Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2397/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 )
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Будьоного В.М., (адвокат, ордер №401000025 від 20.07.2020);
відповідача - Єфімової Т.В., (адвокат, ордер №166227 від 03.08.2020).
30 липня 2020 року Фізична особа-підприємець Опряткін Олександр Вячеславович звернувся до господарського суду Харківської області з позовною Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича суму боргу у розмірі 12 760,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
В обґрунтування позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами поставки в частині своєчасної та повної оплати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 липня 2020 року позовну заяву (вх.№2397/20 від 30.07.2020) Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
12.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№18544 від 12.08.2020) з додатками.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2020 прийнято позовну заяву (вх.№2397/20 від 30.07.2020) Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2397/20. Визначено, що розгляд справи №922/2397/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
10.09.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича надійшов відзив (вх.№20977 від 10.09.2020), в якому просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що відомості про те, що 25.02.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки не відповідають дійсності. Відповідач не укладав з позивачем жодних договорів та не придбавав у позивача жодних товарів. Даний договір було ймовірно укладено за допомогою проставлення на договорі відтиску печатки факсиміле, проте відповідним договором не передбачено можливість укладання договору за допомогою факсиміле.
Разом з тим, 10.09.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича надійшло клопотання (вх.№20978 від 10.09.2020) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2020 клопотання (вх.№20978 від 10.09.2020) представника Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено. Призначено справу №922/2397/20 до розгляду у підготовчому засіданні на 30 вересня 2020 року. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Матюшина Андрія Володимировича надати до суду у 5-ти денний строк з дня отримання даної ухвали оригінали доказів направлення сторонам відзиву на позовну заяву. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (у разі необхідності). Роз'яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою.
22.09.2020 на виконання ухвали суду від 11.09.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав заяву (вх.№21922 від 22.09.2020) про долучення документів до матеріалів справи.
29.09.2020 секретар судового засідання телефонограмою повідомив учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 30 вересня 2020 року, не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Т.О. на лікарняному.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 05.10.2020 повідомлено учасникам справи про те, що судове засідання по справі відбудеться 21 жовтня 2020 року.
06.10.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надала відзив (вх.№23246 від 06.10.2020), в якому зазначила, що позивачем не було надано належних доказів укладення між позивачем та відповідачем договору поставки товарів, а також того, що позивачем було дійсно здійснено поставку товарів та передано їх у власність відповідача.
Також, 06.10.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшла заява (вх.№23247 від 06.10.2020) про огляд документів, в якій просила суд зобов'язати Фізичну особу-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича надати для огляду в судовому засіданні оригінали договору поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020 та видаткової накладної №ОА-0000004 від 25.02.2020.
21.10.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача надав відповідь на відзив (вх.№24526 від 21.10.2020), в якій зазначив, що відповідач не звертався з вимогою про визнання договору поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020 недійсним. Вважає, що у випадку вчинення дій з виконання підписаного факсиміле договору не може бути умовою недійсності цього договору.
В підготовчому засіданні 21.10.2020 представником Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича на вимогу суду було надано для огляду оригінали договору поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020 та видаткової накладної №ОА-0000004 від 25.02.2020.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2020 відкладено підготовче засідання на 04.11.2020.
В підготовчому судовому засіданні 04.11.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.12.2020.
Присутній в судовому засіданні 02.12.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що твердження відповідача, що його банківська картка поповнювалась 25.02.2020 жодним чином не спростовує наявності зобов'язань відповідача за договором поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020 та його недійсність.
Присутній в судовому засіданні 02.12.2020 представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що 24.02.2020 відповідач не знаходився в місті Харкові, а завантажив товар у місті Мукачево, що підтверджується копією ТТН, а потім попрямував до міста Хуст Закарпатської області, що знаходиться на відстані більш ніж 1200 км. А ввечері 25.02.2020 він особисто поповнював готівкою свою картку у місті Хуст по Кільцевій дорозі, 1-Б.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 02.12.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.
25.02.2020 між Фізичною особою-підприємцем Опряткіним Олександром Вячеславовичем та Фізичною особою-підприємцем Матюшиним Андрієм Володимировичем було укладено договір поставки товару №25102-20 (надалі - Договір) (а.с.43-47 т.1).
Даний договір засвідчено підписом Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича. Замість підпису Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича в договорі міститься його факсимільне відтворення, а також печаткою Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича.
Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві ресори, автозапчастини (далі по тексту договору - товар) у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.
За цим договором асортимент товару, його ціна та інші узгоджені сторонами ознаки товару визначаються відповідно до всіх видаткових накладних, виписаних в період дії даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п.1.2.Договору).
Датою поставки вважається дата-передачі постачальником товару покупцю. При цьому поставка товару посвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної на товар (товарно-транспортної накладної або видаткової накладної), яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем (п.1.5.Договору).
Поставка товару покупцю здійснюється силами та за рахунок покупця, на умовах EXW (склад перевізника у м. Харків) у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термів "Інкотермс" (в редакції 2000 року). Строк поставки товару, який є в наявності на складі постачальника, - впродовж 10 банківських днів, а строк поставки товару, який поставляється на замовлення, залежить від наявності товару на складі компанії-виробника та погоджується сторонами додатково (п.2.1.Договору).
Остаточне визначення кількості товару та інших його характеристик відбувається у товарній (товарно-транспортній) та/або видатковій накладній. Дані, які зазначені у товарної (товарно-транспортної) та/або видаткової накладної повинні відповідати технічному завданню покупця. Зміна даних постачальником стосовно товару, що с предметом договору, яка впливає на зміну даних технічного завдання покупця повинно узгоджуватись сторонами додатковою угодою у кожному конкретному випадку (п.2.2.Договору).
Приймання товару здійснюється представником покупця (складу покупця) та починається з надання пакета документів на товар, передбачених п.2.6. договору по одному екземпляру (одиниці) кожного найменування товару, який належить передачі покупцю по товарно-транспортній та/або видатковій накладній (п.4.2.Договору).
Відповідно до п.5.1. Договору, ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі рахунків-фактур, які є невід'ємного частиною даного договору. Підставою оплати покупцем вартості товару є надання постачальником рахунку на оплату товару.
За товар, що постачається за даним договором, покупець повинен зробити оплату в розмірі 100% від загальної вартості замовленого товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури. Інші умови оплати можуть бути додатково узгоджені сторонами в додатках, які є невід'ємною частиною даного договору (п.5.3.Договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та його скріплення печатками сторін (п.9.1.Договору).
Строк цього договору починає свій перебіг у момент визначений у п.9.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але не раніше виконання усіх зобов'язань сторонами щодо виконання та/або пов'язане з виконанням умов даного договору (п.9.2.Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання належним чином, поставивши продукцію на загальну суму 12 760,00 грн.. Відповідачем в свою чергу відповідна продукція була прийнята без жодних претензій та заперечень, про що свідчать наявна в матеріалах справи видаткова накладна №ОА-0000004 від 25.02.2020 (а.с.12 т.1).
Вищезазначену накладну засвідчено підписом Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича. Замість підпису Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича міститься його факсимільне відтворення, а також печатка Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича.
12.05.2020 позивачем було направлено претензію №1 від 08.05.2020 на адресу відповідача із вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар та виплатити суму боргу без урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми та штрафних санкцій у відсотках за обліковою ставкою НБУ (а.с.13-14 т.1).
Однак, як зазначає позивач, станом на 20.07.2020, жодної письмової відповіді від відповідача не надходило у зв'язку із чим позивач вимушений звернутися із даною позовною заявою до суду.
В свою чергу відповідач, наполягає на тому, що спірний договір не підписав. Замість підпису відповідача в договорі міститься його факсимільне відтворення, на що останній своєї згоди не надавав.
Разом з цим, відповідач надав деталізовану довідку банку щодо здійснених операцій по рахунку відповідача за період з 24.02.2020 по 25.02.2020, ТТН №ЕМ-0000037 від 24.02.2020 та ТТН №2502/1 від 25.02.2020, як доказ того, що відповідач 24.02.2020 та 25.02.2020 в місті Харкові не знаходився (а.с.134-138 т.1).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором поставки товару №25102-20 від 25.02.2020 виконав належним чином та у строк встановлений договором.
Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, сторони в договорі поставки товару №25102-20 від 25.02.2020 погодили, що за товар, що постачається за даним договором, покупець повинен зробити оплату в розмірі 100% від загальної вартості замовленого товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури. Інші умови оплати можуть бути додатково узгоджені сторонами в додатках, які є невід'ємною частиною даного договору. При цьому, датою поставки вважається дата-передачі постачальником товару покупцю. Поставка товару посвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної на товар (товарно-транспортної накладної або видаткової накладної), яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем.
Так, в матеріалах справи міститься видаткова накладна №ОА-0000004 від 25.02.2020 засвідчена підписом Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича. Замість підпису Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича міститься його факсимільне відтворення, а також печатка Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частинами 2, 3 статті180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з положеннями ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Так, «Факсиміле» позначають печатку (кліше), за допомогою якої відтворюють підпис особи.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами, крім показів свідків (частина перша статті 218 ЦК України).
Таким чином, при вирішенні спору значення має факт вчинення правочину. Позивач цього факту не заперечує.
Чинне законодавство України не встановлює недійсність договору поставки товару внаслідок недотримання його письмової форми.
Виходячи зі змісту вказаних норм письмова згода сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису є лише формою підтвердження відповідного факсимільного відтворення підпису його власноручному аналогу. Відсутність такої письмової угоди у випадку вчинення дій з виконання договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності вчиненого та виконуваного правочину.
Разом з тим, згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за N 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
При цьому слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" є альтернативою такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Альтернатива - необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну, а також наявність іншого варіанту для чого-небудь.
Суд також звертає увагу, що відповідно до п.10.1.Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію" №736 від 19.10.2016 документи і справи з грифом "Для службового користування" зберігаються у шафах, сейфах, що розташовані у службових приміщеннях або сховищах архіву. Шафи, сейфи, службові приміщення, сховища архіву повинні надійно замикатися і опечатуватися металевими печатками. Порядок виготовлення, ведення обліку, використання металевих печаток та порядок ведення обліку шаф, сейфів і ключів від них визначаються керівником установи. Зберігання документів і справ із грифом "Для службового користування" здійснюється працівниками, які безпосередньо отримали їх під розписку, у спосіб, що унеможливлює доступ до них сторонніх осіб.
Враховуючи зазначене, відповідач несе повну відповідальністю за законність використання своєї печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних тощо.
Крім того, відповідно до ст.2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.
Фізична особа-підприємець це фізична особа, яка реалізує свою здатність до праці шляхом самостійної, на власний ризик діяльності з метою отримання прибутку.
Відповідно до статті 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Таким чином, відтиск печатки підприємця, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємця, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12.05.2020 звернувся до відповідача з заявою претензією про сплату заборгованості за договором поставки товару №25102-20 від 25.02.2020. 30.07.2020 позивач звернувся з даною позовною заявою до суду. Провадження по справ було відкрито ухвалою суду 14.08.2020. Відповідну ухвалу судом направлено на адресу відповідача. Дана судова кореспонденція відповідачем отримана не була, у зв'язку із чим була повернута на адресу суду. Проте, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.66 т.1) з відміткою представника на ній "з матеріалами справи ознайомлена 27.08.2020". Таким чином, щонайпізніше 27.08.2020 відповідачеві (його представнику) стало відомо про наявність договору поставки товару №25102-20 від 25.02.2020 та відповідної видаткової накладної до нього.
Проте, станом на 02.12.2020 в матеріалах справи відсутні будь-які належні чи допустимі докази оскарження відповідних договору та видаткової накладної відповідачем, як і відсутні висновки експертів щодо невідповідності даної печатки та підпису (факсиміле) на видатковій накладній дійсним печатці та підпису відповідача (факсиміле).
Суд критично відноситься до посилання відповідача на те, що підпис, який міститься на спірних договорі та видатковій накладній, йому не належить, оскільки відповідач був освідомлений про наявність таких договору та накладної, проте не здійснив жодної дії для захисту свого "порушеного" права.
При тому, що в даному випадку доведення відповідності чи не відповідності печатки та підпису відповідача покладається саме на останнього.
Доказів утрати печатки відповідача та його факсиміле останнім також не надано.
При цьому, в судовому засіданні під звукозапис представник відповідача підтвердила факт наявності у відповідача факсиміле та те, що до правоохоронних органів щодо втрати відповідного факсиміле відповідач не звертався.
Так, відповідачем під час розгляду даної справи подавалося клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на вирішення питання: Чи виконано підпис від імені Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича у договорі поставки №25/02-20 від 25.02.2020 та видатковій накладній №ОА-0000004 від 25.02.2020 тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?; Чи виконано підпис від імені Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича у договорі поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020 та видатковій накладній №ОА-0000004 від 25.02.2020 власноруч чи з застосуванням технічних засобів, яких-небудь приладів (ксерокс, факсимільний підпис) тощо?, у задоволенні якого ухвалою господарського суду Харківської області від 02.12.2020 було відмовлено.
Фактично доводи відповідача зводяться до того, що сторонами не дотримано вимог до письмової форми правочину.
Суд звертає увагу відповідача, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за невиконання умов договору, а не оскарження договору та підпису на ньому.
При цьому, факт проставлення підпису на договорі та накладній відповідачем саме з використанням факсиміле позивачем не оспорюється.
Слід також зазначити, що відповідач не надав жодного доказу втрати або викрадення своєї печатки та факсиміле чи протиправного використання його печатки та факсиміле іншими особами.
Так, діюче законодавство дозволяє використовувати факсиміле у господарській діяльності, але з рядом обмежень.
Проте, підпис (факсиміле) на договорі поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020 та видатковій накладній №ОА-0000004 від 25.02.2020 скріплені печаткою саме Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича, яка, як встановлено судом в ході розгляду справи, станом на сьогодні знаходиться у відповідача та втрачена не була. Відповідальність за свою печатку та за засвідчення нею документів покладається виключно на відповідача.
За положеннями ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, суд не бере до уваги надані відповідачем довідку банку щодо здійснених операцій по рахунку відповідача за період з 24.02.2020 по 25.02.2020, ТТН №ЕМ-0000037 від 24.02.2020 та ТТН №2502/1 від 25.02.2020, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за невиконання договору в частині оплати товару, а не визнання договору недійсним/нікчемним, а отже дані докази не стосуються предмета доказування.
При цьому, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича до Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Матюшина Андрія Володимировича ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Опряткіна Олександра Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) суму заборгованості у розмірі 12 760 (дванадцять тисяч сімсот шістдесят) грн. 00 коп. за отриманий товар згідно договору поставки товару №25/02-20 від 25.02.2020, а також судові витрати у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "14" грудня 2020 р.
Суддя Т.О. Пономаренко