Справа № 442/8625/17 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.
Провадження № 22-ц/811/139/20 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
10 грудня 2020 року м.Львів
Справа № 442/8625/17
Провадження № 22ц/811/139/20
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м.Дрогобичі 24 жовтня 2019 року у складі судді Крамара О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,-
встановив:
8 грудня 2017 року позивач звернувся з цим позовом. Просить стягнути з відповідача в його користь 337 344 грн. шкоди та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що йому на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2 листопада 2009 року на праві власності належать нежитлові приміщення площею 192,3 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщення загального користування площею 0,394 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що 18 серпня 2014 року проведені електронні торги, за результатами яких ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення № 5, 5А, 5В загальною площею 160,4 кв.м; приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщення загального користування площею 0,0394 кв.м. Вказує, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 лютого 2017 року, задоволено його позов про визнання недійсними електронних торгів та скасування свідоцтва. Визнано недійсними вказані електронні торги, протокол та акт про їх проведення, свідоцтво від 18 серпня 2014 року, видане ОСОБА_3 за результатами недійсним торгів. Зазначає, що 1 березня 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення нежитлових приміщень і не чинити перешкод у користуванні ними. Стверджує, що з метою використання належних йому приміщень, 15 березня 2017 року між ним та ФОП ОСОБА_4 укладено договір оренди вказаного належного йому майна, однак внаслідок незаконної відмови відповідача звільнити належне йому нежитлове приміщення, він позбавлений можливості передати дане майно в користування орендаря. Через те, що приміщення не було передане на виконання договору оренди, орендар відмовився від договору. Вважає, що з відповідача на його користь належить стягнути неодержану ним орендну плату за період з квітня 2017 року по час звернення з позовом до суду в розмірі 337 344 грн. Просить задовольнити позов.
Оскаржуваним рішенням в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за умовами договору оренди від 15 березня 2017 року передбачено внесення орендної плати. Позивачем не надано доказів того, що орендар перерахував йому орендну плату хоча б за один місяць, що свідчить про те, що сторони не передбачали реального виконання цього договору. Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що у відповідача не було правових підстав володіння спірним приміщенням.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволенні позову, посилаючись на доводи позовної заяви.
В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на її доводи. Додатково пояснили, що відповідач надалі не виконує рішення суду про звільнення приміщення, ним користується.
Представник відповідача, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу відхилити. Заперечує величину орендної плати, за якою розраховано збитки. Вважає, що розмір орендної плати у цьому розрахунку значно завищений.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 263 цього Кодексу судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частина 1 статті 319 цього Кодексу передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.
Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).
Статтею 391 цього Кодексу передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2 листопада 2009 року за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлові приміщення під літерою А-2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: виділені нежитлові приміщення загальною площею 192,3 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м та приміщення загального користування площею 0,394 кв.м.
ОСОБА_3 став переможцем електронних торгів, проведених 18 серпня 2014 року. За результати цих торгів ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на належне ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 160,4 кв.м, приміщення спільного користування площею 24,6 кв.м та приміщення загального користування площею 0,394 кв.м за вказаною адресою.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 вересня 2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 лютого 2017 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017, визнано недійсними електронні торги щодо приміщень, які належали ОСОБА_1 на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2 листопада 2009 року, зареєстровані КПЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» 10 грудня 2009 року, реєстраційний номер майна 29151781. Визнано недійсними: протокол проведення електронних торгів від 4 серпня 2014 року № 1053; акт державного виконавця про проведення електронних торгів від 15 серпня 2014 року; свідоцтво від 18 серпня 2014 року, видане ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Теплою М.Ю., зареєстроване в реєстрі за № 523.
1 березня 2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про негайне звільнення належних йому приміщень та усунення перешкод в користуванні ними.
ОСОБА_3 відмовився звільнити спірні приміщення, про що 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 складено акт.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 6 грудня 2018 року у залишеній без змін частині постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування шкоди. Зобов'язано відповідача усунути позивачу перешкоди в користуванні належним ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями загальною площею 167,6 кв.м, площею 167,2 кв.м і площею 4 кв.м; приміщенням спільного користування площею 24,6 кв.м, приміщенням загального користування площею 0,394 кв.м, що знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_3 з цих приміщень. Зобов'язано ОСОБА_3 привести такі приміщення до попереднього стану, згідно з Технічним паспортом на нежитлове приміщення від 20 травня 2008 року, який існував на час проведення електронних торгів, що визнані недійсними рішенням цього суду від 27 червня 2016 року. Рішення звернуто до примусового виконання, яке до цього часу не проведене.
Судами встановлено, що 15 березня 2017 року позивач уклав договір оренди нежитловий приміщень з ОСОБА_4 . На виконання цього договору спірні приміщення не передані, оскільки їх займає відповідач (зберігає там свої речі, використовує приміщення як торгівельний заклад). Відтак, внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 позивач позбавлений можливості передати за актом приймання-передачі належне йому майно орендарю та одержати доходи за договором оренди.
Відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
15 травня 2017 року ОСОБА_4 відмовився від договору оренди згідно статті 766 ЦК України у зв'язку з тим, що приміщення не були передані.
Згідно із частиною 1 статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
З установленого випливає висновок, що належне позивачу приміщення не могло бути використане орендарем через обставини, за які не відповідали сторони договору оренди - через неправомірні дії відповідача, який займає спірне приміщення без будь-якої правової підстави, що перешкоджає передати його в користування орендарю та є протиправним позбавленням власника можливості здійснювати свої права.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається, зокрема, у втраті доходів, які він міг отримати.
У статті 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Таку позицію 3 серпня 2020 року висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі № 923/700/17.
Кошти, які не сплатив орендар приміщення за договором, є неодержаними доходами (упущеною вигодою) позивача, що є наслідком неправомірних дій відповідача. Протиправна поведінка відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - наслідком такої протиправної поведінки
При вирішенні цього спору колегія суддів виходить з того, що за звичайних обставин позивач мав реальні підстави розраховувати на одержання доходу від орендної плати за спірне приміщення. Він довів наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Відповідач не довів, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відтак, наявні умови, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідача.
На обґрунтування розміру завданих збитків позивач надав договір оренди з ОСОБА_4 . За умовами цього договору встановлювалася орендна плата в розмірі 43 200 грн. в місяць, що еквівалентно 1 600 доларів США. Договором передбачена зміна орендної плати у разі зміни комерційного курсу валют. З урахуванням зміни комерційного курсу позивач навів розрахунок розміру неодержаної орендної плати за період: квітень-листопад 2017 року, що складає 337 344 грн. На обґрунтування цього розрахунку надана довідка Агенства нерухомості «Гарант» від 2 лютого 2018 року, з якої вбачається, що станом на 1 лютого 2018 року середня орендна плата нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 становила 350 грн. за 1 кв.м.
Відповідач, заперечуючи розмір орендної плати, надав договори з іншими особами про значно менший розмір орендної плати. Колегія суддів не приймає до уваги ці договори, оскільки вони не мають відношення до сторін у цій справі, а також долучений відповідачем висновок експерта № 029/20 від 7 грудня 2020 року про ринкову вартість оренди приміщень, оскільки зазначений висновок долучено з порушенням порядку подання доказів, встановленого чинним ЦПК України. Зазначений висновок не був предметом розгляду суду першої інстанції, законність рішення якого переглядається в апеляційному порядку на час ухвалення такого судом першої інстанції.
Разом з тим, в матеріалах справи наявний договір суборенди приміщень, укладений між відповідачем та ТзОВ ТВК «Львівхолод», який був у розпорядженні суду першої інстанції на час ухвалення оскаржуваного рішення. У цьому договорі встановлена плата за користування нежитловими приміщеннями в розмірі 115 грн. за 1 кв.м.
Враховуючи засади диспозитивності договору, колегія суддів зазначає, що орендна плата встановлюється сторонами договору за їх домовленістю.
Оскільки ОСОБА_3 у договорі погоджував орендну плату у зазначеній величині, належить зробити висновок, що він не вважав її завищеною у такому розмірі.
Виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з відповідача в користь позивача неодержаних доходів у виді орендної плати в розмірі 115 грн. за 1 кв.м, що за період квітня по листопад 2017 року складатиме 147 568 грн. (160,4х115х8). Відтак, позов належить задовольнити частково.
Це не суперечить постанові Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року по справі у спорі між цими ж сторонами, оскільки у попередній справі заявлена майнова вимога про стягнення майнової шкоди в розмірі 42 300 грн., а не упущеної вигоди за квітень-листопад 2017 року.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 141 цього Кодексу з відповідача в користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 328 грн.
Керуючись ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 147 568 (сто сорок сім тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн. збитків та 328 (триста двадцять вісім) грн. судового збору, всього: 147 896 (сто сорок сім тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн.
В решті позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 14 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді