Дата документу 14.12.2020 Справа № 330/1303/20
ЄУН 330/1303/20 Головуючий у 1 інстанції Гусарова В.В.
Провадження №22ц/807/3301/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
14 грудня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Бєлки В.Ю.
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2020 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог зазначали, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 23 вересня 2008 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначали, що відповідно до виявленого бажання, Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову. У подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 4200 грн.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначали, що виконали свої зобов'язання у повному обсязі, а саме надали Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте Відповідач свої зобов'язання порушив, у зв'язку з чим, станом на 31 березня 2020 року має заборгованість у розмірі 272797,08 грн., яка складається з: 3525,21 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 264744,24 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4527,63 грн. - нараховано пені; 0 грн. - нараховано комісії.
Оскільки законодавством не передбачено вимагати від божника повернення лише повної суми заборгованості, АТ «ПриватБанк» просили суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь суму заборгованості у розмірі 130995,12 грн., яка складається з 3525,21 грн. - заборгованість за кредитом та 127469,91 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 29 вересня 2008 року по 29 квітня 2019 року та 2102 грн. судового збору.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору на загальну суму 3525,21 грн. та 56,54 грн. судового збору.
Частково не погоджуючись з рішенням суду, а саме в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом і штрафу, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просять рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог,а в іншій частині рішення залишити без змін.
У доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає що суд не врахував усі обставини справи.
В обґрунтування апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що ними до позовної заяви додано редакцію самих Умов та Правил надання банківських послуг з Тарифами, що діяли станом на дату підписання заяви, а з метою підтвердження їх відповідності також надавався наказ про їх затвердження. Доказів того, що Відповідача ознайомлено з іншими Тарифами та/або Умовами та правилами, ніж ті, що долучені до позовної заяви, відповідачем не надано, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав не брати до уваги саме ті Тарифи, що долучені Банком. Крім того, зазначають, що судом першої інстанції проігноровано факт погодження з Відповідачем умов кредитування, відсоткової ставки за кредитом. Зокрема, судом не прийнято до уваги довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписану відповідачем 22 вересня 2008 року, якою сторонами погоджено наступні умови кредитування: тип картки, тип кредитної лінії - поновлювальна, пільговий період - 55 днів, валюта рахунку - гривня, базова відсоткова ставка - 2,5 на місць, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа, що слідує за звітним, нарахування пені і штрафу.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, з апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржується позивачем в частині відмови АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафами.
Приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 6 статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оскільки з позовної заяви вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» не заявляло вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по штрафам, зазначені вимоги колегією суддів не приймаються і не розглядаються.
Також, з апеляційної скарги вбачається, що в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вбачається, що на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» додано до позовної заяви заяву, згідно якої ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім'я кредитну картку Універсальна, довідку про умови кредитування, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, розрахунок заборгованості за договором б/н від 29 вересня 2008 року, світлокопію паспорту ОСОБА_1 , виписку по картковому рахунку, довідки про зміну умов кредитування та про видачу кредитних карток (а.с. 7-35).
Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження погоджених між сторонами умов про сплату відсотків за користування кредитними коштами.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Вірним є висновок суду першої інстанції, що наданий Банком до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою не може бути прийнятий судом, оскільки за відсутності підпису відповідача у вказаних документах, неможливо встановити, що саме ці умови та правила були запропоновані відповідачу для ознайомлення.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які наведені у витягу з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, та вважає узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої не було підстав не приймати до уваги надані Умови та правила, оскільки Відповідачем не надано доказів, що його ознайомлено з будь-якою іншою редакцією цим Умов, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно посилання позивачем на відсутність заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, оскільки висновок суду, що сторони не погодили розмір відсоткової ставки за кредитним лімітом спростовуються матеріалами справи.
Так, судом першої інстанції залишено поза увагою, що в Заяві ОСОБА_1 зазначено вид бажаної кредитної картки - Кредитка «Універсальна, 55 дні пільгового періоду» валюта - гривня, встановлена базова відсоткова ставка - 1,9 % на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія - 1 % (а.с. 22, зворот). З заяви також вбачається, що ОСОБА_1 було надано кредитку карту № НОМЕР_1 , дата відкриття рахунку - 29 вересня 2008 року.
З довідки про зміну умов кредитування кредитної картки № НОМЕР_1 , вбачається, що по ній відбувалася зміна кредитного ліміту, зокрема, ліміт було збільшено до 4200 грн. (а.с. 20).
З довідки про видачу карткок ОСОБА_1 , вбачається, що на підставі заяви № б/н відповідачу було видану три картки, з терміном дії останньої до 04/17 (а.с. 21).
Факт користування кредитними коштами відповідачем також підтверджується випискою по картковому рахунку, яка додана позивачем до відзиву на заяву про перегляд заочного рішення. У виписці також відображена операція по збільшенню кредитного ліміту за рахунком ОСОБА_1 до 4200 грн. (а. с. 13-19).
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» долучено до позовної заяви довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 23), яка підписана ОСОБА_1 .
Разом з тим, у довідці про умови кредитування, базова відсоткова ставка в місяць визначена у розмірі 2,5 %, тобто відміна від погодженої сторонами відсоткової ставки у заяві.
Крім цього, дослідивши розрахунок, наданий АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви, колегією суддів встановлено, що визначений позивачем до стягнення розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у період з 29 вересня 2008 року по 29 квітня 2019 року у сумі 127469,91 грн. суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді.
Так, із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки у підвищеному розмірі, а саме: з 01 вересня 2014 року нарахування відбувалось за відсотковою ставкою у розмірі 34,8 % річних, з 01 квітня 2015 року у розмірі 43,2 %.
Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив судам, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Колегією суддів враховується, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 періодично здійснював погашення за наданим кредитом, зокрема й після неправомірного підвищення Банком відсоткової ставки, частина від сплачених сум з цих коштів направлялися на погашення безпідставно нарахованих процентів, пені, та комісії, що відображається у графі 11 розрахунку, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості, оскільки вказані зарахування також впливають на дійсний розмір тіла кредиту у відповідні періоди, на яке за умовами повинно було відбуватись нарахування відсотків.
Крім того, вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» заявлено вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у період з 29 вересня 2008 року по 29 квітня 2019 року.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, як було встановлено вище, до матеріалів справи АТ КБ «ПриватБанк» надано довідку, з якої вбачається, що строк дії кредитної картки № НОМЕР_1 , наданої ОСОБА_1 на підставі заяви від 23 вересня 2008 року становить до 12/2011, а останньої, наданої ОСОБА_1 картки до 04/17. А отже Банком не доведено правомірність нарахування відсотків за користування кредитними коштами починаючи після спливу визначеного договором строку кредитування.
За таких обставин, враховуючи те, що довідка про зміну умов кредитування не підписана представником банку, та суперечить відомостям відображеним у виписці, колегія суддів не приймає її як належний та допустимий доказ в контексті положень ст.ст. 77, 78 ЦПК України.
З урахуванням відсутності іншого розрахунку заборгованості, який містив би посилання на процентну ставку в межах умов кредитного договору, відсутні правові підстави для стягнення з позичальника на користь банку вказаної в розрахунку суми процентів (127469,91 грн). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року (справа № 663/1292/17, провадження № 61-16605св19)
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за відсотками, підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні цих вимог.
Відповідно п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність доказів про погодження сторонами умов договору кредитування є помилковими і спростовується матеріалами справи, у зв'язку з чим рішення в частині відмови стягнення відсотків, підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні цих вимог. Рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за неустойкою (пенею та штрафами) підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по процентам - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні вимог.
Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» тіла кредиту в сумі 3525,21 гривень колегією суддів не переглядалося.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 грудня2020 року.
Головуючий:
Судді: