20
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого -Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів -Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
за участю секретаря Сороколет Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 липня 2020 року, постановлену під головуванням судді Кириченка П.Л.,
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на них та заяви про забезпечення позову
У жовтні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «СФК» (далі - ТОВ «СФК») та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) про стягнення коштів в рахунок погашення заборгованості за комунальні послуги (а.с.виділених матеріалів 1-8).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться цілісний майновий комплекс під літерою «Г», до складу якого входить невід'ємна його частина приміщення за №68-П. Позивачам належить нежитлова будівля під №68-Г, а відповідачам - 68-П. Вся будівля, у тому числі її невід'ємна частина, що належить відповідачам, має єдину систему електропостачання, опалення, водопостачання, водовідведення.
Посилаючись на те, що оплату за водопостачання, водовідведення, відведення зливових стоків та за газопостачання для опалення зазначеної нежитлової будівлі здійснює позивач ОСОБА_1 , а оплату за поставлену електроенергії здійснює позивач ТОВ «СКФ», позивачі просили суд стягнути з відповідачів частину цих витрат за період з листопада 2015 по травень 2018 року включно на користь:
-ОСОБА_1 загальний борг за водопостачання, водовідведення, водовідведення зливових стоків та газопостачання у сумі 34 971,65 грн.;
-ТОВ «СФК» борг за активну та реактивну електроенергію у сумі 133 879,89 грн.
Відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість, та на те, що вони (відповідачі) є власниками окремого об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а між позивачами та відповідачами відсутні договірні зобов'язання щодо комунальних послуг (а.с.виділених матеріалів 12-15).
У липні 2020 року ТОВ «СКФ» та ОСОБА_1 надали суду заяву про забезпечення позову, в якій просили накласти арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 342,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачам по 1/2 частці кожному (а.с.виділених матеріалів 17-23).
Заява обґрунтована тим, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду і саме накладання арешту в межах суми позовних вимог спроможне забезпечити фактичне виконання рішення суду. При цьому зазначили, що:
- між сторонами існує спір майнового характеру і сума, що підлягає стягненню, є істотною;
- відповідачами порушено права позивачів щодо утримання нежитлової будівлі та несплата комунальних послуг відповідачами є триваючою;
- відповідачі зловживають процесуальними правами та порушують процесуальні обов'язки, передбачені ст.43 ЦПК України, і затягують розгляд справи;
- відповідач ОСОБА_2 має непогашені боргові зобов'язання перед іншими кредиторами на загальну суму 7,1 млн.грн., які стягуються у примусовому порядку;
- відповідач ОСОБА_3 вирішила здійснити відчуження нерухомого майна, відносно утримання якого виник цей майновий спір, що підтверджується довіреністю від 19 листопада 2019 року на уповноваження ОСОБА_5 подарувати 1/2 частку нежитлової будівлі №68-П за вказаною адресою;
- предметом позовних вимог є борг по утриманню будівлі та сплаті комунальних витрат, безпосередньо пов'язаний із володінням відповідачами нежитловою будівлею №68-П, яка ними не утримується неналежним чином;
- накладання арешту на майно відповідачів не обмежить останніх у їх праві користування та володіння будівлею. У кожного з відповідачів є інше нерухоме майно у власності та власне окреме житло, де вони проживають;
- позивачі вважають і припускають, що відповідачі будуть ухилятися від виконання рішення суду та створювати перешкоди для його виконання, у тому числі шляхом відчуження належного їм майна, укладання угод з діючими кредиторами, а також зважаючи на те, що позов ними не визнано та не вчинено дій щодо відшкодування спричиненої шкоди - сплати боргу.
Короткий зміст судового рішення, що оскаржується
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 липня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.виділених матеріалів 35).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачами не зазначені ризики, які б перешкоджали в подальшому виконанню судового рішення, тому заява про забезпечення позову не знайшла свого обґрунтування і не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги та відзиву на неї
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та не правильне застосування норм матеріального права, просив суд скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 липня 2020 року та ухвалити постанову, якою вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на нежитлову будівлю, загальною площею 342,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.виділених матеріалів 38-45).
