Дата документу 14.12.2020 Справа № 323/935/20
Єдиний унікальний №323/935/20 Головуючий у 1 інстанції: Гуцал О.П.
Провадження № 22-ц/807/3388/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«14» грудня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 21 квітня 2018 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований у Комунарському районному у м. Запоріжжі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стосунки сторін погіршились, зникло взаєморозуміння та взаємоповага, заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
На час звернення до суду дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, є працездатним, аліментів не платить, інших неповнолітніх дітей немає, батьки на його утриманні не перебувають.
На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, судові витрати покласти на відповідача, допустити негайне виконання в частині стягнення аліментів в межах суми за один місяць.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 10 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн. щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 квітня 2020 року до його повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 336,32 грн.
Допущено негайне виконання судового рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недостатність визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, неофіційне працевлаштування відповідача, можливість відповідача сплачувати аліменти в більшому розмірі, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що не ухилявся від утримання дитини, позивачем не обґрунтовано заявлений нею розмір аліментів, в матеріалах справи відсутні докази щодо його працевлаштування та можливості сплачувати аліменти в розмірі 2500 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявленого позивачем розміру аліментів в сумі 2500 грн., відсутності у відповідача постійного місця працевлаштування.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 21 квітня 2018 року уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №230 (а.с.3).
Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.38-39).
Згідно зі свідоцтвом про народження від 27 вересня 2018 року, виданим Виконавчим комітетом Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №34 (а.с.4).
Малолітній ОСОБА_3 проживає з матір'ю.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у статті 180 СК України.
Згідно з частиною другою статті 51 Конституції України, статтею 180 СК України - батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За положеннями ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За приписами статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, керуючись наведеними нормами матеріального права, врахувавши факти, що мають бути встановлені судом при розгляді такої категорії справ, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, визначивши аліменти, які підлягають стягненню на утримання дитини у розмірі 1000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
ОСОБА_1 ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не надано доказів того, що відповідач має матеріальну можливість сплачувати аліменти в розмірі 2500 грн., а також доказів того, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів є недостатнім для забезпечення розвитку дитини.
Відповідач ОСОБА_2 був присутній під час ухвалення рішення суду, з апеляційною скаргою на рішення суду не звернувся, а отже погодився зі встановленим судом першої інстанції розміром аліментів.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що відповідач працює неофіційно та має стабільний дохід, також не підтверджено належними доказами.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 10 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 14 грудня 2020 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова