Справа № 240/3364/20
Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
15 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,
в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати усіх сум належних йому у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій у сумі 26612,40 гривень);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 по 19.02.2020 в сумі 292686,95 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Керуючись приписами п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 194 від 16.05.2018 (а.с.10) позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «ї» та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 155 від 11.07.2018 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 03.08.2018.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі №240/10431/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.08.2018, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.08.2018 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку-розрахунок про нараховану та виплачену компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.08.2018.
На підставі рішення суду Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу вказану компенсацію у розмірі 26612,40 грн, що підтверджується банківською випискою, яка міститься в матеріалах справи (а.с.18).
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною щодо невиплати усіх сум належних йому у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 по 19.02.2020 в сумі 292686,95 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції зазначив, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), внаслідок чого на вказану суму не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, п. 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі №240/10431/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.08.2018.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.08.2018 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку-розрахунок про нараховану та виплачену компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.08.2018.
Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку відповідача із ОСОБА_1 в день його звільнення (встановлено не виплату останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік.
Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив : Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 19 лютого 2020 року згідно виписки від 03 березня 2020 року по картці/рахунку АТКБ «Приватбанк», а тому військова частина зобов'язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Позивач просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток в розмірі 292686,85 грн. за час затримки з 03 серпня 2018 року по 19 лютого 2020 року виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, присудженої рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі №240/10431/19.
Згідно виписки від 03 березня 2020 року по картці/рахунку АТКБ "Приватбанк" позивачеві 19 лютого 2020 року виплачено суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 26612,40 грн.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
У матеріалах справи міститься довідка в/ч НОМЕР_1 про розміри грошового забезпечення від 07.08.2018 зі змісту якої встановлено, що позивач за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за червень (5171,33 грн.) та липень (5171,33 грн.) 2018 року, що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму 10342,66 грн.
Протягом цих двох місяців був 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить (5171,33 грн. + 5171,33 грн.): 61 = 169,55 грн.
За період з 03 серпня 2018 року по 19 лютого 2020 року було 567 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , складає 96134,85 грн. (567х169,55грн).
Водночас, колегія суддів вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 26612,40 грн., суму 96134,85 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає за справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача ща прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 292 686,95 грн./96134,85 грн. (компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку)= 0,32.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 169,55 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,32 х 567 (дні затримки розрахунку) = 30 763,15 грн.
Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 30763,15 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС Українипідставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримки повного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 по 19.02.2020 в сумі 30763,15 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.