14 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2560/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року в адміністративній справі №280/2560/20 (головуючий суддя першої інстанції Сіпака А.В., повний текст рішення складено 15.06.2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги про сплату боргу, -
Позивач 13.04.2020 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив скасувати вимогу відповідача про сплату боргу №Ф-104728-56 від 13.02.2020 року, якою йому нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальну суму 29293,44 грн..
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем безпідставно нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та сформовано сірну вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вказана вимога не містить чіткого розрахунку недоїмки, додатків які могли встановити час виникнення недоїмки і підстави. Також позивач зазначив, що оскаржував вимогу в адміністративному порядку та отримав рішення ДПС України від 01.04.2020 року про відмову в задоволені скарги. Позивач вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму недоїмки , що суперечить законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізької областівід 13.02.2020 року № Ф-104728-56.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм матеріального права. Судом не враховано що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем в період з 21.12.1998 року до дня припинення підприємницької діяльності 14.01.2020 року. Отже, у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач як фізична особа-підприємець являвся платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. З 01.01.2017 року, у зв'язку зі змінами внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичних осіб-підприємців які перебувають на загальній системі оподаткування, у тому числі і позивача, виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. Позивач належним чином не виконувались норми ст.9 вказаного Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця з 21.12.1998 року, про що 23.11.2004 року внесено запис №21010170000001139. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена 14.01.2020 року, запис №21010060004001139.
Відповідачем 13.02.2020 року сформовано вимогу № Ф-104728-56 про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 29293,44 грн. (а.с.13).
З матеріалів справи вбачається, що недоїмка з ЄСВ виникла у зв'язку з нарахуванням органом доходів і зборів мінімального страхового внеску за період 2018, 2019, 2020 роки.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року у справі №280/6540/19 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізької області від 11.11.2019 року №Ф-104728- 56 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 26539,26 грн.. Проте, не зважаючи на таке рішення суду, відповідач продовжує обліковувати за позивачем заборгованість зі сплати єдиного внеску. При цьому, нарахування проводиться на суми єдиного внеску, за періоди, що були спірними у справі №280/6540/19.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон №2464).
За змістом статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пункт 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі по тексту - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацу 3 та/або 4 пункту 3 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 1, 2 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом 1 п. 4 р. VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №755-VІ фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
З матеріалів справи (відзив відповідача) вбачається, ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 21.12.1998 року, про що 23.11.2004 року внесено запис №21010170000001139. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена 14.01.2020 року, запис №21010060004001139 (а.с.31-33).
Вказані обставини позивачем не оскаржуються та не спростовуються.
Текст позову та матеріали справи не містять відомостей, що позивач у період 20018-2020 роки є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
Таким чином, позивач зобов'язаний як ФОП сплачувати єдиний внесок.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2018 рік, 2019 рік та січень 2020 року в загальній сумі 29294,44 грн. (а.с.34).
Посилання позивача на ту обставину, що він у вказаний період підприємницької діяльності не здійснював та не отримував дохід, апеляційний суд до уваги не приймає з наведених вище норм права.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Суд першої інстанції, зазначаючи в рішенні про відсутність підстав у відповідача в нарахуванні позивачу сум єдиного внеску, послався на наявність в системі «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року у справі №280/6540/19, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Запорізької області від 11.11.2019 року №Ф-104728- 56 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 26539,26 грн..
Колегія суддів зазначає про таке.
Судом першої інстанції не враховано ту обставину, що на час прийняття ним рішення, по вказаній справі №280/6540/19 ГУ ДПС у Запорізькій області було подано апеляційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року (а.с.76-77).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року у справі №280/6540/19 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.04.2020 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено (а.с.78-81).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104728-56 від 13.02.2020 року на загальну суму 29293,44 грн..
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2020 року становить 2102 гривні, тобто до незначних у 2020 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 210200 гривень.
Позивач оскаржує вимогу відповідача про сплату боргу на суму, що не перевищує 210200 гривень, у зв'язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Керуючись статтями 4, 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року в адміністративній справі №280/2560/20 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року в адміністративній справі №280/2560/20 скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги про сплату боргу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак