ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.12.2020Справа № 910/14369/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів
до Державного підприємства "Київський бронетанковий завод"
про стягнення 120 563, 00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 120 563, 00 грн, з яких: 98 225, 00 грн - основний борг, 17 877, 86 грн - пеня, 2 688, 40 грн - 3 % річних та 1 771, 69 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 708-19/12 на виконання робіт по утилізації виробів, непридатних для подальшого використання і зберігання від 23.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 позовну заяву Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів залишено без руху. Встановлено Державному науково-дослідному інституту хімічних продуктів строк для усунення недоліків позовної заяви.
06.10.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв'язку - 02.10.2020).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
09.11.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем на 95 %
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
23.07.2019 між Державним науково-дослідним інститутом хімічних продуктів (далі - замовник) та Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" (далі - виконавець) укладено договір № 708-19/12 на виконання робіт з утилізації виробів, непридатних для подальшого використання і зберігання, умовами якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується своїми силами і засобами, на власний ризик і в обумовлений сторонами строк виконати роботи замовнику з утилізації боєприпасів (далі - виробів), непридатних для подальшого використання і зберігання за номенклатурою та в обсягах згідно специфікації (додаток № 1).
Замовник після завершення виконання умов цього договору зобов'язується прийняти від виконавця виконані роботи та сплатити їх вартість в порядку, передбаченому умовами цього договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 3.4. договору, за результатами виконаних робіт виконавець готує та подає на затвердження замовнику акт виконаних робіт з утилізації виробів. Акт підписується уповноваженими особами сторін і з моменту його підписання стає невід'ємною частиною цього договору. Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів здійснює перевірку наданих виконавцем документів, за результатами якої приймає рішення щодо підписання акту виконаних робіт або відмови його підписання.
Згідно п. 4.1. договору, ціна договору встановлена у розмірі 176 850, 00 грн, у т.ч. ПДВ - 29 475, 00 грн.
Пунктом 4.2. договору визначено, що замовник виплачує виконавцю аванс у розмірі 50 % від вартості договору впродовж 5-ти банківських днів з дати його підписання.
За умовами п. 4.3. договору, остаточні розрахунки за виконані роботи проводяться після підписання акту виконаних робіт протягом 10 (десяти) робочих днів.
Відповідно до п. 5.3. договору, за порушення строків оплати виконаних робіт, передбачених цим договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % вартості робіт по договору за кожний день прострочення.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2019 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання обов'язків сторонами. Цей договір вважається виконаним після завершення виконання робіт та закінчення всіх взаєморозрахунків між сторонами (п. 7.1. договору).
Додатком № 1 до договору № 708-19/12 від 23.07.2019 сторони погодили Специфікацію виробів, що підлягають утилізації.
14.08.2019 між Державним науково-дослідним інститутом хімічних продуктів (замовник) та Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" (виконавець) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 708-19/12 від 23.07.2019, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов'язання додатково до договору № 708-19/12 від 23.07.2019 здійснити транспортування виробів (загальна маса вантажу - 480 кг) від замовника до виконавця, а замовник - прийняти та оплатити вартість послуг в розмірі, визначеному цією додатковою угодою.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди, загальна вартість робіт за додатковою угодою № 1 складає 9 800, 00 грн, в тому числі ПДВ (20 %) - 1 633, 33 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги на загальну суму 186 650, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом № 57 виконаних робіт з утилізації виробів від 10.09.2019, який підписаний представниками сторін та відповідно до якого загальна сума авансу, що перерахована відповідачем складає 88 425, 00 грн, та належить до сплати 98 225, 00 грн.
Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, внаслідок чого за Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" утворилась заборгованість у розмірі 98 225, 00 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлялася претензія № 3641к/дою від 29.11.2019, в якій позивач просив відповідача провести розрахунок за надані послуги згідно договору № 708-19/12 від 23.07.2019 перерахувавши грошові кошти у розмірі 98 225, 00 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 29.11.2019.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема щодо погашення заборгованості у розмірі 98 225, 00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 17 877, 86 грн - пені за період з 04.10.2019 по 02.04.2020, 2 688, 40 грн - 3 % річних за період з 04.10.2019 по 31.08.2020 та 1 771, 69 грн - інфляційних втрат за період з 04.10.2019 по 31.08.2020.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 708-19/12 від 23.07.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги на загальну суму 186 650, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом № 57 виконаних робіт з утилізації виробів від 10.09.2019, який підписаний представниками сторін та відповідно до якого загальна сума авансу, що перерахована відповідачем складає 88 425, 00 грн, та належить до сплати 98 225, 00 грн.
Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" утворилась заборгованість у розмірі 98 225, 00 грн.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
За умовами п. 4.3. договору, остаточні розрахунки за виконані роботи проводяться після підписання акту виконаних робіт протягом 10 (десяти) робочих днів.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, приймаючи до уваги п. 4.3. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був оплатити надані послуги протягом 10 (десяти) робочих днів після підписання акту № 57 виконаних робіт з утилізації виробів від 10.09.2019, тобто починаючи з 25.09.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 708-19/12 на виконання робіт по утилізації виробів, непридатних для подальшого використання і зберігання від 23.07.2019 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 98 225, 00 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 17 877, 86 грн - пені за період з 04.10.2019 по 02.04.2020, 2 688, 40 грн - 3 % річних за період з 04.10.2019 по 31.08.2020 та 1 771, 69 грн - інфляційних втрат за період з 04.10.2019 по 31.08.2020.
Відповідно до п. 5.3. договору, за порушення строків оплати виконаних робіт, передбачених цим договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % вартості робіт по договору за кожний день прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені.
Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 13 114, 02 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 04.10.2019 по 02.04.2020, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 688, 40 грн - 3 % річних за період з 04.10.2019 по 31.08.2020 та 1 771, 69 грн - інфляційних втрат за період з 04.10.2019 по 31.08.2020, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розміру нарахування 3% річних, при цьому розмір інфляційних втрат визначений позивачем вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 2 683, 02 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 04.10.2019 по 31.08.2020 та сума інфляційних втрат у розмірі 1 771, 69 грн за період з 04.10.2019 по 31.08.2020, а тому вимоги в цій частині також підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, відповідачем подано клопотання, в якому він просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем на 95 %
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 4.3 в частині оплати наданих послуг та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.
В даному випадку суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату наданих послуг не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення оплати наданих послуг.
Згідно ст. 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.
Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного фінансового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому клопотання Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 та від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" (вул. Бориспільська, 34-А, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 14302667) на користь Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів (Садовий бульвар, буд. 59, м. Шостка, Сумська область, 41100, ідентифікаційний код - 14015318) 98 225 (дев'яносто вісім тисяч двісті двадцять п'ять) грн 00 коп. - заборгованості, 13 114 (тринадцять тисяч сто чотирнадцять) грн 02 коп. - пені, 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн. 02 коп. - 3 % річних, 1 771 (одну тисячу сімсот сімдесят одну) грн. 69 коп. - інфляційних втрат та 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 85 коп. - судового збору.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков