Справа № 2-1087/11 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.
Провадження № 22-ц/811/2365/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 1
10 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Мікуш Ю.Р.,
за участі секретаря: Сенків Х.І.,
з участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника Галицької районної адміністрації Львівської міської ради Бойчук Ю.Р., Федорківа С.М. представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року у справі за поданням начальника Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетюка Р.М. про видачу дубліката виконавчого листа,-
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року подання начальника Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетюка Р.М. про видачу дубліката виконавчого листа - задоволено.
Видано начальнику Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетюку Р.М. дублікат виконавчого листа № 2-1087/11 від 11 березня 2015 року, відповідно до рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2013 року, Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 листопада 2012 року за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 за участю третіх осіб Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про демонтаж гаражу, про зобов'язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір'ї будинку АДРЕСА_1 зазначивши, що демонтаж слід здійснити крім стін, які служать підтримкою.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі стверджує, що вважає ухвалу необгрунтованою.
Зазначає, що суд не повідомив його належним чином про дату, час та місце судового засідання, що відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.
Звертає увагу, що всі аргументи заяви стосуються видачі дублікату виконавчого листа, тому незрозумілим є аргументи суду в частині поновлення пропущеного процесуального строку.
Вказує, що суд не з'ясував, чому стягувач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження лише 25 жовтня 2018 року, тобто через три роки і сім місяців після його видачі, що суперечить вимогам ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконавчі документи за якими стягувачем є держава або державний орган можуть бути пред'явдені до примусового виконання протягом трьох місяців. Цей строк встановлюється для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили. Крім цього, в копії виконавчого листа зазначено, що строк пред'явлення його до виконання встановлено до 14 листопада2015 року.
Крім цього, просить долучити висновок судово-будівельної експертизи №035/19 від 23 вересня 2019 року, з якого вбачається, що демонтаж або частковіий жемонтаж конструктивних елементів наражу без шклоди для міцності підпірної стіни від зсуву грунту пагорба неможливий. Таким чином виконання рішення може спричинити істотну шкоду інтерескпам держави і мешканцям які прлживають у будинку поруч із підпірною стіною.
Просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким у задволенні подання про видачу дубліката виконавчого листа відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 16 листопада 2012 року Галицьким районним судом м. Львова винесено рішення згідно якого, позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 за участю третіх осіб Львівської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про демонтаж гаражу задоволено повністю. Зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір'ї будинку АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третіх осіб Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Галицької районної адміністрації Львівської міської ради 37,00 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 51,00 грн. судового збору.
Відповідно до рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2013 року Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 листопада 2012 року в частині зобов'язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно встановлений гараж у подвір'ї будинку АДРЕСА_1 змінити, зазначивши, що демонтаж слід здійснити крім стін, які служать підпірними. В решті рішення суду залишити без змін.
З довідки Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11 червня 2020 року вих. №21176 вбачається, що 25 жовтня 2018 року на адресу Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів ЗМУМЮ (м. Львів) надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа № 2-1087/11 від 11 березня 2015 року, що видав Галицький районний суд м. Львова, про зобов'язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір'ї будинку АДРЕСА_1 зазначивши, що демонтаж слід здійснити крім стін, які служать підтримкою. 25 жовтня 2018 року спеціалістом канцелярії відділу Давидюком Д.Р. прийнято вказану заяву з оригіналом виконавчого документа, про що свідчить вхідний штамп на екземплярі заяви у стягувана.
В процесі проведеної перевірки встановлено відсутність виконавчого документа у відділі, що є підставою вважати, що спеціалістом канцелярії даний виконавчий документ не був зареєстрований. Проведено службове розслідування щодо відповідального за своєчасну реєстрацію вхідної кореспонденції Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Давидюка Д.Р., за наслідками якого спеціаліст канцелярії відділу ОСОБА_9 звільнений з посади.
Як зазначено у ч. ч. 1, 2 ст.127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до п.9 ч.2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до пп.5 ч.4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»: єдність системи судоустрою забезпечується обов'язковістю виконання на території України судових рішень.
Відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до абзацу 3 п.22 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Коне" щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження" у взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 41, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно до абзацу 2 п. З мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до абзацу 4-5 п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії „Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження", Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі „Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43)
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що ...право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про під ставність поданням начальника Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетюка Р.М. про видачу дубліката виконавчого листа та необхідність задоволення останнього.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2020 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.