ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2020Справа № 910/13446/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"
про стягнення 373 085,49 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Боровський І.В. за довіреністю № 40 від 01.09.2020;
від відповідача: Антоненко О.В. за довіреністю № 05 від 09.01.2020.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (далі - відповідач) про стягнення 168 647, 12 грн. заборгованості за спожиті послуги централізованого опалення, 162 879, 54 грн. пені, 29 810, 98 грн. інфляційних втрат, та 11 747, 85 грн. 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним за період з жовтня 2015 року по червень 2020 року включно було надано відповідачу послуги з централізованого опалення, які відповідачем вчасно та у повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/13446/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача № 76/Ю-2020 від 29.09.2020, в якому останній просив суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Крім того, 02.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача № 75/Ю-2020 від 29.09.2020, в якому Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що воно не є власником чи орендарем нежитлових приміщень, на опалювальну площу яких позивач здійснив нарахування вартості послуг централізованого опалення, стягнення яких є предметом спору в даній справі. Крім того, відповідач зазначив про те, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо надання послуг з централізованого опалення нежитлових приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А, а Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" не є споживачем відповідних в розумінні положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Також відповідач наголосив на тому, що у матеріалах справи, на його думку, відсутні належні докази, у тому числі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт надання позивачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води безпосередньо до вищезазначеного нежитлового приміщення площею 153,71 м2.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2020 року клопотання відповідача № 76/Ю-2020 від 29.09.2020 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволено, судове засідання у справі № 910/13446/20 призначено на 27.10.2020 року.
21.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача № 09/УПНюр/697/1 від 16.10.2020 на відзив на позовну заяву, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" вказало на те, що нежитлове приміщення за вищевказаною адресою, зокрема, площею 153,71 м2, у встановленому законом порядку закріплено за відповідачем на праві господарського відання, а відтак обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг, що надаються за адресою вказаного приміщення (пропорційно вільній площі такої нерухомості, що не перебуває у власності чи оренді третіх осіб) покладається саме на відповідача. Крім того, позивач зазначив, що відсутність укладеного між сторонами письмового договору на постачання теплової енергії, як і відсутність відповідних рахунків на оплату таких послуг, не свідчить про наявність правових підстав для звільнення відповідача від обов'язку оплати фактично наданих останньому послуг з централізованого опалення протягом спірного періоду.
27.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача від 23.10.2020 року, в яких останній вказав, що у розмірі вартості послуг з утримання будинків і прибудинкових територій з початку обслуговування Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" будинку № 82-А на вулиці Російській у місті Києві відсутнє нарахування та витрати за опалення вільних нежитлових площ, у той час як відповідач не отримує від Київської міської державної адміністрації (як співвласника спільного майна багатоквартирних будинків) коштів на опалення вільних нежитлових площ.
У судовому засіданні 27.10.2020 року оголошувалася перерва до 10.11.2020 року.
03.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача № 25-Б від 03.11.2020 про долучення до матеріалів справи документів.
23.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові заперечення відповідача № 78/Ю-2020 від 17.11.2020 року, в яких Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" вказало про те, що воно не є належним відповідачем у даній справі, оскільки нежитлове приміщення будинку № 82-А на вулиці Російській у місті Києві йому не належить. Також відповідач вказав на необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків заявлених до стягнення сум грошових коштів з огляду на відсутність у них посилань на конкретні площі вільних приміщень, а також зважаючи на постійну зміну таких вільних площ протягом спірного періоду. Крім того, відповідач зазначив, що здійснений позивачем розрахунок стосується іншого об'єкту нерухомості, а також вказав про необґрунтованість нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Разом із тим, судове засідання у даній справі, призначене на 10.11.2020 року, не відбулося.
У зв'язку з наведеними обставинами, ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2020 року судове засідання для розгляду справи № 910/13446/20 по суті призначено на 08.12.2020 року.
Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2020 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву № 75/Ю-2020 від 29.09.2020 та запереченнях від 23.10.2020 року і № 78/Ю-2020 від 17.11.2020.
У судовому засіданні 08.12.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-VII від 10.04.2014 року виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
З 01.07.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького району у місті Києві згідно з переліком, затвердженим Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, до якого відноситься, зокрема, будинок № 82-А по вулиці Російській у місті Києві.
Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" з 30.01.2015 року закріплено на праві господарського відання об'єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, згідно з додатком до цього розпорядження, зокрема, нежитлове приміщення загальною площею 153,71 м2 в будинку № 82-А по вулиці Російській у місті Києві.
З матеріалів справи вбачається, що загальна площа нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Російська, будинок 82-А, становить 344,3 м2, що підтверджується листом відповідача № 4243-11/2019 від 18.11.2019 та не оспорювалося сторонами під час розгляду справи. Докази, які свідчать про зміну площі цього нежитлового приміщення у період з жовтня 2015 року по червень 2020 року, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" у газеті Хрещатик (№ 103(4503) від 23.07.2014) розміщено повідомлення із публічною пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації позивача із зазначенням відповідної адреси.
Однак, між сторонами відповідного договору про надання послуг з централізованого опалення укладено не було.
З матеріалів справи також вбачається, що 01.01.2015 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем Лісовенко Людмилою Андріївною укладено договір № 4450197/2юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди до цього правочину від 24.10.2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" зобов'язалося своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця Російська, будинок 82-А (опалювальна площа нежитлового приміщення - 28,76 м2), а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
01.10.2015 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем Ільяш Галиною Володимирівною укладено договір № 4450197/3юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" зобов'язалося своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця Російська, будинок 82-А (опалювальна площа нежитлового приміщення - 61,03 м2), а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Крім того, 18.07.2019 року між позивачем та Відділом культури Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації укладено договір № 4450197/4юр про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" зобов'язалося своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця Російська, будинок 82-А (опалювальна площа нежитлового приміщення - 100,80 м2), а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Враховуючи вказані у вищенаведених договорах опалювальні площі нежитлового приміщення у місті Києві на вулиці Російській, 82-А, а також беручи до уваги загальну площу цього приміщення - 344,3 м2, решта площ цього приміщення в розмірі 153,71 м2 протягом спірного періоду залишалися вільними. Вказані обставини не заперечувалися відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Обґрунтовуючи подану позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" посилалося на те, що у період з жовтня 2015 року по червень 2020 року включно позивач надав відповідачу послуги з централізованого опалення вільних площ нежитлового приміщення (153,71 м2) у місті Києві на вулиці Російській, 82-А загальною вартістю 168 647, 12 грн. Проте, незважаючи на відсутність з боку відповідача претензій щодо якості отриманих послуг та повідомлень про відмову від їх отримання, вартість наданих позивачем Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" послуг з централізованого опалення протягом спірного періоду сплачена не була.
Листом № ДЕЗ-1508/27 від 10.06.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату наявної у Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" заборгованості з оплати фактично наданих останньому з жовтня 2015 року по червень 2020 року послуг з централізованого опалення.
Проте, означена вимога була залишена відповідачем без задоволення, заборгованість з оплати послуг централізованого опалення у добровільному порядку не сплачена.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
За умовами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Споживачем відповідно до вказаної статті цього Закону є фізична чи юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Аналогічні за змістом положення містяться у Законі України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII (у чинній редакції).
Відповідно до статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
За змістом статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (як в редакції Закону № 1875-IV, так і відповідно до Закону № 2189-VIII в чинній редакції) комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв
За умовами частини 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII у чинній редакції.
Положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором; утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання наведених законодавчих приписів позивачем було вчинено дії та здійснено заходи, направлені на укладання, зокрема, з відповідачем договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А, що підтверджується, зокрема, розміщеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" у газеті Хрещатик (№ 103(4503) від 23.07.2014) повідомленням із публічною пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації позивача із зазначенням відповідної адреси, а також адресованими відповідачу листами позивача № 09/1906 від 27.08.2015, № УНПН-548 від 27.08.2015, № УНПН-225 від 22.01.2016, УНПН-1327 від 21.06.2016, № УНПН-73 від 25.01.2017.
Крім того, судом встановлено, що 01.05.2015 року між сторонами у справі було укладено Договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності № 35, за умовам якого відповідач зобов'язався забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньобудинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі, при наданні виконавцем (позивачем) послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг.
Відповідно до пункту 2.4.23 цього правочину балансоутримувач (відповідач) зобов'язаний укласти з виконавцем послуг договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання на нежитлові приміщення житлового будинку, що є їх власністю (в тому числі на тимчасово вільні приміщення будинку комунальної форми власності).
Проте судом встановлено, що виконання вищенаведених обов'язків відповідачем проігноровано та не укладено з позивачем відповідного договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А (зокрема, на тимчасово вільні площі цього будинку).
Так, відповідно до матеріалів справи (що не заперечувалося сторонами під час її розгляду) договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води між позивачем та відповідачем у заявлений період (з жовтня 2015 року по червень 2020 року) не існувало.
Разом із тим, оскільки законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, та праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, суд дійшов висновку про те, що у разі відмови від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність договору такі заперечення не повинні братися до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.
