ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 грудня 2020 року м. Київ № 640/26280/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом : ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
В грудні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - Відповідач) в якому просив:
-визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати позивачу пенсії в обмеженому розмірі до 15640,00 грн.;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснювати виплату позивачу починаючи з 01.01.2016 року, в розмірі обчисленому за результатами проведеного з 01.01.2016 року перерахунку пенсії без обмежень її максимального розміру з урахуванням вже проведених виплат на підставі рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 року № 7-рп-/2016 у справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини 7 ст.43, першого речення частини 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про неправомірність обмеження максимального розміру його пенсії та виплати її не в повному обсязі, оскільки це суперечить вимогам законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, виконав лише вимоги суду про надання копії пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що Позивачеві з 19.02.2005 року призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), як працівнику органів внутрішніх справ. Основний розмір пенсії - 100 % сум грошового забезпечення склав 9359,55 грн.
У відповідності до розрахунку пенсії позивача по пенсійній справі № N/А 5004, з урахуванням підвищення пенсії як інваліда війни 2 групи та інвалід 2 групи при виконанні обов'язків військової служби на ЧАЕС, розмір пенсії на 01.12.2015 року склав 15834,48 грн. З урахуванням обмеження її максимального розміру - 11229,65 грн.
З 01.01.2018 пенсія позивача перерахована відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) на підставі довідки, виданої Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 16.03.2018 року № 22/6-5004 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України. До сум грошового забезпечення увійшли: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, процентна надбавка за вислугу років - 50%, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 20%, надбавка за почесне звання «заслужений» чи «почесний» -10%, премія - 96,92%, з урахуванням основного розміру пенсії у 100% грошового забезпечення. Підсумок пенсії з надбавками склав - 36627,12 грн., з урахуванням максимального розміру - 13730,00 грн.
За результатами перерахунку з 01.10.2019 року, з урахуванням максимального розміру пенсії позивача вона становила 15640,00 грн.
21.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій висловив прохання здійснити виплату його перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) без обмеження її максимальним розміром.
Листом від 03.12.2019 року № 293938/02/Ш-14329 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило позивача про те, що відповідно до ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI (в редакції Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIІI, чинній з 01.01.2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
В тому ж листі відповідач повідомляв позивача, що Законом України №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність : з 01.01.2018 року - 1373 грн., з 01.07.- 1435 грн., з 01.12.- 1497 грн. Відповідно максимальний розмір пенсії позивача становив: з 01.01.2018 року - 13730,00 грн., з 01.07.- 14350,00 грн., з 01.12.- 14970,00 грн., з 01.07.2019 року - 15640,00 грн.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17.
Передбачені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» обмеження пенсій максимальним розміром, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі також - Закон №3668-VI), який набрав чинності в даній частині з 01.10.2011.
В той же час, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та з 19.02.2005 отримує пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відтак обмеження, передбачені вказаною нормою Закону №3668-VI, не поширюються на позивача, оскільки пенсія йому призначена до набрання ним чинності.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві протиправно обмежено максимальним розміром пенсію позивачу з 01.01.2017 р., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати позивачу пенсії в обмеженому розмірі до 15640,00 грн.;
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснювати виплату позивачу починаючи з 01.01.2017 року, без обмежень її максимального розміру з урахуванням вже проведених виплат на підставі рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 року № 7-рп-/2016 у справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини 7 ст.43, першого речення частини 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська