ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 грудня 2020 року м. Київ№ 826/2271/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавної архітектурно-будівельної інспекції України
доДержавної регуляторної служби України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні
відповідача:Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник плюс технології»,
провизнання протиправним та скасування розпорядження від 24.12.2015 №61,
Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі по тексту - Державрхбудінспекція, позивач) звернулася до суду з позовом до Державної регуляторної служби України (надалі - Регуляторна служба, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник плюс технології» (далі - ТОВ «Будівельник плюс технології», третя особа), з вимогою: визнати незаконним та скасувати розпорядження № 61 від 16.09.2016, яким зобов'язано Державрхбудінспекцію скасувати наказ № 43-Л від 23.11.2015 в частині анулювання ліцензії ТОВ «Будівельник плюс технології» мерії АЕ № 639925, виданої 22.04.2015.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на Конституцію України, Бюджетний кодекс України, Закони України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про основи містобудування», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Порядок ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1396 від 05.12.2007, та зазначає, що оскаржуване розпорядження є протиправним та таким, що прийняте без врахування вимог чинного законодавства і підлягає скасуванню. Зокрема, позивач стверджує, що зобов'язавши Держархбудінспекцію вчинити конкретні дії, Регуляторна служба тим самим порушила правовий порядок та засади діяльності центрального органу виконавчої влади, встановлені чинним законодавством України. Позивач наголошує, що Держархбудінспекція має право здійснювати проведення перевірок суб'єктами господарювання Ліцензійних умов в провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 23.05.2011 «Про затвердження порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю».
Відповідач проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, мотивуючи свою позицію окремо наголошує на положеннях пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 724 від 24.12.2014, яким Регуляторна служба визначається як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника органу ліцензування (Держархбудінспекції) та заявника (ТОВ «Будівельник плюс технології» Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при Регуляторній службі вирішила зобов'язати Держархбудінспекцію скасувати наказ від 23.11.2015 № 43-Л в частині анулювання ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельник плюс технології» серії АЕ № 639925 від 22.04.2015 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Регуляторною службою видано розпорядження з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.
Третя особа у своїх письмових поясненнях просить відмовити у задоволенні позову зазначаючи про незаконність проведення Держархбудінспекцією перевірки третьої особи під час дії мораторію. Окремо третя особа звертає увагу суду на тому, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 позовні вимоги ТОВ «Будівельник плюс технології» до Держархбудінспекції про визнання протиправним та скасування наказу - задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Держархбудінспекції № 1048 від 22.09.2015 в частині затвердження плану перевірок на IV квартал 2015 року щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник плюс технології».
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2016 позовна заява залишена без руху та визначено термін позивачу для усунення виявлених судом недоліків.
У зв'язку з надходженням від позивача додаткових доказів, судом 21.03.2016 постановлена ухвала про відкриття провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.
13.06.2016 судом була постановлена ухвала про зупинення провадження у справі №826/2271/16 до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/24627/15.
Ухвалою від 02.10.2017 поновлено провадження у справі № 826/2271/16 та призначено справу до розгляду.
Однак, на підставі розпорядження Керівника апарату суду про повторний автоматизований розподіл № 5969 від 11.10.2017 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи № 826/2271/16 та вказану справу 02.11.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А., яка своєю ухвалою від 27.11.2017 прийняла справу до свого провадження. Цією ж ухвалою справа призначена до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його у новій редакції.
Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись ця адміністративна справа, судом враховано таке.
Згідно частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.
Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.
Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи, що згідно ухвали суду від 27.11.2017 відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018.
У підготовчому засіданні за наявності заяви учасників справи судом призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Наказом Держархбудінспекції № 1048 від 22.09.2015 затверджено план перевірок дотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорії складності, яка підлягає ліцензуванню Держархбудінпекцією на IV квартал 2015 року, згідно з додатком до якого внесено ТОВ «Будівельник плюс технології».
16.11.2015 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві складений акт відмови суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки, яким зафіксовано, що 16.10.2015 Департаментом на адресу реєстрації ТОВ «Будівельник плюс технології» було надіслано рекомендованою поштовою кореспонденцією повідомлення про проведення планової перевірки. Товариство отримало повідомлення 27.10.2015, що підтверджується відміткою приставленою на повідомлені про вручення поштового відправлення ф.№ 119. З виїздом за адресою місцезнаходження Товариства, вказаною у відомості про суб'єкта господарювання, підприємство ознайомилось з направленням на здійснення планової перевірки. Товариством не надано у визначений для перевірки термін документи, які зазначались у повідомленні Департаменту.
Як зазначається в акті, згідно абзацу 11 пункту 21 Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1396 від 05.12.2007 (відмова суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки) є підставою для анулювання ліцензії.
У зв'язку з наведеним, як вказується в акті, він є підставою для прийняття ліцензійною комісією Держархбудінспекцією рішення про анулювання (кожне порушення, записане в акті перевірки, повинно зазначатись з посиланням
Згідно витягу з протоколу №22 засідання ліцензійної комісії Держархбудінспекції та її територіальних органів від 20.11.2015, вказаною комісією заслухано питання про результати планових та позапланових заходів, здійснених територіальними органами Держархбудінспекції щодо дотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури та ухвалено (пункт 5.1): «Надати висновок органу ліцензування щодо прийняття рішення стосовно анулювання ліцензії 12 суб'єктам будівельної діяльності згідно з додатком 6 до протоколу». До вказаного додатку під пунктом 11 внесено і ТОВ «Будівельник плюс технології».
23.11.2015 Держархбудінспекцією виданий наказ за № 43-Л «Про результати розгляду питання про ліцензування», яким, відповідно до статті 17 Закону України «Про архітектурну діяльність», Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1396 від 05.12.2007, керуючись Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 294 від 09.07.2014, та на підставі висновку Ліцензійної комісії Державної архітектурно-будівельної інспекції України та її територіальних органів (протокол від 20.11.2015 № 22) наказано (пункт 5 згідно витягу з наказу): «Анулювати ліцензії у зв'язку з виявленими порушеннями ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, на підставі відповідного акту перевірки, суб'єктам господарської діяльності згідно з додатком 5 до цього наказу».
У додатку до № 5 до наказу Держархбудінспекції від 23.11.2015 № 43-Л «Перелік суб'єктів господарської діяльності, яким анулюється ліцензія у зв'язку з виявленими порушеннями ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, на підставі відповідного акту перевірки» під пунктом 11 визначено ТОВ «Будівельник плюс технології», серія та номер ліцензії АЕ 639925. В якості підстави для анулювання ліцензії визначено «абз.11 п.21 Постанови КМУ №1396».
Не погоджуючись із вказаним рішенням ТОВ «Будівельник плюс технології» звернулось до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України із скаргою, в якій просило перевірити правомірність дій посадових осіб ДАБІ у м. Києві щодо обставин викладених у скарзі і за наслідками розгляду вжити належні заходи реагування.
В обґрунтування скарги товариство вказувало, що законом врегульовано питання анулювання ліцензії за умови відмови ліцензіата у проведенні перевірки, однак зазначено «за відсутності для цього законних підстав». В той час, ТОВ «Будівельник плюс технології» має підстави відмовити органу ліцензування, оскільки ним оскаржується законність прийняття рішення щодо призначення перевірки, про що було повідомлено орган ліцензування. Товариство наголошувало, що вважає проведення перевірки на час судового оскарження її правомірності незаконним так і прийняття рішення про анулювання ліцензії з підстав ненадання документів до перевірки.
До скарги, серед іншого були додані повідомлення, яким позивач інформував Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві про оскарження у судовому порядку наказу № 1048 від 22.09.2015 про призначення планової перевірки, в тому числі і діяльності ТОВ «Будівельник плюс технології», а також доказ направлення цього повідомлення на адресу Департаменту.
