Дата документу 09.12.2020 Справа № 314/3297/20
Єдиний унікальний №314/3297/20 Головуючий у 1 інстанції Мануйлова Н.Ю.
Провадження № 22-ц/807/3544/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
09 грудня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
В обґрунтування позову зазначав, що починаючи з 08.07.1997 року працював на підприємстві відповідача на різних посадах.
За цей час підприємство неодноразово перетворювалося, а сам позивач неодноразово переміщувався по різних посадах та підрозділах цього підприємства.
Востаннє, на підставі наказу від 21.12.2015 року № 22/ОС був призначений на посаду помічника начальника з кадрових питань структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Про нові або зміну існуючих умов оплати праці з бік погіршення власник або уповноважений ним орган не повідомляв.
19.06.2020 року на ім'я уповноваженої роботодавцем особи, а саме начальника структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії « Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Чернявського Є.І. було подано заяву від 19.06.2020 № 1499 щодо розгляду питання стосовно перерахунку сум матеріальної допомоги до щорічної відпустки регламентованих п. 3.1.13 Колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом Запорізького моторвагонного депо Придніпровської залізниці на 2015 рік, схваленого на зборах трудового колективу протоколом від 02.04.2015 № 4 , зареєстрованим управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району ( реєстраційний № 36/кд від 22.04.2015) за період 2017-2019 р.р. вирішення даного питання шляхом примирення та здійснення виплати належних позивачу сум.
При цьому відповідачеві було запропоновано врахувати судову практику, а саме постанову Дніпровського апеляційного суду по справі № 211/7250/19.
03.07.2020 року за вих. №1052 на адресу позивача було надано відмову відповідача здійснити перерахунок та пропозицією звернення до суду.
Посилаючись на вищевикладене, просив суд стягнути на його користь з відповідача недоотримані кошти у сумі 2966,00 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 2966 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь держави судовій збір в розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить закрити апеляційне провадження у справі.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених позивачем вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 08.07.1997 року ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача на різних посадах. Востаннє, на підставі наказу від 21.12.2015 року № 22/ОС ОСОБА_1 був призначений на посаду помічника начальника з кадрових питань структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с.6-8).
Про нові або зміну існуючих умов оплати праці з бік погіршення власник або уповноважений ним орган не повідомляв.
19.06.2020 року на ім'я уповноваженої роботодавцем особи, а саме начальника структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії « Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Чернявського Є.І. було подано заяву № 1499 щодо розгляду питання стосовно перерахунку сум матеріальної допомоги до щорічної відпустки регламентованих п. 3.1.13 Колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом Запорізького моторвагонного депо Придніпровської залізниці на 2015 рік, схваленого на зборах трудового колективу протоколом від 02.04.2015 № 4 , зареєстрованим управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (реєстраційний № 36/кд від 22.04.2015) за період 2017-2019 р.р. вирішення даного питання шляхом примирення та здійснення виплати належних позивачу сум (а.с.16).
При цьому відповідачеві було запропоновано врахувати судову практику, а саме постанову Дніпровського апеляційного суду по справі № 211/7250/19.
03.07.2020 року за вих. №1052 на адресу позивача було надано відмову відповідача здійснити перерахунок та пропозицією звернення до суду (а.с. 11).
За приписами ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Положеннями статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що пунктом 3.1.13 Колективного договору на 2015 рік, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом Запорізького моторвагонного депо Придніпровської залізниці на 2015 рік, схваленого на зборах трудового колективу протоколом від 02.04.2015 № 4, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с.23).
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_2 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с.18).
Пунктом 1.4 Колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші - на конференції трудового депо.
Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік», на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_2 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року визначено, що мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Згідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.
Враховуючи вищевикладене, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн. (за 2018 та 2019 рік мінімальна заробітна плата складала 3723 грн. та 4173 грн. відповідно).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.13 Колективного договору.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Згідно ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Положення статті 9 КЗпП не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Разом з цим, прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створило при дійсних обставинах цієї справи юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.13 Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови її виплати, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.13 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці ОСОБА_2 № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 2966 грн. є неправомірними та задовольнив позовні вимоги.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме вимог статей 12, 43, 49, 178,191, 274, 277, ч. 5,7 ст. 279 ЦПК України, оскільки вказане не є свідченням факту порушення процесуальних обов'язків суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що ухвалу про відкриття провадження у справі з правом на надання відзиву відповідач отримав 08.09.2020 року. суд розглянув справу 22.09.2020 року, тобто на 15 день з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження. Доказів того, що 22.09.2020 року відповідач направляв відзив до суду скаржником не надано, тому вказане посилання є безпідставним.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд ухвалюючи рішення у справі незаконно посилався на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 року (справа № 211/7250/19), яка в касаційному порядку не переглядалась - та не потягла (і не могла на законних підставах потягти) за собою зміну правого висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.06.2019року (справа№377/424/17).
Проте, колегія суддів вважає вказані доводи помилковими, оскільки у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 № 377/424/17 зазначено, що позивач заявляв вимоги, щодо неправомірності застосування розрахункової величини для обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення у відповідності вимог чинного законодавства, посилаючись на те, що про зміни, які зазнав колективний договір були відсутні дані про реєстрацію в Іванківській районній державній адміністрації, проте судом першої інстанції визначено, що відсутність даних про реєстрацію в органах виконавчої влади не впливають на набрання чинності змін колективного договору, адже вимогою самого колективного договору зазначено, що угода набирає чинності з дня її підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі. Таку позицію підтримано Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 377/424/17.
Судом обґрунтовано не прийнято до уваги постанову Верховного Суду від 05.06.2019 № 377/424/17 враховуючи те, що складові обох позовних вимог суттєво різні, у першому випадку, зміни запроваджено, але не зареєстровано в органах виконавчої влади, у випадку цього позову, зміни взагалі не внесено, є лише сумісна постанова Ради профспілки залізниці і транспортних будівельників України, керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» і Президії Дорпрофсожу від 31.03.2017 № Н-32/20, № П-4-5г «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі» у якій не міститься будь-якої інформації про конференцію трудового колективу, на якій було прийнято дане рішення, при тому, що структурний підрозділ «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця» має свій Колективний договір, який було укладено на підставі протокольного рішення загальних зборів Конференції трудового колективу.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ставить питання про закриття провадження у справі з тих підстав, що термін дійсності нотаріальної довіреності від 13.08.2020 року на право представництва адвокатом Губорєвою Я.А. від імені регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця») на момент винесення Ухвали Запорізьким апеляційним судом від 02.11.2020 року сплинув, дійсність довіреності до 22 жовтня 2020 року.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що вказане посилання є хибним, оскільки апеляційна скарга подана скаржником до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку 21.10.2020 року, тобто на момент подачі апеляційної скарги, довіреність була дійсною.
Крім того, судовому засіданні представником відповідача надано нову довіреність від 13.10.2020 року зі строком дії до 13.08.2021 року.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді: