ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
14 грудня 2020 року м. Київ№ 826/13592/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Тимошенко Костянтина Володимировича , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
у липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Тимошенко Костянтина Володимировича , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якому просив:
-визнати незаконною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного «Міський комерційний банк» Тимошенко Костянтина Володимировича щодо не включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного «Міський комерційний банк» вимог ОСОБА_1 , за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166338 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року, за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166341 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року, за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166342 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року укладених між ним та ПАТ «Міський комерційний банк»;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» Тимошенко Костянтина Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1 , як кредитора який має право на отримання грошових коштів за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166338 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року в сумі 50 000,00 євро, за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166341 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року 4800 000 грн., за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166342 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року в сумі 212 400 доларів США в порядку та черговості відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити. ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Міський Комерційний банк» шляхом затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, як кредитора, який має право на отримання грошових коштів за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166338 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року в сумі 50 000,00 євро, за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166341 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року в сумі 4800 000 грн., за договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166342 «Ваш стабільний» від 12.03.2014 року в сумі 212 400 доларів США в порядку та черговості відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
-після включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Міський комерційний банк» задовольнити вимоги ОСОБА_1 за вкладами в сумі 50 000,00 євро, в сумі 4800 000 грн., в сумі 212 400 доларів США в порядку та черговості відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 березня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк" було укладено договір строкового банківського вкладу № 2630/100/166338 «Ваш стабільний» . На виконання умов якого на депозитний рахунок 12.03.2014 р. внесені грошові кошти в розмірі 50 000 євро. Крім цього, того ж дня було укладено договором строкового банківського вкладу № 2630/100/166341 «Ваш стабільний» Також на підставі цього Договору ним на депозитний рахунок були внесені кошти в розмірі 4800 000,00 грн. Крім цього, того ж дня між ним та банком було укладено Договір строкового банківського вкладу № 2630/100/166342 «Ваш стабільний». Правлінням Національного банку України 19 березня 2015 року прийнято постанову №187 на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №64 згідно з яким розпочато процедуру ліквідації банку. 24 березня 2015 року він звернувся з заявою про задоволення вимог кредиторів, на яку одержав відповідь про те, що він передчасно звернувся з заявою. Повторно позивач звернувся до відповідача з заявою про включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів 23.04.2015 року, на яку не одержав відповіді. Вважає, що в результаті бездіяльності Уповноваженої особи щодо не включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів призвело до порушення його прав як вкладника . З цих підстав вимушений звернутись до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2015 року зупинено провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України питання конституційності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва провадження в адміністративній справі відновлено, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (письмове провадження).
15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.
Так, відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо не включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ «Міський комерційний банк» існує заборгованість перед позивачем за договорами строкових банківських вкладів.
Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1. та юридичною особою ПАТ «Міський комерційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду.
Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа «Сокуренко і Стригун проти України» ( заяви № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом» (Zand v. Austria, заява № 7360/76); фраза «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути «встановленим законом» є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium, заява № 32492/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищевикладене та враховуючи позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі оскільки такі стосуються кредиторських вимог, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Також, на виконання вимоги, зазначеної у ч. 1 ст. 239 КАС України, є необхідним роз'яснити позивачу, що розгляд таких позовних вимог має здійснюватися у порядку цивільного судочинства, із врахуванням правил територіальної підсудності відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, пп. 10 п. 1 Перехідних положень КАС України, суд,
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд таких позовних вимог має здійснюватися у порядку цивільного судочинства, із врахуванням правил територіальної підсудності відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 256 КАС України та може буде оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська