Ухвала
Іменем України
11 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 363/4330/15-ц
провадження № 61-18261ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника Миколи Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2008 року № K2НСА800000431 в розмірі 64 560 доларів США, що за курсом Національного банку України на 26 червня 2015 року становило 1 368 026,44 грн.
Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що 25 липня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № K2НСА800000431, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 12 841,12 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 16,92 процентів річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 24 липня 2013 року. На виконання умов зазначеного договору та з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за ним ОСОБА_1 передав у заставу банку належний йому автомобіль Mitsubishi Eclipse, 1998 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1 . В забезпечення виконання зобов'язань за кредитно-заставним договором 25 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСA800000431/1, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася перед банком за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитно-заставним договором. ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов'язань за кредитно-заставним договором, внаслідок чого станом на 26 червня 2015 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 64 560 доларів США, з яких: 11 772,66 доларів США - за тілом кредиту, 4 395,29 доларів США - за процентами за користування кредитом, 3 621,35 доларів США - за комісією за користуванням кредитом, 41 685,18 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 11,80 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 073,72 доларів США - штраф (процентна складова).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у 2012 році позивач скористався правом дострокового стягнення кредиту у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитно-заставним договором від 25 липня 2008 року № K2НСА800000431, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_1 і поручителя Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент Банк»), який заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 березня 2012 року задоволено. Виконавчий лист, виданий на виконання зазначеного рішення суду, перебуває на виконанні в органах державної виконавчої служби, а тому за відсутності належного та допустимого розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором, з урахуванням раніше ухваленого судового рішення про звернення стягнення на предмет застави, вимоги банку про стягнення з відповідачів заборгованості станом на 26 червня 2015 року не можуть бути визнані обґрунтованими. Після зміни строку кредитування ПАТ «ПриватБанк» не вжив протягом шести місяців заходів щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_2 як поручителя за кредитно-заставним договором від 25 липня 2008 року № K2НСА800000431, тому порука ОСОБА_2 припинилася, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2008 року № K2НСА800000431, яка складається з: тіла кредиту в розмірі 11 772,66 доларів США; процентів за користування кредитом в розмірі 3 546,08 доларів США; комісії в розмірі 2 234, 45 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 206 785,84 грн; штрафів у сумі 21 007,79 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами кредитно-заставного договору від 25 липня 2008 року № K2НСА800000431 сторони визначили окремі самостійні зобов'язання позичальника, деталізувавши його обов'язок повернути весь борг частинами та встановили самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку - дострокове повернення всієї суми кредиту, виплати винагороди та процентів за користування кредитом, виконання всіх інших грошових зобов'язань за договором в повному обсязі, а також можливість одностороннього розірвання договору банком, розірвання договору у судовому порядку та звернення стягнення на предмет застави тощо. Крім того, сторони домовилися про збільшення позовної давності до вимог про стягнення кредиту. Протягом тридцяти днів з моменту державної реєстрації звернення стягнення на предмет застави у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право вимоги дострокового повернення кредиту, процентів за користування кредитом, виплати винагороди, що позивач реалізував, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості солідарно з боржника і поручителя, який заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 березня 2012 року задоволено. Оскільки право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, пені, штрафів за несвоєчасне виконання умов договору припинилося зі спливом строку кредитування - 31 грудня 2011 року, то з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, яка нарахована до 01 січня 2012 року.
08 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лінник М. А. подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 про те, що оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Всупереч наведеним висновкам апеляційний суд визначив розмір заборгованості за кредитним договором, яка нарахована до 01 січня 2012 року, тобто за платежами, позовна давність щодо стягнення яких закінчилася. Відповідачі в суді першої інстанції заявляли про застосування позовної давності до вимог банку. Крім того, апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц про те, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції безпідставно обчислив строк пред'явлення вимоги позивачем до поручителя з дати закінчення строку кредитування за кредитно-заставним договором.
Зі змісту наведених доводів касаційної скарги вбачається, що скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № K2НСА800000431, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 12 841,12 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 16,92 процентів річних, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 373,80 доларів США, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,60 процентів щомісячно від суми виданого кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу в розмірі 15,90 доларів США щомісячно, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 24 липня 2013 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитно-заставним договором, ОСОБА_1 передав у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» належний йому на праві власності автомобіль Mitsubishi Eclipse, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСA800000431/1, за умовами якого відповідач поручилася перед банком за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитно-заставним договором.
Апеляційним судом також встановлено, що умовами кредитно-заставного договору та договору поруки (пункт 12) сторони погодили збільшення позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом, неустойки до п'яти років, та припинення поруки після закінчення п'яти років з дня настання строку кредитування.
ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов'язань за кредитно-заставним договором, внаслідок чого, згідно з розрахунком банку, станом на 26 червня 2015 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 64 560,00 доларів США, з яких: 11 772,66 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 4 395,29 доларів США - за процентами за користування кредитом, 3 621,35 доларів США - комісія за користуванням кредитом, 41 685,18 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 11,80 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 073,72 доларів США - штраф (процентна складова).
За змістом пунктів 11.2.5, 11.2.6 кредитно-заставного договору, якщо протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт (або з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації буде пізнішою), позичальник не усунув подію дефолту, він зобов'язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов'язання за договором в повному обсязі, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з таких дій: здійснити одностороннє розірвання договору; розірвати договір в судовому порядку, звернути стягнення на предмет застави; застосувати будь-який інший спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України.
04 листопада 2011 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна проведено реєстрацію відомостей про звернення стягнення на предмет застави (належний на праві власності ОСОБА_1 автомобіль), на підставі кредитно-заставного договору від 25 липня 2008 року № К2НСА800000431.
У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська
від 16 березня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 липня 2008 року № К2НСА800000431 у розмірі 219 813,87 грн звернено стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Eclipse, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 10 000 грн.
Відомості щодо виконання зазначеного судового рішення в матеріалах справи відсутні.
Задовольняючи частково позов банку, апеляційний суд застосував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, а саме: відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Враховуючи наведене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, апеляційний суд врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в цій справі, про те, що здійснення особою права на захист не може ставитися у залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту), а також процентів та неустойки, нарахованих до звернення з позовом до суду з вимогою про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Встановивши, що строк кредитування за кредитно-заставним договором від 25 липня 2008 року № К2НСА800000431 закінчився 31 грудня
2011 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що після настання цього строку право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, пені, штрафів за несвоєчасне виконання умов договору припинилося і обґрунтовано стягнув з відповідачів на користь банку заборгованість, яка виникла до 01 січня 2012 року, відмовивши в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості зі сплати процентів, пені штрафів, нарахованих з 01 січня 2012 року.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц про перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу і, як наслідок, помилковість висновку апеляційного суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка нарахована до 01 січня 2012 року, тобто за платежами, позовна давність щодо стягнення яких закінчилася, не заслуговують на увагу, оскільки звернувшись у 2012 році, тобто в межах позовної давності, до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості, банк перервав позовну давність щодо стягнення заборгованості за щомісячними платежами. Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника М. А. про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року та про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лінника Миколи Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов