Справа № 560/1387/20
Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.
Суддя-доповідач: Іваненко Т.В.
15 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Іваненко Т.В.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (місце ухвалення рішення - м.Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2014 року, з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року, з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року та з 01 січня 2017 року по 09 серпня 2017 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, з 01 січня 2014 року по 30 квітня 2014 року, з 01 січня 2015 року по 31 січні 2015 року, з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року та з 01 січня 2017 року по 09 серпня 2017 року включно.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2013 року по грудень 2013 року включно, з січня 2014 року по березень 2014 року включно, з січня 2016 року по серпень 2017 року включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з січня 2013 року по грудень 2013 року включно, з січня 2014 року по березень 2014 року включно, з січня 2016 року по серпень 2017 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Також відповідачем зазначено, що на момент звільнення з військової служби ОСОБА_1 не було висунуто будь-яких зауважень та претензій до військової частини НОМЕР_1 , про що він зазначив у своєму рапорті від 09.08.2017 року. Вказує, що протягом січня 2013 по березень 2014 року у позивача розмір індексації становив 0,00 грн, оскільки базовий місяць був грудень 2012 і відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (зі змінами на день нарахування) право в позивача не наступило. Протягом 2016 - 2017 років асигнування на індексацію не виділялися.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 з 16.09.1997 по 09.08.2017.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2017 року №33 позивач звільнений в запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2017 №33 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.08.2017.
Листом від 03.01.2020 №350/485/60/14 відповідач повідомив позивача, що за період з січня 2013 року по грудень 2015 року індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась згідно чинного законодавства. Протягом 2016-2017 років фондом грошового забезпечення військової частини видатки на виплату індексації грошового забезпечення не передбачені.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення та відсутність бюджетних асигнувань не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами ч.ч. 2,3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Положеннями ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" унормовано, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 (справа №638/9697/17), від 30.09.2019 (справа №750/9785/16-а), від 20.11.2019 у справі №522/11257/16-а .
Отже, грошове забезпечення підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, є обов'язковою для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 по справі № 610/1175/17.
Відповідно до абзацу 5 п. 7 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до п. 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Матеріали справи свідчать, що грошове забезпечення позивача з січня 2013 року по березень 2014 року не підлягало індексації, оскільки згідно розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за спірний період виходячи з базового місяця для обчислення індексації грудень 2012 року, поріг індексації не було перевищено. Так як індекс споживчих цін з січня 2013 року по березень 2014 року не перевищував 101%, тому підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по березень 2014 року відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з січня 2013 року по березень 2014 року.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 по серпень 2017, оскільки посилання відповідача на відсутність протягом 2016 - 2017 років фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Така ж правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2013 року по березень 2014 року; та в частині зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2013 року по березень 2014 року.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Іваненко Т.В.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.