ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 грудня 2020 року м. Київ № 640/24211/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо відмови у знятті арешту з всього майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві зняти арешт з всього майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , накладеного Постановою серії АА № 807163 державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 13 квітня 2004 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2004р. позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України та засуджений до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. З метою виконання вироку в частині конфіскації майна ОСОБА_1 01.04.2004р. Печерським районним судом м. Києва було направлено за місцем останнього проживання до Оболонського районного ВДВС виконавчий лист за № 1-85 для виконання, проте станом на сьогодні арешт не знятий, що порушує права останнього.
Відповідачем відзив на адміністративний позов не подано, так само не виконано вимоги суду про надання копії матеріалів виконавчого провадження. Водночас надано до суду лист в якому зазначено, що виконати вимоги суду щодо надання матеріалів виконавчого провадження не вбачається за можливе, оскільки перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень даного боржника в реєстрі не знайдено, оскільки наповнення даного реєстру відбувалось з 2008р.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2004р. у справі № 1-85/04 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України і призначено йому покарання 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю. (а.с. 18-21)
На виконання вищезазначеного вироку видано виконавчий лист від 01.04.2004р. № 1-85, який направлено до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва.
Так, в межах виконавчого провадження з виконання вироку державним виконавцем винесено постанову від 13.04.2004р. постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 807163 (серія АК № 421341), відповідно до якої на все майно, що належить ОСОБА_1 накладено арешт. ( а.с. 10)
Позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту з майна, однак листом Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 04.12.2019р. № Д/6 позивача повідомлено про те, що перевіркою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, журналів обліку виконавчих проваджень,журналів реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження, журналів реєстрації загальної кореспонденції відділу встановлено, що станом на момент надання відповіді на виконанні зазначене провадження не перебуває.
Позивач вважаючи, що внаслідок протиправної бездіяльності порушено права позивача та не знято арешт з його майна, звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.199р. № 606-XIV (в редакції чинній станом на момент відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про накладення арешт). (далі - Закон від 21.04.199р. № 606-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону від 21.04.199р. № 606-XIV, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону від 21.04.199р. № 606-XIV, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства
юстиції України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону від 21.04.199р. № 606-XIV, відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень.
Згідно з абз. 6 ч. 3 ст. 5 Закону від 21.04.199р. № 606-XIV, державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, в тому числі, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 38 Закону від 21.04.199р. № 606-XIV, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому стало відомо, що до теперішнього часу арешт, який було накладено 13.04.2004р. Оболонським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві не знято на підтвердження вказаного надає інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Водночас, відповідно до вищезазначеної інформації в розділі «Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» зазначено: тип обтяження: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження: 1394770; підстава обтяження: постанова, 426/6, 13.04.2004, Районний відділ ДВС Мінського районного управління юстиції; об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно; власник: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, з вищезазначеної інформації вбачається, що арешт накладений на підставі постанови № 426/6 від 13.04.2004р. Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції.
Проте, як вбачається з матеріалів справи постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 807163 (серія АК № 421341) винесена Оболонським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва 13.04.2004р.
Отже, номер постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесеної в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 01.04.2004р. № 1-85, яка наявні в матеріалах справи та суб'єкт її винесення не є ідентичними тим, що зазначені як підстава для накладення арешту на майно позивача в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Інших доказів на підтвердження порушення прав позивача, а саме не зняття арешту з його майна за вищевказаним виконавчим провадження внаслідок протиправної бездіяльності відповідача до суду не надано.
Таким чином, з огляду на той факт, що відповідно до листа відповідача від 04.12.2019р. № Д/6 перевіркою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, журналів обліку виконавчих проваджень, журналів реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження, журналів реєстрації загальної кореспонденції відділу встановлено, що станом на момент надання відповіді на виконанні зазначене провадження не перебуває та листа від 04.08.2020р. відповідно до якого перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень боржника ОСОБА_1 в реєстрі не знайдено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська