Справа № 308/5777/18
Закарпатський апеляційний суд
09.12.2020 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі :
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні № 11-кп/4806/943/20, за апеляційними скаргами, які подали адвокат ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,
ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні заявленого клопотання захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та продовжено
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженцю с. Абрикосівка, Херсонської області, проживаючому за адресою АДРЕСА_1 , громадянину України, тимчасово непрацюючому, учаснику бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей,раніше не судимому,
та
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Кіровоград, проживаючому за адресою АДРЕСА_2 , громадянину України, учаснику бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовому пенсіонеру, інваліду 3групи, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше не судимому,
обвинуваченим за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14та ст.113, ч. 2 ст.28та ч. 1 ст.263, ч. 2 ст.258, ч. 2 ст. 28та ч. 2 ст.194 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 17.10.2020, включно.
В ухвалі суду вказується на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, за вчинення яких може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк, у тому числі, від десяти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, і які мають значний ступінь суспільної небезпеки та значний резонанс у суспільстві. В обґрунтування прийнятого рішення суд посилається на те, що інкриміновані обвинуваченим кримінальні правопорушення полягали у готуванні до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народно господарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб; у носінні, зберіганні, придбанні, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб; умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб. Зазначене свідчить про можливість переховування обвинувачених від суду, при цьому, взято до уваги кількість та тяжкість злочинів, а також про імовірне вчинення інших умисних кримінальних правопорушень та не допущення їх вчинення. Оцінюючи ризик того, що обвинувачені можуть переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, іншого обвинуваченого у кримінальному провадженні матеріали якого виділено; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів місцевого суду також зазначила таке: небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданнями для тримання під вартою… При цьому треба враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язки із державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти. Зазначено, що продовжує залишатися реальним ризик того, що кожний з обвинувачених, перебуваючи на волі, може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування). Фактичні обставини, якими суд раніше обґрунтовував існування такого ризику (характер групових протиправних дій, в яких вказані особи обвинувачуються, та тяжкість покарання, яке їм загрожує, у разі визнання їх винуватими у інкримінованих злочинах; ухилення від слідства та суду інших осіб, які також підозрюються у вчиненні дій, що ставляться обвинуваченим у провину, і на даний час можливо переховуються на території іншої держави), своєї актуальності не втратили. Окрім того, в ухвалі вказується на те, що застосований щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_6 запобіжний захід із урахуванням його тривалості та в співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку й кореспондується з характером суспільного інтересу. Приймаючи судове рішення взято до уваги і дані про особу обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а також те, що існує реальна необхідність допиту великого кола свідків, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних) дій, а відтак існує об'єктивна реальність ризику можливого тиску обвинувачених на свідків, можливих інших підозрюваних (які ще не затримані та місце перебування яких невідоме, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, зокрема ОСОБА_9 , який переховується від органів досудового розслідування), інших учасників кримінального провадження. Зазначене також свідчить про наявність загрози застосування насильства та про підвищену суспільну небезпечність інкримінованих обвинуваченим злочинів, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про неможливість визначення обвинуваченим розміру застави, про вмотивованість клопотання прокурора та про необхідність його задоволення й продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
В апеляційних скаргах захисників :
- адвокат ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , вказує на те, що ухвала суду є незаконною та немотивованою. Стверджує, що ОСОБА_6 не має на меті переховуватися від суду, ризик його впливу на свідків відсутній, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у нього не має можливості, а вчиняти будь-які інші злочини не збирається. Вважає, що прокурором не доведено існування передбачених ст. 177 КПК України ризиків, доказів у їх підтвердження не надано, що прокурором не доведено, що інші, більш м'які, запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Посилається і на те, що тримання ОСОБА_6 під вартою не виправдовує завдання кримінального судочинства. Просить ухвалу скасувати, постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою й задовольнити клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який;
- адвокат ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , вказує на те, що ухвала суду є незаконною. Посилається на те, що передбачені ст. 177 КПК України ризики не підтверджені будь-якими доказами і, при цьому, обвинувачений ОСОБА_8 не має на меті переховуватися від суду, ризик його впливу на свідків відсутній, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у нього немає можливості й вчиняти будь-які інші злочини не збирається. Також вказує на те, що ОСОБА_8 страждає на тяжкі хронічні захворювання, отримані під час захисту Батьківщини, однак, через утримання під вартою не має змоги пройти рекомендовані йому лікарями належні періодичні обстеження та курси лікування в умовах спеціалізованого стаціонару. Наведені обставини, апелянт вважає такими, що в своїй сукупності свідчать про безпідставність, недоцільність та не виправданість продовження обвинуваченому ОСОБА_8 найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі, й без визначення застави, що в свою чергу є втручанням у права та свободи, які гарантуються не лише національним законодавством, а й закріплені у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а подальше тримання ОСОБА_8 під вартою не є виправданим та призводить до подальшого погіршення його стану здоров'я. Просить ухвалу скасувати, постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою та застосувати щодо нього більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг не має.
Матеріали контрольного провадження розглядаються у відсутності обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , їх захисників - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , прокурора та представника потерпілого ГО «Товариство угорської культури Закарпаття» (не доставка перших двох), та неявка інших, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. З матеріалів контрольного провадження вбачається, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційних скарг, будучи повідомленими про час та місце його розгляду обвинувачені та адвокати подали письмові заяви, в яких просили розглянути матеріали контрольного провадження без їхньої участі. При цьому також береться до уваги і те, що в апеляційних скаргах не порушується питання про погіршення становища обвинувачених.
Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України для цього підстав.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статі 184 цього Кодексу повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 колегія суддів вважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні висновки такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з матеріалами та обставинами кримінального провадження.
Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, за вчинення яких може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, і які мають значний ступінь суспільної небезпеки та значний резонанс у суспільстві.
Колегія суддів також погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що обставини вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , тяжкість кримінальних правопорушень, а також те, що судове провадження не закінчено, дають достатні підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, можуть ухилятися від явки до суду та виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі.
При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку наступним фактам та обставинам: ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні злочинів на території Закарпатської області, хоча мають зареєстроване місце проживання у Кіровоградській області, існує реальна необхідність допиту великого кола свідків, проведення великого обсягу необхідних процесуальних дій, і те, що інший підозрюваний ОСОБА_9 на даний час переховується від органів досудового розслідування.
Вищенаведене, на думку колегії суддів свідчить і про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що встановлені при застосуванні запобіжних заходів щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ризики переховування їх від органу досудового розслідування та суду, а також незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження, на даний час не зменшилися й не відпали.
З матеріалів контрольного провадження також вбачається, що сторона захисту під час розгляду клопотання не посилалась на наявність даних, які б підтверджували, що передбачені ст. 177 КПК України ризики, встановлені при обранні обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зменшилися або відпали.
На наявність таких даних сторона захисту не посилається і в апеляційних скаргах.
Тому, колегія суддів вважає, що продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним із метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинувачених.
При цьому, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно враховано те, що застосований щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_6 запобіжний захід із урахуванням його тривалості та в співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку й кореспондується з характером суспільного інтересу, в зв'язку з чим, з огляду на сукупність викладених обставин щодо тривалості перебування обвинувачених під вартою, даних про особу обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , у силу характеру інкримінованих їм діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення (допит свідків, дослідження письмових та речових доказів), суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, із чим погоджується й колегія суддів, вважаючи, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не будуть достатніми для запобігання встановленим у даному кримінальному провадженні ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених та дієвості кримінального провадження.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що, дійшовши висновку про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належним чином врахував, що останні обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які проявлялися у готуванні до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носінні, зберіганні, придбанні вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, у тому числі й те, що вибух відбувся в населеному місті, з великою кількості людей, що створювало небезпеку життю чи здоров'ю невизначеного кола осіб, що свідчить про наявність загрози застосування насильства та підвищеної суспільної небезпечності інкримінованих обвинуваченим злочинів, і прийшов до обґрунтованого висновку й про неможливість визначення обвинуваченим розміру застави, із чим погоджується і колегія суддів, вважаючи, що факт неможливості визначення обвинуваченим розміру застави підтверджується вищенаведеними обставинами та ґрунтується на вимогах КПК України, зокрема, положеннях ст. ст. 177, 178 та ч. 4 ст. 183 цього Кодексу.
На підставі наведеного вище, доводи апеляційних скарг про те, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не мають на меті переховуватися від суду, ризик їх впливу на свідків відсутній, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у них не має можливості й вчиняти будь-які інші злочини не збираються, - колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються вищенаведеними обставинами й не впливають на висновок суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченим строку тримання під вартою. Відхиляючи доводи апеляційних скарг у цій частині, колегія суддів враховує і те, що навіть якщо обвинувачені й не мають на меті ухилятися від суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити будь-які інші злочини, однак, обставини, за яких вчинені кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Із вищенаведених підстав, як такі, що не впливають на висновки суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє і апеляційні скарги в частині доводів про особи обвинувачених.
Доводи апеляційної скарги про те, що тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою погано впливає на стан його здоров'я, а також про те, що обвинувачений ОСОБА_8 страждає на тяжкі хронічні захворювання, однак, через утримання під вартою не має змоги пройти рекомендовані йому лікарями належні періодичні обстеження та курси лікування в умовах спеціалізованого стаціонару, - колегія суддів вважає такими, що також не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченим строку тримання під вартою й не свідчать про неможливість їх перебування під вартою. При цьому, колегія суддів бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинувачених таких захворювань, що виключають тримання їх під вартою, в ході апеляційного розгляду не встановлено й таких стороною захисту не надано. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів також вважає обґрунтованими й висновки суду першої інстанції про те, що в копіях медичної документації обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не відображено будь-яких відомостей про неможливість їх перебування під вартою, а будь-яких інших доказів, у яких б достовірно вказувалось на те, що обвинувачені з урахуванням їх захворювань не можуть триматися під вартою, не надано.
На підставі наведеного вище, доводи апеляційних скарг про те, що наявність будь-яких із передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків не підтверджена будь-якими доказами, що продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є безпідставним, недоцільним та невиправданим і є втручанням у права та свободи обвинувачених й не узгоджується із цілями та завданнями кримінального провадження і прямо суперечить практиці Європейського суду з прав людини, - апеляційний суд відхиляє як такі, що також не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду та не впливають на висновок суду першої інстанції.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги, доводи яких не знайшли свого підтвердження, задоволенню не підлягають, а ухвала суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни.
При прийнятті рішення колегія суддів також бере до уваги положення ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що під час апеляційного розгляду не встановлено фактів, які б могли істотно вплинути на висновки суду першої інстанції чи спростувати їх, і на такі сторона захисту не вказувала.
Керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
апеляційні скарги, які подали адвокат ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 серпня 2020 року, якою відмовлено в задоволенні заявленого клопотання захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 , про зміну обвинуваченим запобіжного заходу й продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 та ОСОБА_8 строком на 60 днів, до 17.10.2020, включно - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: