ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 грудня 2020 року м. Київ№ 826/9551/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Міністерства внутрішніх справ України, 2. Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, 3. Ліквідаційної комісії Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за вимушений прогул, -
ОСОБА_1 (далі по тексту також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-1), Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі по тексту також - Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області, відповідач-2), третя особа: Ліквідаційна комісія Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - Ліквідаційна комісія Одеського МУ ГУ МВС України в Одеській області) з вимогами:
1) визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 28.08.2015 №21814 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби з органів внутрішніх справ МВС за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу ОВС) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
2) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області від 08.09.2015 №656 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби з органів внутрішніх справ МВС за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу ОВС) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
3) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Одеського МУ ГУ МВС України і Одеській області з 08.09.2015;
4) стягнути з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та невидачі трудової книжки з 08.09.2015 по дату ухвалення судового рішення у цій справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2018 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Через канцелярію суду надійшло клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо заміни неналежного відповідача та залучення співвідповідача, а також про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
За наслідками розгляду вказаного клопотання, суд ухвалою від 30.01.2019 призначив розгляд справи за правилами загального позовного провадження і визначив дату підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 27.03.2019 суд протокольною ухвалою замінив первинного відповідача за пунктом 4 прохальної частини позовної заяви - Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області на належного - Ліквідаційну комісію Одеського МУ ГУ МВС України (далі також - відповідач-3) в частині вимог про стягнення на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та невидачі трудової книжки з 08.09.2015 по дату ухвалення судового рішення у цій справі. У зв'язку з наведеним судом виключено Ліквідаційну комісію Одеського МУ ГУ МВС України в Одеській області зі складу третіх осіб.
Також від Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення позивача до суду із цим позовом.
Аналогічне клопотання надійшло і від відповідача-1 - МВС України.
Представник позивача подала письмові заперечення проти задоволення вищенаведених клопотань.
У підготовчому засіданні 03.06.2019 суд визначив порядок розгляду клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду (під час розгляду справи по суті) і постановив ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду у судовому засіданні.
Розгляд справи за відповідним клопотанням Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області здійснювалось у режимі відеоконференції, проведення якого доручено Одеському окружному адміністративному суду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити.
Представники МВС України і Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області проти позову заперечили і просили відмовити у його задоволенні.
Ліквідаційна комісія Одеського МУ ГУ МВС України в Одеській області участь уповноваженого представника у судових засіданнях не забезпечила.
Розглядаючи по суті клопотання представників відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду судом враховується таке.
У своєму клопотанні Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області вказує на те, що адвокат позивача ОСОБА_2 ще 30.09.2015 зверталась із запитом до ГУ МВС України в Одеській області щодо отримання витягу з особової справи та просила надати витяг з наказу про звільнення позивача та матеріали службового розслідування. Тобто з 30.09.2015 представнику позивача було достеменно відомо про його звільнення. Щодо перебування позивача під вартою, представник відповідача-2 зазначає, що 30.08.2016 (як зазначає позивач) він був звільнений з під варти але до місця служби не прибув, тобто не прибувши до місця несення служби продемонстрував свою усвідомленість про звільнення. До того ж, під час відсторонення особа отримує грошове забезпечення, з моменту звільнення позивача будь-які нарахування грошового забезпечення були припиненні ОМУ ГУМВС України в Одеській області, що підтверджує той факт, що позивач достеменно знав про своє звільнення.
МВС України, мотивуючи своє клопотання про залишення позову без розгляду наголошує, що позивач просить суд поновити його на публічній службі, а у цьому випадку для спірних правовідносин законодавцем визначений місячний строк для звернення до адміністративного суду. Як свідчать додані до позовної заяви документи, 30.08.2016 позивача було звільнено з-під варти. Докази застосування до позивача в рамках досудового розслідування кримінального провадження №42015160690000037 інших запобіжних заходів після 30.098.22016 в матеріалах адміністративної справи відсутні. При цьому, сам позивач зазначає, що на його думку, він був лише відсторонений від займаної посади у період часу з 27.08.2015 (день затриманя) по 30.08.2016 (день звільнення з-під варти), а зі служби в органах внутрішніх справ його звільнено не було. Разом з тим, позивач не наводить суду жодних поважних причин чому вважаючи, що його не було звільнено з органів внутрішніх справ, він не виходив на службу починаючи з 30.08.2016 по квітень 2018 року (до того часу, як, за його твердженням, з мережі Інтернет позивачу стало відомо про своє звільнення). Крім вказаного представник відповідача-1 зазначає і про те, що запит адвоката позивача, датованого 30.09.2016, який містить посилання на наказ про звільнення ОСОБА_1 , засвідчує обізнаність позивача про його звільнення з органів внутрішніх справ.
