ф
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 460/951/19
адміністративне провадження № К/9901/34368/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
головуючої судді- Блажівської Н.Є.,
суддів: Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,
за участю секретаря судового засідання Жураковської Б.М.,
учасників справи:
представника Відповідача: Білик М.В.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (суддя-доповідач: Шавель Р. М., судді: Улицький В. З., Кузьмич С. М.)
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Рівненській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Рівненській області)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1.Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також- Позивач, платник податків, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (надалі також- Відповідач, податковий орган, ГУ ДФС у Рівненській області; правонаступник - ГУ ДПС у Рівненській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати індивідуальні акти Головного управління ДФС у Рівненській області від 4 квітня 2019 року: податкові повідомлення-рішення № 0004421304, № 0004471304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-24, рішення №0001251304 про застосування штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначила, що спірні рішення Відповідача не ґрунтуються на нормах матеріального права. Вважає, що при визначенні чистого оподатковуваного доходу від проваджуваного виду діяльності вантажного автомобільного транспорту до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, відноситься документально підтверджена вартість запасних частин до транспортних засобів як прямих видатків на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.
Також зазначала про необґрунтованість висновків Відповідача в частині безпідставного віднесення до витрат за 2018 рік вартості придбаних автошин, оскільки витрати на придбання шин не можна прямо пов'язати з доходом певного періоду, так як вони є розхідним матеріалом, тому такі витрати правомірно були відображені у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
На спростування висновків перевірки щодо неможливості підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами Позивач зазначала, що до перевірки надавались відповідні докази на підтвердження здійсненння операцій в межах господарської діяльності, сторони переслідували ділову мету при їх здійсненні та понесли зміни майнового стану.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області № 0004421304 та № 0004471304 від 4 квітня 2019 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-24 від 4 квітня 2019 року та рішення № 0001251304 від 4 квітня 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Висновок суду про обґрунтованість і доведеність позовних вимог мотивований тим, що фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, при визначені чистого оподатковуваного доходу від такого виду діяльності, як "діяльність вантажного автомобільного транспорту", має право відносити до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, документально підтверджену вартість запасних частин до колісних транспортних засобів (сідельних тягачів, причепів та напівпричепів), вартість їх ремонту і обслуговування, позаяк це прямі видатки на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності. За результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку, що для віднесення понесених витрат на утримання вантажних автомобілів до витрат підприємця за звітний період визначальним фактором є використання означених транспортних засобів у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до цього, ФОП ОСОБА_1 , відносячи до складу витрат у 2017 та 2018 роках, вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання належних їй на праві власності та використовуваних у вказаному періоді в рамках основного виду підприємницької діяльності спеціалізованих вантажних сідельних тягачів, вантажних сідельних тягачів та причепів, діяла правомірно.
Щодо включення до складу витрат вартості придбаних шин суд першої інстанції виходив з того, що оскільки такі витрати є розхідними запчастинами їх не можна пов'язати з доходом певного періоду, а тому позивачем правомірно відображено вказані витрати у складі того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Суд також дійшов висновку про реальність господарських операцій Позивача з контрагентами протягом періоду, охопленого перевіркою контролюючого органу з огляду на здійснення вказаних операцій у межах господарської діяльності учасників операцій, їх ділової мети, фактичного руху активів та зміну майнового стану платника податків.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки до складу витрат підприємця не включаються витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких належать, зокрема, вантажні автомобілі, фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має право включати до складу витрат витрати, пов'язані з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом сідлових тягачів з напівпричепами, причепами, які призначені для перевезення вантажів.
В частині віднесення Позивачем до складу витрат вартості придбаних автошин суд апеляційної інстанції зазначив, що виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до витрат звітного періоду підприємця тих видатків, які прямо цьому доходу відповідають. За відсутності вагомих доказів неможливості прямо пов'язати понесені витрати на придбання шин у 2018 році з доходом цього ж періоду Позивачем безпідставно віднесено витрати на придбання шин до витрат 2018 року.
Також, приймаючи до уваги те, що господарські операції Позивача з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 стосуються витрат, пов'язаних з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом сідлових тягачів з напівпричепами, причепами, які призначені для перевезення вантажів, суд апеляційної інстанції зазначив, що питання їх фактичного здійснення не має принципового значення. Навіть у випадку підтвердження реальності таких операцій, останні не можуть бути віднесені до складу витрат Позивача з огляду на правила підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).
Стосовно решти донарахувань апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість визначення грошового зобов'язання по військовому збору з урахуванням встановлених обставин щодо правомірності збільшення сум податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за відповідний період, а також нарахування недоїмки за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підлягає утриманню із суми отриманих доходів, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції представник Відповідача просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції- без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що починаючи з 8 червня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем; код основного виду діяльності: 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, клас професійного ризику - 33.
Позивач здійснювала оподаткування одержаних доходів від провадження господарської діяльності з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальній системі оподаткування та була платником податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору.
За результатами проведеної перевірки Позивача Відповідачем складено акт перевірки від 12 березня 2019 року № 508/17-00-13-04/ НОМЕР_1 , згідно з висновками якого порушено вимоги:
- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, яке полягає у відображенні перекручених даних в деклараціях, що привело до заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 8 894 943 грн 65 коп., в тому числі: за 2017 рік на 5 355 736 грн 15 коп., за 2018 рік на 3 539 207 грн 50 коп.;
- підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України;
- пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Висновки контролюючого органу зводяться до того, що фізична особа-підприємець не має права зменшувати оподатковуваний дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України основних засобах подвійного призначення, а також включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням господарської діяльності, витрати на їх утримання, технічне обслуговування і ремонт.
Так, за висновками Відповідача, в порушення вимог підпунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України Позивачем до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, при проведенні технічного обслуговування, ремонту та утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів) безпідставно віднесено вартість запчастин, утримання основних засобів, отриманих (наданих) від контрагентів: ТОВ фірма "Журавлина", ФОП ОСОБА_8 , TOB "AB СПЛАВ" , ТОВ "INTER CARS UKRAINE", ТОВ "ТРАК ЦЕНТР ЛТД", ПП "Техносервісінформ", ПП "СВІТАХО","ТРАНС-СЕРВІС-КТТ", ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс", ТОВ "МАЦЬКО ТРАК СЕРВІС", ТОВ "Системи Контролю Транспорту", ТОВ "АФРАКО", ТОВ "Ренамакс", ТОВ "ТРАК ДРАЙВ", ТОВ "Вестрак", ТОВ "ІНТЕГРА-201", ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , TOB "ФХ сервіс", TOB "ЛАЙОН ТРАКС ОДЕСА", TOB "ТРАК ЦЕНТР ДНІПРО", ФОП ОСОБА_7 .
Також за результатами проведеного аналізу та здійснених заходів під час перевірки, за висновками податкового органу, не було можливим підтвердити факт реального здійснення господарських операцій ФОП ОСОБА_1 із фізичними особами - підприємцями ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за період, що перевірявся, з огляду на відсутність необхідних умов досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності та в силу відсутності технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.
Крім того, за висновками податкового органу, у 2018 році Позивачем в порушення вимог пункту 177.2, підпунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, безпідставно включено 221456,67 грн вартості придбаних шин, які були на залишку станом на 31 грудня 2018 року і не використовувалися у господарській діяльності в 2018 році. Це пов'язано із тим, що Позивач 27 грудня 2018 року придбала шини в кількості 47 штук на суму 221 456,67 грн (без ПДВ), які після 27 грудня 2018 року і до 31 грудня 2018 року не використовувалися у господарській діяльності Позивача, відтак не приймали участі у формуванні оподатковуваного доходу за 2018 рік і станом на 31 грудня 2018 року перебували на залишку.
На підставі акта перевірки Відповідачем прийняті спірні індивідуальні акти від 4 квітня 2019 року:
- податкове повідомлення-рішення № 0004421304 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 2 401 634 грн 78 коп., з яких за податковим зобов'язанням - 1 601 089 грн 85 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 800 544 грн 93 коп.;
- податкове повідомлення-рішення № 0004471304 від 0 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в загальному розмірі 200 136 грн 23 коп., з яких за податковим зобов'язанням - 133 424 грн 15 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 66 712 грн 08 коп.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-24 року, згідно з якою станом на 12 березня 2019 року сума недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 94 264 грн 14 коп.;
- рішення № 0001251304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником несвоєчасно ненарахованого єдиного внеску в загальному розмірі 16 800 грн.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Позивач стверджує про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції, яким залишено поза увагою, що за нормами підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України Позивач, як фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування та здійснює діяльність вантажного автомобільного транспорту, вправі віднести до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, документально підтверджену вартість запасних частин до транспортних засобів, оскільки такі є прямими видатками на ремонт та експлуатацію майна, що використовується у господарській діяльності.
Також зазначає, що апеляційним судом не враховано Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати" П(С)БО 16, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, згідно з яким витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Враховуючи вказане Положення, Позивач вважає, що витрати на придбання автошин, які є розхідними запчастинами до вантажних автомобілів, які використовуються платником податку в межах господарської діяльності, понесені у грудні 2018 року, правомірно віднесені Позивачем до витрат 2018 року.
Також Позивач зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував підтвердженості матеріалами справи фактичного здійснення господарських операцій з його контрагентами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Виходячи з доводів скаржника, що зазначені в касаційній скарзі, та зважаючи на положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), Суд звертає увагу на таке.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (підпункт 177.4.1. пункту 177.4 статті 177 ПК України);
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4. пункту 177.4 статті 177 ПК України).
Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Отже, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарської діяльності. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань.
Позивач в обґрунтування вимог касаційної скарги та правильності формування ним витрат у розмірі 221 456,67 грн вартості придбаних шин, які перебували на залишку станом на 31 грудня 2018 року і не використовувалися у господарській діяльності в 2018 році, посилався на положення абзацу 2 пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248. Згідно із цією нормою витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначено, а Позивачем у касаційній скарзі не спростовано, що ці доводи не можна вважати обґрунтованими, оскільки належних доказів неможливості прямо пов'язати витрати з доходом певного періоду не надано у ході розгляду справи.
Під час розгляду справи Позивач наполягав на правомірності віднесення до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, документально підтверджену вартість запасних частин до колісних транспортних засобів, що використовуються у межах підприємницької діяльності платника, вважаючи такі витрати прямими видатками на ремонт та експлуатацію майна, що використовується у господарській діяльності. Наведені доводи Позивач обґрунтовував положеннями підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України.
Суд касаційної інстанції, надаючи оцінку висновкам суду апеляційної інстанції у цій частині, вважає за необхідне зазначити таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено, зокрема, підпунктами 177.4.5-177.4.6, згідно з якими не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.
Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Системний аналіз наведених норм в контексті встановлених ході розгляду справи обставин, дає підстави для висновку, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме: земельних ділянок, об'єктів житлової нерухомості, легкових та вантажних автомобілів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, а Позивачем на підставі належних та допустимих доказів не спростовано, що понесені ним витрати стосуються витрат на утримання вантажних автомобілів.
А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 , включаючи до складу своїх витрат у 2017 та 2018 роках вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат на утримання належних їй на праві власності та використовуваних у вказаному періоді в рамках основного виду підприємницької діяльності транспортних засобів, які, як встановив суд апеляційної інстанції та не спростовано належним чином у касаційній скарзі, фактично є вантажними, діяла всупереч вимог податкового законодавства.
Приймаючи до уваги те, що господарські операції з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 стосуються витрат, які пов'язані з утриманням транспортних засобів, що відносяться до основних засобів подвійного призначення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що питання їх фактичного здійснення не впливає на неправомірність включення їх до витрат навіть у випадку підтвердження реальності таких операцій. Ці витрати фактично стосуються витрат на утримання засобів подвійного призначення, які в силу підпунктів 177.4.5-177.4.6 пункту 177.4 статі 177 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат підприємця.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що Відповідач дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність включення Позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця витрат на утримання основних засобів подвійного призначення.
Відтак, необхідно погодитися і з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість визначення Відповідачем й грошового зобов'язання з військового збору, а також нарахування недоїмки за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підлягає утриманню із суми отриманих доходів, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні суду касаційної інстанції представником Відповідача повідомлено, що Позивач повторно звернувся до суду із позовом про скасування індивідуальних актів, які є предметом розгляду у цій справі з інших, відмінних від цієї справи, підстав. З урахуванням цього результати розгляду цієї справи не впливають на правову кваліфікацію обставин, як таких, що можуть, або не можуть слугувати
підставою для задоволення позову, у іншій справі, позов у якій подано з інших, відмінних від цієї справи підстав.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді М.М. Гімон
І.Л. Желтобрюх