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 послався на те, що судом першої інстанції не звернута увага на викладені в заяві про забезпечення позову ризики, які будуть перешкоджати в подальшому виконанню судового рішення. Апелянтом викладені обставини, що зазначені ним у заяві про забезпечення позову.
Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду - без змін. Зазначав, що позивачами не були обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття відповідних заходів, які не є розмірними виду забезпечення позову, які просили застосувати позивачі, позовним вимогам. Рівноцінність заходів забезпечення позову не відповідала змісту заявлених позовних вимог. Позивачами не обґрунтовано необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та свої міркування та припущення (а.с.виділених матеріалів 74-75).
Відповідач ОСОБА_3 не скористалась правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач ТОВ «СФК» відзив на апеляційну скаргу не подавало. Представник ОСОБА_6 в інтересах товариства надав суду заяву, в якій підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити (а.с.виділених матеріалів 83).
Справа розглянута у відсутності сторін по справі, які повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від ОСОБА_1 та представника ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «СКФ» надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.виділених матеріалів 82-86). З огляду на норми ст.372 ЦПК України, наведені обставини не перешкоджають розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 1 якої передбачено, що позов може забезпечуватись накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно із ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Як вбачається із змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення з відповідачів заборгованості за комунальними витратами у загальній сумі 168 851,54 грн. Нежитлове приміщення, за рахунок якого позивачі бажають забезпечити позов, ні є предметом позову.
В порушення приписів ч.2 ст.149 ЦПК України заявниками належними та допустимими доказами не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі його винесення на користь заявників.
Посилання заявників на невиконання відповідачами своїх зобов'язань за комунальними послугами, на наявність відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача ОСОБА_2 , намір відповідача ОСОБА_3 подарувати свою частину нерухомого майна за вказаною адресою тощо не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову, та не може свідчити про ухилення відповідачів від виконання можливого судового рішення про стягнення грошових коштів за компенсацію частини сплачених комунальних послуг. Крім того, в апеляційній скарзі, як і в заяві про забезпечення позову, апелянтом наведено перелік майна, яке перебуває у власності відповідачів, що не може свідчити про скрутне матеріальне становище відповідачів, а відтак ухилення від виконання рішення суду.
У разі винесення судом рішення на користь позивачів, зазначене рішення в разі невиконання відповідачами у добровільному порядку може бути виконане в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». В рамках виконавчого провадження державним (приватним) виконавцем проводиться сукупність дій, визначених у зазначеному законі, що спрямовані на примусове виконання рішення у спосіб, визначений законом.
Крім того, позивачами в порушення вимог ч. 3 ст.150 ЦПК України не доведено суду, що заходи забезпечення позову, є співмірними із заявленими вимогами. Так, матеріали виділеної справи не містять вартості нежитлового приміщення площею 342,1 кв.м., на яке позивачі просять суд накласти арешт задля забезпечення виконання можливого судового рішення про стягнення з відповідачів 168 851,54 грн.
Посилання апелянта на ту обставину, що зазначене нерухоме майно, що належить відповідачам, отримано відповідачами за договором дарування безоплатно, що слід врахувати суду апеляційної інстанції, так само як і посилання на досудові розслідування, не мають правового значення для вирішення питання відносно заяви про забезпечення позову, предметом якого є стягнення грошових коштів.
Враховуючи вищенаведене, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення відповідачів, є обґрунтованим, оскільки заявниками не доведено наявності зв'язку між необхідністю вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідачів, та ускладненням або неможливістю виконання рішення суду у даній справі.
За таких обставин, з урахуванням вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, та фактичних обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає, що позивачі не довели намірів відповідачів чинити перешкоди у виконанні рішення суду. Посилання в заяві про можливість відчуження спірної нерухомості на користь третіх осіб без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
З огляду на наведене, колегія суддів прийшла до висновку про дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року.
Головуючий:
Судді: