Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 грудня 2020 р. № 520/15570/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 з дня звернення, тобто з 08.09.2020, пенсію за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999), виходячи із розрахунку 85% від суми середнього розміру щомісячного заробітку (без обмеження максимального розміру пенсії) та в подальшому виплачувати пенсію ОСОБА_1 із розрахунку 85% грошового забезпечення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є незаконними, оскільки вони порушують право позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 16.11.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача 08.12.2020 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 14.08.2020 був зарахований до Національного університету внутрішніх справ.
26.06.2004 позивач закінчив Національний університет внутрішніх справ та був відкомандирований у розпорядження УМВС України в Харківській області
20.08.2013 позивач був зарахований до магістратури Харківського національного університету внутрішніх справ. 05.07.2014 був відрахований з числа слухачів магістратури у зв'язку із закінченням навчання та відкомандирований до ГУМВС України в Харківській області.
З 07.11.2015 по 27.12.2015 навчався в Харківському національному університеті внутрішніх справ у якості ад'юнкта докторантури та ад'юнктури, а з 28.12.2015 по 28 02.2018 проходив службу у Національній поліції.
Позивач був звільнений зі служби в поліції (через хворобу) 28.02.2018 згідно пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015.
До звільнення зі служби позивач займав посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області із званням майора.
До кримінальної та адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не притягався.
Так, з 01.03.2018 позивач ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується у відповіді Головного управління ПФУ в Харківській області на адвокатський запит. Пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 видане позивачу 27.06.2019.
Розмір пенсії позивача станом на 01.01.2020 складає 3693,09 грн, відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області.
08 вересня 2020 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просив призначити йому пенсію за вислугу років.
Згідно довідки №12/358/1089, виданої Управлінням кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18.08.2020, вислуга років ОСОБА_1 складає у календарному обчисленні 17 років 04 місяці 22 дні, у пільговому обчисленні (без урахування вислуги в календарному обчисленні) - 03 року 08 місяців 12 днів. Таким чином, загальна вислуга років складає 21 рік 1 місяць 4 дні.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 19.10.2020 №8399-11598/Є-02/8-2000/20 повідомило, що ОСОБА_1 не має права на пенсію за вислугу років, оскільки відповідно до норм чинного законодавства позивачу необхідно мати вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Позивач вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.04 1992 №2262-ХІІ, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 4 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.04.1992 №2262-ХІІ зазначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 передбачено право вибору пенсійних виплат: «Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором».
Аналогічне положення міститься у ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003, відповідно до якої особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Отже, чинним законодавством ОСОБА_1 надано право вибору пенсійних виплат.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (у редакції від 19.10 1999, що діяла на момент початку проходження позивачем служби) встановлювалось, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, мають право на пенсію за вислугу років.
Положеннями Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08 липня 2011 року було внесено зміни до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 9 квітня 1992 року - збільшено стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років, з 20 років до 23 років та 6 місяців, що є звуженням прав в розумінні Конституції України через суттєве погіршення становища запровадженням зворотної дії закону в часі на вже існуючі правовідносини
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно- правовими актами Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).
Наведене вказує на невідповідність згаданого правового регулювання таким елементам конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України), як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість (п. 4.3 рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі №1-6/2018).
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
На початок проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ (14.08.2000) законодавством було встановлено, що особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, мають право на пенсію за вислугу років.
У статті 21 Конституції України зазначено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними Положеннями ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі №5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є їх обмеженням.
Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 у справі №8-рп/2005 пояснив, що необхідно вважати звуженням обсягу прав «це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».
З цього випливає, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які, зокрема підвищують необхідний стаж для призначення пенсії, то такі зміни звужують зміст і обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, незалежно від того, коли наступить можливість його реалізації.
У рішенні від 18.06.2007 у справі №4-рп/2007 Конституційний суд України сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров я. підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення від 20.03.2002 у справі №5-рп/2002).
У цьому ж рішенні вказано, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.
Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів була висловлена і у рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі №1-21/2005: «Комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації».
Крім того, суд наголошує що в рішенні Великої палати Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, Суд, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію
Зокрема, Суд зазначив, що особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію
Аналогічної правової позиції щодо неможливості звуження обсягу досягнутих соціальних гарантій шляхом внесення змін до законодавства дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 17.12.2013 у справі №21-445а13 та від 10.12.2013 у справі №21-348а13: «Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Також, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Право на призначення та виплати пенсії підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» - їх можна вважати «майном» у значенні цього положення, отже, не призначення та не виплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
У п.п. 21, 24 рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України», здійснюючи препедентне тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
«Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (п. 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»).
Аналіз практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, дає можливість зробити висновок, що поняття «майно» та «власність» має досить широке тлумачення й охоплює низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію.
У справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 ЄСПЛ зазначив, що якщо у договірній державі чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
У справі «Міллер проти Австрії» від 16.12.1974 суд зазначив, що обов'язок сплачувати внески у фонд соціального забезпечення може створювати право власності на частку активів, які формуються відповідним чином У справі «Гайгузус проти Австрії» від 16.03.1996 вказано про те, шо якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Крім цього, у рішенні від 26.06.2014 в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ вказано, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (п. 52).
Що стосується законних очікувань, то вони розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб'єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Легітимні очікування суб'єктів мають захищатися від непередбачуваних змін законодавства.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 вказано, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Отже, в розумінні Статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, мав законні сподівання для отримання права на пенсію за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999, що діяла на момент початку проходження позивачем служби).
Поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних вище нормах, порушують легітимні очікування таких осіб (звужують право на призначення та виплату пенсії за вислугу років ), а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Таким чином, ОСОБА_1 , вступаючи на службу до правоохоронних органів, мав законне сподівання щодо реалізації в майбутньому своїх соціальних прав, передбачених чинним на той момент законодавством, а саме права на отримання пенсії за вислугу років при наявності вислуги на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.
Крім того, суд зазначає, що статею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999, що діяла на момент початку проходження позивачем служби у правоохоронних органах) передбаченоа, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
У редакції від 20.01.2018, чинній на момент звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції (через хворобу), ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ передбачала зменшення максимального загального розміру пенсії до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення, що є звуженням прав позивача.
Тому ОСОБА_1 , вступаючи на службу до правоохоронних органів, мав законне сподівання щодо реалізації в майбутньому своїх соціальних прав, передбачених чинним на той момент законодавством, а саме права на отримання пенсії у розмірі 85% сум грошового забезпечення.
Отже, враховуючи вище викладені обставини, ОСОБА_1 , має право на зміну виду пенсії.
Дане право передбачено ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003, а також ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262- XII від 09.04 1992.
Також, позивач має право на призначення йому пенсії за вислугу років, оскільки ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-Х1І (у редакції від 19.10.1999, що діяла на момент початку проходження позивачем служби) передбачалось, що особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше, мають право на пенсію за вислугу років.
Стаж служби ОСОБА_1 в правоохоронних органах складає 21 рік 1 місяць 4 дні.
Про неможливість обмеження соціальних прав військовослужбовців та працівників правоохоронних органів - осіб, професійні обов'язки яких пов'язані з ризиком для життя та здоров'я наголошено у рішенні Конституційного Суду України від 11 10.2005 у справі №1-21/2005.
Окрім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сук проти України» від 10 03.2011, рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 06.2006), де використовується поняття «законні сподівання» та «виправдане очікування» щодо реалізації в майбутньому своїх прав, передбачених законодавством. Звуження цих прав неможливо і згідно ст. ст. 22, 58 Конституції України.
Крім того, позивач має право на отримання пенсії у розмірі 85% сум грошового забезпечення, оскільки статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999, що діяла на момент початку проходження позивачем служби у правоохоронних органах) передбачалось, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Тому, ОСОБА_1 , вступаючи на службу до правоохоронних органів, мав законне сподівання щодо реалізації в майбутньому права на отримання пенсії у розмірі 85 відсотків сум грошового забезпечення, що теж відповідає поняттям «законні сподівання» та «виправдане очікування», які використовуються у практиці Європейського суду з прав людини.
Отже, суд зазначає, що наявні всі підстави для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_3 пенсії за вислугу років, а також зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугу років та зобов'язання нараховувати і виплачувати пенсію у розмірі 85 відсотків сум грошового забезпечення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999).
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з дня звернення, тобто з 08.09.2020, пенсію за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (у редакції від 19.10.1999), виходячи із розрахунку 85% від суми середнього розміру щомісячного заробітку (без обмеження максимального розміру пенсії) та в подальшому виплачувати пенсію ОСОБА_1 із розрахунку 85% грошового забезпечення.
Стягнути на користь ОСОБА_1
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят олна) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов