ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 грудня 2020 року м. Київ № 640/6347/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області в частині не прийняття в місячний строк жодного рішення щодо розгляду клопотання від 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,0900 га, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; зобов'язати Гостомельську селищну раду Києво-Святошинського району Київської області на черговій (позачерговій) сесії прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,0900 га, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; стягнути з Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено строки розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,09 гектара, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача зазначив, що Гостомельська селищна рада Києво-Святошинського району Київської області розглянула питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та погодила висновок депутатської комісії з питань землекористування, будівництва та архітектури, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 гектарів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в селищі Гостомель, оскільки 26 січня 2017 року уже приймалось рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність цієї земельної ділянки іншій фізичній особі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
18 листопаді 2019 року позивач звернувся до відповідача з клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,09 гектара, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
Листом Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який надійшов на адресу представника позивача 22 січня 2020 року, надіслано витяг із протоколу засідання постійної комісії з питань землекористування будівництва та архітектури від 18 грудня 2019 року № 58 (II засідання).
03 лютого 2020 року представник позивача звернувся до Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського райок Київської області з адвокатським запитом 03/02-2020, в якому просив надати належним чином завірену копію рішення щодо розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,09 гектара, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Київської області.
Листом Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області від 10 лютого 2020 року № 03-02/382 26 надано відповідь на вказаний адвокатський запит, з якого вбачається, що заява позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в селі Гостомель розглянута комісією з питань землекористування, будівництва та архітектури Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області 18 грудня 2019 року та 21 грудня 2019 року винесено на розгляд чергової сесії Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. Надано копії протоколів засідання комісії з питань землекористування, будівництва та архітектури 58 сесії Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
Не погодившись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з абз. 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).
Згідно з пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.
Так, частиною 6 вказаної статті ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою реалізації права громадян на отримання у власність земельної ділянки особа звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із графічними матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації уповноваженим органом для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення такого органу про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому, підставою для відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 07 лютого 2019 року у справі № 814/702/17.
У частині 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: прийняти рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу (якщо для цього є передбачені законом підстави).
Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 812/1313/18.
Таким чином, відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, був зобов'язаний прийняти розпорядчий документ у формі рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку або про відмову у наданні такого дозволу. Проте, відповідного рішення за наслідком розгляду клопотання позивача Гостомельською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області не прийнято.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з витягу з протоколу ІІ засідання 58 сесії VІІ скликання Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 грудня 2019 року, погоджено висновок комісії та відмовлено позивачу в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в селищі Гостомель.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з частинами 1, 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Розгляд заяви заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.
Отже, протокольне рішення від 21 грудня 2019 року не може вважатися рішенням про мотивовану відмову щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Тобто, рішення за клопотанням позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або рішення про відмову у його наданні Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області не приймалось.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнати протиправною бездіяльність Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області щодо не прийняття в місячний строк жодного рішення щодо розгляду клопотання від 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,0900 га, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Статтею 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішення від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Враховуючи викладене, належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,09 гектара, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 813/1949/16.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу
Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Також суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу, у якій таку допомогу надано.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження представницьких функцій представником надано оригінал ордеру від 21 січня 2020 року Серія КС № 680607.
Проте, суд звертає увагу, що на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача жодних документів не надано.
При цьому суд наголошує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність необхідних доказів на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що клопотання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області що полягає у не прийнятті в місячний строк рішення щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18 листопада 2019 року у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,09 гектара, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
3. Зобов'язати Гостомельську селищну раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18 листопада 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,09 гектара, яка розташована на території Гостомельської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суддя А.І. Кузьменко