Справа № 640/10207/19 Головуючий у І інстанції - Кузьменко А.І.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
14 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярос Агро" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ярос Агро" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві вих. № 33017/10/26-15-12-09-18 від 22 лютого 2019 року про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік № 9026637537;
- вважати податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік № 9026637537 поданою в день її фактичного подання - 20 лютого 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що ним дотримано вимоги підпункту 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України та вчасно і у повному обсязі подано до контролюючого органу документи для щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи. Вказано також, що як загальна податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи, так і код КОАТУУ в Державному класифікатору об'єктів адміністративно-територіального устрою України в такій декларації не мають відношення до адміністрування податків та зборів та жодним чином не впливають на порядок адміністрування таких податків та зборів. Таким чином, помилкове відображення в загальній декларації невірного коду КОАТУУ не може слугувати підставою для неприйняття податкової звітності.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 33017/10/26-15-12-09-18 від 22 лютого 2019 року про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік № 9026637537.
Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві вважати поданою податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік за № 9026637537 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярос Агро" датою її фактичного отримання контролюючим органом - 20 лютого 2019 року.
Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Крім того, Відповідачем наголошено, що Позивачем зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту "Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ (при поданні загальної, нової загальної або уточнюючої загальної декларації заповнюється код органу місцевого самоврядування за місцем знаходження платника (основне місце обліку)", а відтак, дії Відповідача в межах спірних правовідносин були правомірними.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 лютого 2019 року ТОВ "Ярос Агро" засобами електронного зв'язку подано до контролюючого органу:
- загальну податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік (№ 9026637537 від 20 лютого 2019 року);
- звітні податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік, а саме: № 90266627091 від 20 лютого 2019 року, № 9026627724 від 20 лютого 2019 року, № 9026627353 від 20 лютого 2019 року, № 9026621973 від 20 лютого 2019 року, № 9026621434 від 20 лютого 2019 року, № 9026625672 від 20 лютого 2019 року, № 9026626410 від 20 лютого 2019 року.
Листом від 22 лютого 2019 року № 33017/10/26-15-12-09-18 Головне управління ДФС у м. Києві повідомило Позивача про те, що податкова декларація ТОВ "Ярос Агро", яка прийнята 20 лютого 2019 року за № 9026637537 вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту "Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ (при поданні загальної, нової загальної або уточненої загальної декларації заповнюється код органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням платника (основне місце обліку)".
Позивач, не погодившись з рішенням Головного управління ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік № 9026637537, 12 березня 2019 року подав скаргу до Державної фіскальної служби України.
За результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 11 травня 2019 року № 21584/6/99-99-12-03-05-15, яким скаргу ТОВ "Ярос Агро" залишено без задоволення, а рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22 лютого 2019 року 2019 № 33017/10/26-15-12-09-18 про відмову у прийнятті звітності - без змін.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням про відмову у прийнятті податкової декларації, Позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що невірне зазначення ТОВ "Ярос Агро" у загальній податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи, яка має відношення до адміністрування єдиного податку, КОАТУУ не може слугувати підставою для невизнання вказаної декларації контролюючим органом, оскільки нарахування та сплата єдиного податку здійснюється у відповідності до звітних податкових декларацій, жодних зауважень до яких щодо повноти та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів контролюючим органом не визначено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до пунктів 48.1 - 48.2 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента (пункт 48.4 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. У свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
Пунктом 49.1 статті 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Імперативними приписами пункту 49.10 статті 49 ПК України передбачено, що відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 статті 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірно висновку, вказавши, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації виключно у випадку порушення платником податку при її заповненні вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, з чим погоджується колегія суддів.
Контролюючий орган не наділений повноваженнями не приймати вже отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 липня 2018 року у справі № 810/1570/16.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до підпункту 295.9.1. пункту 295.9. статті 295 ПК України платники єдиного податку четвертої групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
Форму податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи (далі - Декларація) затверджено наказом Міністерства фінансів України № 578 від 19 червня 2015 року "Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 липня 2015 року за № 799/27244 (далі - Наказ № 578).
Відповідно до підпункту 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПК України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до контролюючого органу заяву.
У відповідності до положень пункту 299.6 статті 299 ПК України підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно:
1) невідповідність такого суб'єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу;
2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
3) недотримання таким суб'єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 299.1, 299.2 статті 299 ПК України реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.
Згідно з положеннями статті 296 ПК України податкова декларація подається до контролюючого органу за місцем податкової адреси (пункт 296.4), форми податкових декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 цієї статті, затверджуються в порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу (пункт 296.9 ПК України).
Згідно з пунктом 8 Розділу ІІ Порядку у разі, якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка.
Автоматизована перевірка електронного документа включає: перевірку правового статусу ЕЦП шляхом встановлення чинності посиленого сертифіката ключа підписувача на час підписання електронного документа та відповідності особистого ключа підписувача відкритому ключу, зазначеному у посиленому сертифікаті. При цьому дата та час накладення ЕЦП встановлюються за даними позначки часу, отриманої підписувачем від АЦСК в момент підпису, а чинність посиленого сертифіката на цей момент встановлюється за даними відповідного онлайн-сервісу АЦСК (OCSP) та/або даними актуальних списків відкликаних сертифікатів (CRL) зазначеного АЦСК; перевірку обов'язковості та послідовності накладення та електронний документ ЕЦП підписувачів та електронної печатки (за наявності) у встановленому порядку; перевірку відповідності електронного документа затвердженого формату (стандарту); перевірку наявності обов'язкових реквізитів; перевірку наявності Заяви про приєднання до Договору; перевірку дії Договору (пункт 10 Порядку).
Матеріалами справи підтверджено, що Позивачем у відповідності до пункту 49.3 статті 49 ПК України та з дотриманням вимог чинного законодавства України та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 06 червня 2017 року № 557 (далі по тексту - Порядок), подано загальну податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік.
Суд першої інстанції вірно встановив, що подана податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік зареєстрована контролюючим органом за № 9026637537.
Натомість, підставою для визнання Відповідачем декларації неподаною було недостовірне значення обов'язкового реквізиту "Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ (при поданні загальної, нової загальної або уточнюючої загальної декларації заповнюється код органу місцевого самоврядування місцезнаходження платника (основне місце обліку)", а тому 20 лютого 2019 року Позивачем отримано квитанцію № 2, в якій, зокрема, вказано про отримання вказаної декларації та її реєстраційний номер 9026637537.
Відтак, суд першої інстанції правомірно вказав, що податкова декларація № 9026637537 від 20 лютого 2019 року є прийнятою контролюючим органом, що, у свою чергу, свідчить про відсутність у Відповідача підстав та повноважень для невизнання неподаною такої податкової декларації, з чим погоджується колегія суддів.
Крім того, 20 лютого 2019 року Позивачем подано загальну податкову декларацію з єдиного податку четвертої групи на 2019 рік, до якої додавались відомості про наявність земельних ділянок (Додаток № 1 до декларації) та розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва, яку доставлено до ДФС України, збережено та прийнято, що підтверджується квитанцією № 2 про прийняття № 9026637537 від 20 лютого 2019 року.
Як вбачається з податкових декларацій, копії яких містяться в матеріалах справи, Позивачем подано до контролюючого органу за місцем розташування земельних ділянок, що перебувають у користуванні ТОВ "Ярос Агро" та являються об'єктом оподаткування, 6 податкових декларацій, які в графі 9 містять вірні відомості щодо коду органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельних ділянок за КОАТУУ.
Прийняття податкових декларацій підтверджується квитанціями: № 90266627091, № 9026627724, № 9026627353, № 9026621973, № 9026621434, № 9026625672, № 9026626410 від 20 лютого 2019 року та відповідними нарахуваннями податкових зобов'язань в картці платника податків.
Відповідно до підпункту 295.9.2 пункту 295.9.9 статті 295 ПК України платники єдиного податку четвертої групи сплачують податок щоквартально протягом календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, у встановлених Податковим кодексом України розмірах.
Суми податку перераховуються на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.
Відтак, код КОАТУУ, про невірне зазначення якого вказано Відповідачем в апеляційній скарзі, може мати значення для адміністрування єдиного податку лише при заповненні звітності, що подається платником єдиного податку четвертої групи до контролюючого органу за місцем розташування земельної ділянки.
Проте, колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, який вказав, що дані податкові декларації відповідають наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів.
При цьому, Відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано жодних рішень та/або письмових повідомлень контролюючого органу про відмову у прийнятті звітних декларацій № 90266627091, № 9026627724, № 9026627353, № 9026621973, № 9026621434, № 9026625672, № 9026626410 від 20 лютого 2019 року у відповідності до пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України протягом п'яти робочих днів з моменту її отримання на адресу Позивача.
За наведених обставин справи та правового регулювання, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що невірне зазначення у загальній податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи, яка має відношення до адміністрування єдиного податку, КОАТУУ не може слугувати підставою для невизнання вказаної декларації контролюючим органом, оскільки нарахування та сплата єдиного податку здійснюється у відповідності до звітних податкових декларацій, жодних зауважень до яких щодо повноти та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів контролюючим органом не визначено.
Колегія суддів також зазначає, що обраний спосіб захисту, щодо зобов'язання Головне управління ДФС у м. Києві вважати поданою податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік за № 9026637537 ТОВ "Ярос Агро" датою її фактичного отримання контролюючим органом - 20 лютого 2019 року узгоджуються зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, про що вірно вказано судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, позаяк апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку при встановленні обставин справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга Відповідача не містить.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко