Справа № 718/2195/20
Головуючий у 1-й інстанції: Масюк Л.О.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
14 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 6 роти УПП в Тернопільській області, старшого лейтенанта поліції Ханенко Надії Анатоліївни, Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспектора 6 роти УПП в Тернопільській області, старшого лейтенанта поліції Ханенко Надії Анатоліївни, та до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ № 3254820 від 08.10.2020 року.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2020 року позов задоволено.
Судом, визнано незаконною та скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3254820 від 08.10.2020 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Також, судом закрито провадження в адміністративній справі за ч. 2 ст. 122 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500 гривень.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, оскаржило його в апеляційному порядку.
В обгрунтування апеляційної скарги Управління патрульної поліції зазначило про незаконність, прийнятого судом першої інстанції рішення, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи відповідача та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, як таку, що не містить жодного обгрунтовання незгоди з висновками суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду справи.
На адресу суду жодних заяви чи клопотань від сторін не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, судова колегія, враховуючи відсутність клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участі та достатність наявних в матеріалах справи доказів, ухвалила здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3254820 від 08.10.2020 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. 00 коп.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач - ОСОБА_1 , 08.10.2020 року о 12:31 год., керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter 308 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , в м. Копичинці по дорозі 19 383, не виконав вимогу регулювальника про поворот праворуч та поїхав в забороненому напрямку прямо, чим порушив вимоги п. 8.8.ПДР України - "Порушення проїзду на заборонений жест регулювальника".
Задовольняючи вимоги позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху, оскільки інспектором патрульної поліції при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення не було досліджено достатнього обсягу доказів по справі, не було проаналізовано пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності та не було надано належних доказів, які б засвідчили факт здійснення фіксації моменту вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Колегія суддів, надаючи оцінку правомірності та об'єктивності ухваленого судом першої інстанції рішення в призмі встановлених обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Частиною 2 статті 122 КУпАП встановлено порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, висновки про наявність чи відсутність в діях позивача, адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена відповідними частинами ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Відповідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Крім того, у даній постанові зазначено, що судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
В даному випадку, суд першої інстанції вірно відзначив, що жодних доказів в підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачі не надали.
Судова колегія, надаючи оцінку діям інспектора поліції, виходить з того, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення, чого в даному випадку не було дотримано.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції відзначив, що відповідачем - Інспектором 6 роти УПП в Тернопільській області, старшим лейтенантм поліції Ханенко Н.А., належним чином не задокументовано, а тому відповідно і не доведено, факту порушення позивачем правил ПДР України.
Зокрема, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував факт того, що водій ОСОБА_1 , не виконав вимогу поліцейського-регулювальника про зміну напрямку руху.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
Усне твердження працівника поліції про виявлення правопорушення, озвучене правопорушнику, не може бути належним доказом вини останнього. Спостереження працівником поліції правопорушення може мати місце, однак воно має бути зафіксоване на матеріальному носії. Таким матеріальним носієм міг бути рапорт чи пояснення поліцейського та порушника. До цього матеріального носія міг бути доданий диск з відеозаписом.
Слід зауважити, що відповідачами не було надано відеозапису з нагрудної камери поліцейського, яким би було зафіксовано зупинку автомобіля позивача, яким вчинено правопорушення, встановлено особу водія, роз'яснено йому права та здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова серії ЕАМ № 3254820 від 08.10.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить інформації про здійснення фіксації правопорушення будь-якими технічними засобами.
До того ж, і самими відповідачами жодних посилань на технічну фіксацію правопорушення, як одного з елементів доказової бази у даній справі, зазначено не було.
Таким чином, в порушення приписів частини третьої статті 283 КУпАП у постанові про адміністративне правопорушення не наведено опису обставин, установлених під час розгляду справи, не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось, не надано інших доказів вчинення правопорушення.
Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 30.05.2018 р. у справі № 337/3389/16-а та від 15.11.2018 року у справі № 524/7184/16-а.
Таким чином, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують оскільки ґрунтуються виключно на поясненнях учасників справи і не є підтвердженими будь-якими належними, достатніми та допустимими доказами.
Інших належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача відповідач не надав.
Колегія суддів зазначає, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач мав можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про достатність підстав для задоволення адміністративного позову щодо скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3254820 від 08.10.2020 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 425 грн. із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В даному випадку, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б чітко вказували на підтвердження того, що позивачем було допущено інкриміноване йому правопорушення.
Окрім того, судова колегія надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, які він просив стягнути з відповідача - Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
У разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 9 вказаної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат підлягає оцінці кожен окремий доказ надання правової допомоги та у їх сукупності співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, а також заперечення суб'єкта владних повноважень щодо обґрунтованості їх розміру.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Так, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумний розмір.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу під час розгляду даної справи, позивачем до суду надано договір про надання юридичних послуг від 16.10.2020 року; акт приймання-передачі юридичних послуг №1 від 20.10.2020 року; квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 20.10.2020 року про надання юридичних послуг.
Згідно договору про надання правової допомоги №16-10/20 від 16.10.2020 року, акту приймання-передачі юридичних послуг №1 від 20.10.2020 року, загальна вартість наданих послуг складає 1500 грн. з яких: 250 грн. за надання ОСОБА_1 усної консультації по справі; адвокатський запит №11/10-20 від 20.10.2020 року - 250 грн., виготовлення позовної заяви від 20.10.2020 року - 1000 грн.
З наданих позивачем доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу складають 1500 грн., з яких ним сплачено - 1500 грн.
Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що такий вид правничої послуги, як підготовка позовної заяви і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: надання усної консультації; складання запитів. Таким чином, перелічені супутні послуги охоплюються поняттям підготовка позовної заяви і подання її до суду.
Водночас, суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа) та сталу судову практику у даній категорії справ.
Більше того, суд апеляційної інстанції відзначає, що представник позивача участі у судових засіданнях суду першої інстанції не приймав, позаяк подавав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Також колегія суддів зазначає, що позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу та за своїми характеристиками була віднесено до обсягу складних справ.
Тому суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Також, суд зважає на складність предмету позову, типовість справи та правовідносин, відсутність репутаційних ризиків та публічного інтересу до справи.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в загальній сумі 1000,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області 02 листопада 2020 року в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму стягнення до 1000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 6 роти УПП в Тернопільській області, старшого лейтенанта поліції Ханенко Надії Анатоліївни, Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення змінити, зменшивши суму стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України витрат на правову допомогу у розмірі до 1000 (однієї тисячі) грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.