У запереченнях на клопотання відповідачів представник позивача вказує на положення статті 233 КЗпП України, згідно якої працівник у справах про звільнення може звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідачами не спростовано твердження позивача про порушення порядку звільнення, зокрема, в частині не ознайомлення зі змістом наказу про звільнення особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис, із видачею витягу з такого наказу (стаття 14 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»). Також не спростовано факт невидачі трудової книжки. Копії спірних наказів про звільнення позивач отримав поштою лише 29.05.2018 (на свій запит), а отже саме з цього часу розпочався відлік строку звернення до суду із даним позовом. Отже, на переконання представника позивача, початок строку звернення до суду законодавець пов'язує моментом ознайомлення з наказом про звільнення або з моменту видання трудової книжки (а не з моменту припинення виплат грошового забезпечення, як помилково зазначає відповідач у клопотанні).
Твердження відповідача про обізнаність адвоката позивача ОСОБА_2 про звільнення зі служби її клієнта не відповідає долученим до клопотання матеріалам, оскільки зміст адвокатського запиту від 30.09.2015 вказує, що адвокат ОСОБА_2 зверталась з адвокатським запитом до ГУ МВС України в Одеській області як адвокат у кримінальній справі та просила надати витяг з особової справи ОСОБА_1 (дописаний від руки текст не має братися до уваги, оскільки виправлення не завірено підписом адвоката і взагалі невідомо, ким саме такі дописки зроблені). Відповідачем не додано доказів, що у відповідь на цей запит ним направлялися будь-які документи, зокрема, копія наказу про звільнення. Проте, як зазначає представник позивача, адвокат ОСОБА_2 все ж таки отримала відповідь на свій запит, але їй навіть не вислали особову справу позивача, взагалі ніякої інформації чи документів не надіслали. Отже адвокату ОСОБА_2 не було і не могло бути відомо про звільнення позивача з посади у 2015 році.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
ОСОБА_1 перебував на публічній службі, а саме - проходив службу в органах внутрішніх справ України у званні полковника міліції на посаді начальника Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області.
Відповідно до наказу ГУ МВС України в Одеській області від 08.09.2005 № 656 о/с на підставі наказу МВС України від 28.08.2015 № 1814 о/с згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із постановленням на військовий облік) за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (стаття 21) передбачено тримісячний строк звернення з приводу оскарження дисциплінарного стягнення.
Так, предметом позовних вимог ОСОБА_1 є, зокрема, правомірність оскаржуваних наказів МВС України від 28.08.2015 №1814 о/с та ГУ МВС України в Одеській області від 08.09.2015 №656 о/с, відповідно до яких позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Як зазначає у своєму позові ОСОБА_1 , 27.08.2015 його було затримано та поміщено до слідчого ізолятора за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.
27.10.2015 слідчим Військової прокуратури Південного регіону України було складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42015160690000037 від 11.08.2015 щодо позивача за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, затверджено прокурором та направлено до суду.
30.08.2016 ОСОБА_1 був звільнений з-під варти.
При цьому, позивач стверджує про те, що про своє звільнення він випадково дізнався з мережі Інтернет, а копії оскаржуваних наказів він отримав тільки 29.05.2018 на свій запит.
Разом з тим, під час розгляду справи адміністративним судом від ГУ МВС України в Одеській області витребувано оригінал адвокатського запиту адвоката ОСОБА_2 , зареєстрований УРСДЗ ГУ МВС України в Одеській області 30.09.2015 за вх.№221/аз, який долучений судом до матеріалів справи (т.2 а.с.68-69). Так, у прохальній частині вказаного запиту адвоката викладене (печатним шрифтом) прохання «надати витяг із особової справи громадянина ОСОБА_1 » та допис кульковою ручкою «зокрема копію послужного списку, копію наказу про звільнення з ОВС та копію службового розслідування за фактом звільнення».
Допитана у судовому засіданні в якості свідка адвокат ОСОБА_2 повідомила, що представляла інтереси ОСОБА_1 у кримінальному провадженні і дійсно зверталась із адвокатським запитом до ГУ МВС України в Одеській області. Однак, допису у цьому запиті «від руки» не вчиняла, хоча її екземпляр з відміткою про його отримання відповідачем (продемонстрований у судовому засіданні) також містить аналогічний допис. На запитання щодо автора цього допису, свідок повідомила, що його ймовірно вчинено її помічником. У зв'язку із сплином значного часу з дати складення цього запиту, свідок не може вказати конкретну особу, якою вчинено напис.
Згідно Витягу з Договору про надання правової допомоги №27/08 від 27.08.2015 адвокат ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання по наданню клієнту ( ОСОБА_1 ) відповідних послуг, в тому числі: отримувати необхідні довідки, свідоцтва та документи, відомості, в тому числі документи суворої звітності, дублікати документів, знайомитися … з матеріалами справ, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов, ухвал та інших документів, що є у справі (п.2.1.3 Договору); надавати клієнту усні та письмові консультації (п.2.1.5 Договору).
Відповідно до положень частини другої статті 16 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (у редакції на час спірних правовідносин) помічник адвоката виконує доручення адвоката у справах, що знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень (прав та обов'язків) адвоката.
Судом також враховується, що Біляївським районним судом Одеської області на запити Ліквідаційної комісії ГУ МВС України листами від 30.09.2019 №19364/19 (т.2 а.с.64) та від 07.11.2019 №22168/19 (т.2 а.с.79) повідомлено витяг з наказу ГУ МВС в Одеській області №656 о/с від 08.09.2015 (що оскаржується позивачем у адміністративній справі) міститься в матеріалах кримінального провадження в томі 4 а.с.207 (залучено за клопотанням прокурора 06.04.2016). Обвинувальний акт по кримінальному провадженню знаходиться в томі 1 а.с.3-14. В обвинувальному акті міститься посилання на наказ ГУ МВС №656 о/с від 08.09.2015. Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт 27.10.2015, про що свідчить його розписка. Обвинувачений з матеріалами справи не ознайомлювався, однак його захисник Тумасян Х.М. був ознайомлений з матеріалами кримінального провадження 24.10.2017 та 30.11.2017.
З наведеного суд робить висновок, що про своє звільнення з органів внутрішніх справ позивач дізнався (мав дізнатися з обвинувального висновку, що був вручений йому під розпису 27.10.2015. А про зміст цього наказу його захисники мали можливість ознайомитися під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження при представництві інтересів ОСОБА_1 у такому провадженні.
Наведене спростовує твердження позивача і його представника щодо того, що про своє звільнення позивач випадково дізнався лише у в квітні 2018 року.
У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що позивачу було достеменно відомо про його звільнення ще 27.10.2015 і мав право оскаржити своє звільнення у порядку, встановленому статтею 21 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
До Окружного адміністративного суду міста Києва із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся 20.06.2018.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем на момент звернення із зазначеним позовом до суду, а саме - 20.06.2018, було пропущено як тримісячний строк звернення до суду, передбачений Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», так і місячний строк звернення до суду, встановлений і частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), і частини п'ятої статті 122 цього ж Кодексу у редакції на час звернення позивача до суду).
Будь-яких доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач суду не надав.
Одночасно суд зауважує, що перебування особи протягом тривалого часу (майже один рік) під вартою не може слугувати тією обставиною, яка вказує на наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, оскільки перебування особи під вартою не обмежує право особи на звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Разом з тим, до суду у встановлений законодавством строк позивач за захистом своїх прав, свобод та інтересів не звертався.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій.
Згідно частин третьої, четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час розгляду спірного питання по суті) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Звертаючись до суду із цим позовом позивач стверджував про те, що строк звернення до суду не є пропущеним зважаючи на час, коли позивач дізнався про своє звільнення і коли отримав копії спірних обставин. Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримував позицію свого довірителя і стверджував про відсутність підстав для задоволення клопотань відповідачів.
Однак, зважаючи на встановленні під час розгляду справи обставини, які свідчать про те, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, а підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними судом не встановлено, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись статтями 3, 122, частиною четвертою статті123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 241-243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Клопотання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та Міністерства внутрішніх справ задовольнити.
Позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Ліквідаційної комісії Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів від 28.08.2015 №1814 о/с, від 08.09.2015 №656 о/с, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за вимушений прогул - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена повністю або частково протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя Н.А. Добрівська