Згідно витягу з протоколу № 06-15 засідання Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 22.12.2015 (рішення № 3.2), в ході обговорення спірної ситуації радою встановлено, що частиною першою статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначено, що ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії. Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єкта архітектури IV і V категорії складності Кабінетом Міністрів України на сьогоднішній день не затверджені (на час розгляду відповідного питання). Таким чином, починаючи з 28.06.2015, органи ліцензування можуть здійснювати контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, виданих відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». До видання Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, яким затверджуються ліцензійні умови провадження відповідного виду господарської Діяльності, підстави для здійснення контролю за їх додержанням відсутні, скільки відсутній предмет здійснення таких заходів. з моменту набрання чинності Законом № 222 (28.06.2015) правові підстави для застосування ліцензійних умов, прийнятих на реалізацію вимог Закону України від 01.06.2000 № 1775 «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який втратив чинність згідно із Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Членами експертно-апеляційної ради зазначено про наявність судових рішень на користь суб'єктів малого бізнесу щодо спорів, що виникають між контролюючими органами та суб'єктами господарювання з приводу застосування норм розділу II Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», пунктом 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника органу ліцензування та заявника, Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування прийняла рішення задовольнити скаргу ТОВ «Будівельник плюс технології» щодо прийняття Держархбудінспекцією наказу № 43-Л від 23.11.2015 в частині анулювання ліцензії серії АЕ №639925 від 22.04.2015 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, зобов'язавши Держархбудінспекцію скасувати наказ №43-Л від 23.11.2015 в частині анулювання ліцензії ТОВ «Будівельник плюс технології» серії АЕ № 639925 від 22.04.2015 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (рішення № 3.2).
24.12.2015 Державною регуляторною службою України видано розпорядження №61, яким на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 22.12.2015 № 3.2 (протокол №06-15) зобов'язано Держархбудінспекцію скасувати наказ від 23.11.2015 № 43-л в частині анулювання ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник плюс технології» серії АЕ № 639925 від 22.04.2015 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.
Держархбудінспекція наполягаючи на протиправності оскаржуваного розпорядження звернулась до суду з позовом з вимогою визнати його незаконним та скасувати його.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 №222 (далі - Закон №222-VІІІ).
Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону №222-VІІІ ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії.
Відповідно до частини дев'ятої статті 7 Закону №222-VІІІ ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності будівництво об'єктів IV і V категорій складності - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність».
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону №222-VІІІ визначено, що закону орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.
Згідно з Положенням про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 №724 (далі - Положення), Регуляторна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.
Державна регуляторна служба є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Приписами пункту 2 Положення визначено, що Регуляторна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
В розрізі пункту 3 Положення на Регуляторна служба покладається ряд основних завдань, одним з яких є реалізація державної регуляторної політики, політики з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Водночас, відповідно до пунктів 6, 7, 8 частини першої статті 4 Закону №222 спеціально уповноважений орган з питань ліцензування: утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність; має право для цілей Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування отримувати від органу ліцензування копії документів, які стосуються прийнятого ним рішення, що оскаржується до спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, та залучати на громадських засадах державних службовців, науковців та інших фахівців (за згодою їхніх керівників) для одержання консультацій та проведення експертизи документів у сфері ліцензування, а також запитувати і отримувати інформацію, документи чи матеріали; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.
Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями (частина друга статті 4 Закону №222-VІІІ).
Згідно приписів частини першої статті 5 Закону №222-VІІІ Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
Регламент Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування затверджено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та ДРС від 14.07.2015 №783/40, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2015 за № 847/27292.
Приписами пункту 1 частини другої статті 5 Закону №222-VІІІ встановлено, що обов'язками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, є розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування.
Формою роботи Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування є засідання, що проводяться за потреби, але не рідше одного разу на місяць, та є правомочними за присутності не менше, ніж половини членів Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування (частина шоста статті 5 Закону №222-VІІІ).
Відповідно до частини одинадцятої статті 5 Закону №222-VІІІ рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування приймається більшістю голосів її членів і оформлюється протокольним рішенням, що підписується особою, яка головувала на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, та секретарем ради, який призначається головою ради з числа її членів.
Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатів, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Розпорядження про задоволення апеляції чи про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування надсилаються відповідному органу ліцензування та здобувачеві ліцензії, ліцензіату чи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 №1669, затверджено Положення про експертно-апеляційну раду при Державній службі з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (далі - Положення №1669).
Пунктами 1, 2 Положення №1669 визначено, що Експертно-апеляційна рада (далі - рада) є постійно діючим колегіальним органом з питань ліцензування при Держпідприємництві, яка у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.
Відповідно до пункту 5 Положення №1669 до компетенції ради належить, зокрема, розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення зазначеними органами законодавства у сфері ліцензування.
За результатами розгляду проектів нормативно-правових актів, пропозицій до них та звернень (апеляцій) радою приймаються рішення, які мають характер експертних висновків (пункт 10 Положення №1669).
В свою чергу, рішення ради обов'язкові для розгляду Держпідприємництвом і є підставою для видання ним розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Держпідприємництво надсилає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування органові ліцензування протягом трьох робочих днів з дати його прийняття. Орган ліцензування протягом десяти робочих днів з дати отримання розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування зобов'язаний повідомити Держпідприємництво про його виконання та подати підтвердні документи (пункт 11 Положення №1669).
Проаналізувавши рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 22.12.2015 №3.2 (витяг з протоколу № 06-15), що є підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження суд погоджується із його висновком з огляду на таке.
Так, як вже було зазначено судом вище перевірка третьої особи здійснювалася на підставі наказу від 22.09.2015 № 1048 Держархбудінспекції «Про затвердження плану перевірок дотримання суб'єктами господарювання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорії складності, яка підлягає ліцензуванню Держархбудінспекцією, на IV квартал 2015 року», виданого відповідно до Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Як вже зазначалось судом пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №222-VІІІ ліцензійні умови визначаються як нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії.
Статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
З системного налізу наведених положень суд приходить до висновку, що ліцензійні умови мають бути затверджені постановою Кабінету Міністрів України і лише невідповідність здобувача ліцензії такому нормативно-правовому акту є підставою для прийняття органом ліцензування рішення про зупинення дії ліцензії.
З моменту набрання чинності Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» правові підстави для застосування ліцензійних умов, прийнятих на реалізацію вимог Закону України від 01.06.2000 № 1775 «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який втратив чинність згідно із Законом №222-VІІІ, відсутні.
Враховуючи те, що перевірка третьої особи здійснювалася у період в період дії Закону №222-VІІІ, з урахуванням вище встановленого суд вважає, що розпорядження Регуляторної служби від 24.12.2015 №61, яким зобов'язано Держархбудінспекцію України скасувати наказ від 23.11.2015 №43-Л в частині анулювання ліцензії ТОВ «Будівельник плюс технології» серії АЕ № 639925 від 22.04.2015 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури є правомірним та таким, що прийнято в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень.
Водночас судом враховується, що статтею 21 Закону України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» установлено, що суб'єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб'єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов'язаний розглянути його в установленому законом порядку.
Частиною першою та другою статті 4 Закону №222-VIII визначено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, крім іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.
Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 19 зазначеного Закону державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Як неодноразово наголошувалось Верховним Судом у постановах, винесених в адміністративних справах щодо врегулювання аналогічних спірних правовідносин, аналіз наведених норм свідчить про те, що Реєстраційна служба та Держархбудінспекція є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Держархбудінспекцією як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з будівництва об'єктів IV і V категорій складності.
Отже, спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Держархбудінспекцією та Реєстраційною службою. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб'єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону №222-VIII він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, зобов'язав позивача усунути порушення законодавства у сфері ліцензування.
Як свідчать матеріали справи, Держархбудінспекція обґрунтувала своє право на звернення до суду з цим позовом необхідністю реалізації повноваження щодо здійснення контролю за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов при провадженні господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорій складності, та захистом публічного інтересу у сфері містобудівної діяльності.
Статтею 28 Закону України від 17.03.2011 №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Водночас згідно статтею Закону України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб'єкту господарювання.
Зважаючи на те, що право Держархбудінспекції на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Реєстраційної служби не закріплені у жодному нормативно-правовому акті, то й Держархбудінспекція не має права на звернення до суду.
Таке правозастосування відповідає правовій позиції, неодноразово висловленій у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3115/17, від 04.12.2019 у справі №826/6233/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 826/9251/16, від 23.06.2020 у справі № 826/3061/16, від 17.07.2020 у справі № 826/25370/15.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частина перша статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Вирішуючи питання до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справ даної категорії, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки закон не надає Держархбудінспекції права на звернення до суду, такий спір не належить до юрисдикції жодного іншого суду. Отже, з огляду на відсутність у позивача права на звернення до суду з цим позовом, суд не роз'яснює до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Керуючись частиною 3 статті 19, пунктом 1 частини 1 статті 238, статтями 239, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження у справі №640/2271/16 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Державної регуляторної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельник плюс технології» про визнання незаконним та скасування розпорядження № 61 від 16.09.2016.
2. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тими самими позовними вимогами не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена повністю або частково протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя Н.А. Добрівська