Справа № 120/4044/19-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
14 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Совгири Д. І. Ватаманюка Р.В.
за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.
представника позивача: Рибака Т.О.
представника відповідача: Сторчак Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати п.1.12 рішення 45 сесії 7 скликання №2007 від 01.11.2019 щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) для ведення будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0, 1 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;
-зобов'язати розглянути повторно клопотання від 20.09.2019 з урахуванням правової оцінки наведеної у рішенні суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року, позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано п.1.12 рішення Вінницької міської ради 45 сесії 7 скликання №2007 від 01.11.2019 р. щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) земельної ділянки для ведення будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтовною площею 0,1 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;
-зобов'язано Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.09.2019.
02.10.2020 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року по даній справі, шляхом зобов'язання подати звіт про його виконання та накласти на відповідального за виконання рішення штраф за неналежне виконання.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 у задоволенні заяви про встановлення судового контролю- відмовлено.
Не погодившись із вказаною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечила стосовно задоволення апеляційної скарги і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що питання про встановлення судового контролю не вирішувалось при прийнятті рішення, а заява про зобов'язання подати звіт та накласти штраф подана вже на стадії фактичного виконання судового рішення в примусовому порядку.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Ст.370 КАС України унормовано, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,-за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У справі "Сорінг проти Об'єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Ч.1 ст.255 КАС України врегульовано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Положеннями частини першої та другої статті 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (ч.8 ст.382 КАС України).
Крім того, відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, КАС України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, статтями 382, 383 КАС України.
Зазначені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
При цьому, нормами статей 382-383 КАС України виокремлюються такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу у разі невиконання судового рішення (стаття 382 КАС України) і визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення. (стаття 383 КАС України).
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 420/5365/19 та від 30 червня 2020 року у справі №0840/2883/18.
Ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Так, в обґрунтування вимог заяви про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення по справі № 120/4044/19-а позивачем зазначено, що Вінницькою міською радою на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2020 у даній справі, прийнято рішення від 25.09.2020 №2422, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,1000 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв'язку із розробленням містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого АДРЕСА_3 , проектною об'їзною дорогою". При цьому, ОСОБА_1 вважає, що дане рішення суб'єкта владних повноважень прийняте без врахування висновків, викладених у рішенні суду від 30.01.2020.
Вказане свідчить, що заявник не заперечує, що Вінницькою міською радою на виконання рішення суду вчинено певні дії, однак ОСОБА_1 вважає їх протиправними та такими що суперечать висновкам, викладеним у судовому рішенні, а відтак належним способом захисту порушеного права, в даному випадку є подання заяви в порядку ст.383 КАС України, якою передбачено розгляд заяв про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду, у разі неналежного виконання судового рішення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду та накласти штраф за його невиконання.
В той же час, колегія суддів вважає мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви помилковими, з огляду на наступне.
Як зазначив суд першої інстанції, встановлювати судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень-відповідачем у справі може лише під час прийняття рішення у справі, однак питання щодо подання звіту судом не вирішувалось при прийнятті рішення по суті.
В свою чергу колегія суддів звертає увагу, що положення КАС України не містять обмежень щодо застосування заходів судового контролю, а відтак встановлення такого контролю можливе як одночасно із задоволенням відповідного позову, так і шляхом постановлення окремої ухвали із вказаного питання.
Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою в ухвалі від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17.
Відповідно до ст.320 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За правилами ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів відмови у позові.
Керуючись ст.ст. 214, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370, 383 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницька міська рада про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії змінити в частині мотивів відмови в задоволенні заяви.
В решті ухвалу залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 15 грудня 2020 року.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Совгира Д. І. Ватаманюк Р.В.