Справа № 120/3399/20-а
Головуючий у І інстанції: Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
15 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Курка О. П. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в липні 2020 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 листопада 2020 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, неоспорені факти про те, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16.12.2019.
19.05.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальний заробітних плат за період 2008-2014 років, згідно із ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Листом за №М-08-32605 від 25.05.2020 відповідачем повідомлено про те, що у період 2008-2014 років виплата щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення здійснювалась у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 12.07.2005 за №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме щорічно по 90 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за період з 2008-2014 років, згідно із ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на час виникненні спірних правовідносин дія ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не призупинялась та жодним нормативно-правовим актом не було встановлено інших розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення, ніж ті, що визначені ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд вважає, що у період 2008-2014 року нарахування та виплата одноразової допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися у відповідності до ст. 48 вказаного Закону.
Застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.05 № 562 при нарахуванні одноразової допомоги на оздоровлення є неправомірним, оскільки означена постанова суперечить положенням Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 2008 по 2014 роки отримувала щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 90 грн.
Тобто, колегія суддів зауважує, що позивач щорічно отримувала належну їй одноразову грошову допомогу в іншому розмірі, відтак була обізнана щодо власне суми отримуваних виплат та не була позбавлена права на звернення до суду з даним позовом в межах відповідного строку.
При цьому, до суду з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернулась лише 16 липня 2020 року.
Водночас, жодних поважних причин, які б перешкоджали зверненню до суду своєчасно, у межах строків визначених законом позивачем ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції надано не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що перебіг строку звернення до суду з даним позовом розпочинається коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права, що кореспондуються з вимогами ст. 122 КАС України.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено, що про порушення свого права ОСОБА_1 знала, починаючи з 2008 року, однак своє право на звернення до суду позивач реалізувала лише в липні 2020, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого ст.122 КАС України, при цьому не надавши доказів поважності причин пропуску даного строку, тому колегія суддів приходить до висновку, що наявні передбачені процесуальним законом підстави для залишення цього позову без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №813/558/18 та у постанові від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне вказати на те, що у постанові від 28 березня 2019 року по справі №826/123/17 Верховний Суд зазначив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.
Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Судова колегія зазначає, що позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували, що вона з поважних причини пропустила шестимісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Виходячи із встановлених обставин, колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, не вирішивши попередньо процесуального питання щодо дотримання позивачами строку звернення до суду, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
Як передбачено п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Курко О. П. Біла Л.М.