Справа № 130/2902/18
Провадження № 22-ц/801/1583/2020
Категорія: 27
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.
Доповідач:Копаничук С. Г.
10 грудня 2020 рокуСправа № 130/2902/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого : Копаничук С. Г.
Суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю.
при секретарі Очеретній М.Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міскрайонного суду від 22.01.2020 року , ухваленого в приміщенні Жмеринського районного суду суддею Вернік В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики , -
10.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Зазначив, що між ним і ОСОБА_2 було укладено договір позики на 7000 доларів США ,в підтвердження чого останній 07.05.2015 року написав розписку, згідно якої він отримав у позику 7000 доларів США ,які зобов'язався повернути до 30.10.2015 року.07.12.2015 року ОСОБА_2 повернув йому 1500 доларів США ,а залишок зобов'язався повернути до кінця грудня 2015 року, проте своє зобов'язання не виконав і кошти не повернув. Посилаючись на вказане і на ст.526,527,530,533,617,625,629,1046-1049 ЦК України, просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 еквівалент суми позики до курсу долара у гривнях ,що станом на 06. 12.2018 року складає 153866,11 грн.,11611,93 грн.-3% річних від 5500 доларів США і 62951,35 грн.- відсотків згідно ст.1048 ЦК України, а всього 228429,39 грн. ,а також відшкодувати судові витрати 12284,29 грн. у складі судового збору - 2284,29 грн. та професійної правничої і допомоги-10 000 грн.
18 .01.2019 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування до вимог позивача строку позовної давності ,посилаючись на те, що згідно розписки від 05.05.2015 року, кінцевим терміном повернення позики є 30.10.2015 року, з якого починається відлік строку звернення до суду за захистом ,який сплинув 30.10.2018 року, а позивач звернувся до суду лише 06.12.2018 року (а.с.69-70).
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 21.02.2019 року за клопотанням ОСОБА_2 у справі була призначена судово- почеркознавча експертиза, виконання якої доручено експертам Вінницького відділення КНДІСЕ з питаннями чи виконано підпис в останньому рядку рукописного тексту оригіналу розписки ОСОБА_2 чи іншою особою і чи виконано підпис в останньому рядку рукописного тексту оригіналу розписки навмисно зміненим підписом чи з наслідуванням підпису ОСОБА_2
31.05.2019 року до Жмеринського міськрайонного суду повернуто без виконання вказану ухвалу про призначення судової експертизи з підстав непроведення її оплати.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 15.08.2019 року за клопотанням відповідача у справі призначено комплексну судово- почеркознавчу і судово- технічну експертизи ,на вирішення якої були поставлені питання ,чи виконано доповнення до тексту розписки та підпис в оригіналі розписки від 09.05.2015 року ОСОБА_2 ; чи виконано текст в частині доповнення та підпис в оригіналі розписки від 09.05.2015 року з наслідуванням почерку(підпису) ОСОБА_2 ; чи виконано рукопис в оригіналі розписки від 09.05.2015 року навмисно зміненим почерком (друкованим, незвичною рукою).
13.11.2019 року до Жмеринського міськрайонного суду повернуто без виконання вказану ухвалу про призначення судової експертизи з підстав непроведення її оплати.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 22.01.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05.05.2015 року станом на 07.12.2018 року в загальній сумі 208071,43 грн. ,а також 12284,29 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального права, а по справі ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що суд неповно з'ясував обставини ,що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права. Суд не прийняв до уваги його пояснення щодо факту повного повернення боргу позивачеві в передбачений розпискою строк, заперечення ним свого підпису під рукописним дописом, а, також , безпідставно не застосував до даних правовідносин строк позовної давності про застосування якого він просив .
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає .
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
Суд встановив, що згідно копії розписки ОСОБА_2 від 05.05.2015 року, ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 передав в борг ОСОБА_2 7000 доларів з терміном повернення 30 жовтня 2015 року. У розписці зазначено ,що вона дана відповідачем без будь-якого психічного або фізичного примусу і до погашення боргу розписка зберігається у позикодавця. Також на вказаній розписці після підписів позичальника і свідків є рукописний текст слідуючого змісту:
«07.12.2015 року получив від ОСОБА_2 суму 1500 доларів США. Остаток по розписці остається 5500 доларів США. Зі слів ОСОБА_2 зобов'язується розрахуватись до кінця грудня 2015 року.
07.12.2015 року ОСОБА_2 підпис»
Суд встановив, що факт укладення між сторонами договору позики та отримання грошових коштів у борг на вказаних умовах підтверджується, крім розписки, показами свідків.
На підставі вказаних у розписці умов позики, суд встановив ,що позивач мав право на отримання від позичальника обумовленої сторонами різниці між позиченими та повернутими сумами позики ,а також процентів за користування коштами з часу їх надання у борг і по день у вигляді облікової ставки Національного банку України .Встановивши факт повернення позивачу 1500 доларів США та новацію боргового зобов'язання 07.12.2015 року ,що підлягало виконанню до кінця грудня 2015 року , суд на підставі ст.ст.1046-1053,1282 ЦК дійшов висновку про стягнення з боржника заборгованості на користь позивача у зазначеному судом розмірі .Про наявність боргу у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 свідчить також знаходження розписки боржника ОСОБА_2 у кредитора ОСОБА_1 . Остання обставина відповідачем не оспорювалась.
Колегія суддів вважає, що суд на підставі наданих доказів ,оцінених відповідно до ст.89 ЦПК України ,вірно встановив обставини справи ,правильно визначив спірні правовідносини і застосував до них норми права і дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову у стягнутому розмірі.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неврахування судом його пояснень про повне повернення ОСОБА_1 позичених коштів , не заслуговують на увагу. Повернення усієї суми позики заперечує кредитор ОСОБА_1 ,визнаючи повернення 07.12.2015 року лише частини позики у вигляді 1500 доларів США .
У колегії суддів відсутні підстави не вірити вказаному , оскільки у кредитора знаходиться оригінал боргової розписки ОСОБА_2 , що згідно ч.3 ст.545 ЦК свідчить про наявність боргу, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Пояснення позичальником причини знаходження розписки після повного повернення коштів у ОСОБА_1 обіцянкою останнього повернути розписку пізніше, не підтверджено жодним допустимим і достатнім доказом ,заперечується позивачем і суперечить ч.3 ст.545 ЦК України.
Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Оскільки за клопотаннями відповідача суд двічі ухвалами призначав проведення судових експертиз ,які не були здійснені ,так як відповідач їх не оплачував, тобто ухилявся від іншої участі в експертизі, без якої провести експертизу неможливо, суд вірно відмовився визнавати встановленим факт непідписання відповідачем боргової розписки та рукописного допису у ній, що фіксував зміну боргового зобов'язання ,як в частині його строку - до кінця грудня 2015 року, так і суми боргу - 5500 доларів США.
Доводи апеляційної скарги про неправильне обрахування судом строку позовної давності також безпідставні, виходячи із наступного.
За загальним принципом проголошеним ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.ч.1,3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається із рукописного тексту на розписці від 07.12.2015 року , під яким є підпис відповідача, доказів спростування вчинення якого він суду не надав, ОСОБА_2 повернув суму 1500 доларів США ОСОБА_1 , визнав наявність залишку боргу у розмірі 5500 доларів США і підписався під зобов'язанням розрахуватись до кінця грудня 2015 року.
Таким чином, перебіг строку позовної давності був перерваний 07.12.2015 року поверненням позивачу частини позики в розмірі 1500 доларів США , визнанням ОСОБА_2 залишку свого боргу в розмірі 5500 доларів США і обов'язком повернення коштів до кінця грудня 2015 року.
Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом шляхом направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку 06.12.2018 року до суду, ОСОБА_5 строк позовної давності жодним чином не пропустив ,а тому і заява відповідача про застосування до позовних вимог ОСОБА_5 строку позовної давності задоволенню не підлягає і строк позовної давності застосований бути не може.
Інші доводи апеляційної скарги також правильні висновки суду не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а відтак, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат і судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 375,381-383 ЦПК України ,апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення
Рішення Жмеринського міськрайонного суду від 22.01.2010 року в залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Копаничук С.Г.
Судді: Ковальчук О.В.
Береговий О.Ю.