Вищенаведеним спростовуються заперечення відповідача про те, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" не є споживачем послуг у нежитловому приміщенні по вулиці Російській, 82-А (площею 153,71 м2), а також про те, що не укладення між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води є підставою для відмови у позові.
При цьому, та обставина, що площі вказаного приміщення у розмірі 153,71 м2 тривалий час не перебувають в орендному користуванні та знаходяться в переліку вільних, не спростовує доводів позивача про фактичне надання та фактичне споживання відповідачем вищенаведених житлово-комунальних послуг.
Дані обставини лише свідчать про ефективність використання та розпорядження відповідачем переданим йому в управління майном.
У той же час відповідно до матеріалів справи позивач у період з жовтня 2015 року по червень 2020 року включно надав відповідачу за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А, послуги з централізованого опалення, що підтверджується, зокрема, копіями відомостей показників будинкового лічильника, копією акту постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача (встановлених у будинку № 82-А по вулиці Російській у місті Києві), актами про готовність приладів обліку теплової енергії до опалювального сезону (опалювального періоду).
Фактичне отримання відповідачем послуг з опалення, що надавалися позивачем безперервно, в межах відповідних опалювальних періодів в будинку за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А, додатково підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами на підключення та відключення.
Слід також зазначити, що листом № ДЕЗ-528 від 14.02.2020 року позивач надавав відповідачу відповідні рахунки-фактури та акти надання послуг за спожите централізоване опалення за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Положеннями частини 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
За умовами частини 1 статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила), чинними протягом усього спірного у даній справі періоду.
Згідно з пунктом 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до пункту 12 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Позивачем надано розрахунок фактичного споживання теплової енергії за особовим рахунком № 4450197/1юр, відповідно до якого вартість спожитих відповідачем послуг з централізованого опалення за спірний період становить 168 647,12 грн.
Судом враховано, що нарахування позивачем наведеної суми боргу здійснювалось, виходячи з обсягів спожитої теплової енергії за показниками приладу обліку теплової енергії (пропорційно до площі займаних споживачами приміщень і вільної площі - 153,71 м2) та тарифів на теплову енергію, установлених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у відповідні періоди.
Тарифи на послуги з централізованого опалення, що застосовувались до наданої відповідачу теплової енергії, визначались постановами НКРЕКП № 1977 від 30.06.2015, № 3237 від 29.12.2015, № 1757 від 29.09.2016, № 2126 від 29.12.2016, № 151 від 01.02.2017, № 439 від 30.03.2017, № 1391 від 09.11.2017, № 404 від 14.06.2018, № 1255 від 18.10.2018, № 1820 від 11.12.2018, № 77 від 14.01.2020 та № 623 від 17.03.2020.
Також суд відзначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає, зокрема, обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Таким чином, визначений обсяг спожитої теплової енергії у будинку за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А, включає також обсяги теплової енергії на опалення нежитлового приміщення площею 153,71 м2, яке протягом спірного періоду було вільним та закріпленим за відповідачем на праві господарського відання, проте не оснащене приладами обліку теплової енергії.
Отже, розподіл визначеного загального обсягу теплової енергії між споживачами здійснювався пропорційно до площі споживачів, що узгоджується з нормами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Водночас суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності актів про надання послуг або інших первинних документів, оскільки відсутність у певної особи таких документів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати спожитих послуг та не є визначальними для висновку про невиконання позивачем своїх зобов'язань.
Посилання відповідача на необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків заявлених до стягнення сум грошових коштів з огляду на відсутність у них посилань на конкретні площі вільних приміщень, а також зважаючи на постійну зміну таких вільних площ протягом спірного періоду, також не беруться судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що вільна площа нежитлового приміщення у місті Києві на вулиці Російській, 82-А протягом спірного періоду була меншою від 153,71 м2, що у свою чергу могло б свідчити про необґрунтоване завищення позивачем заявлених до стягнення з відповідача сум грошових коштів.
Разом із тим, доказів сплати вказаної заборгованості в сумі 168 647,12 грн., а також доказів необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку цього боргу, відповідачем не надано, у той час як вартість отриманих послуг з централізованого опалення та механізм її розрахунку відповідач не заперечував.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" не є власником чи орендарем нежитлового приміщення по вулиці Російській, 82-А у місті Києві.
У той же час, вказана обставина не свідчить про невірне визначення позивачем особи відповідача у даній справі, з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, нежитлове приміщення по вулиці Російській, 82-А у місті Києві перебуває на балансовому обліку та знаходиться у відповідача на праві господарського відання.
Згідно з пунктом 1.1 Статуту відповідача Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесене до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Засновником і власником Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.
За приписами частин 1, 3 статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 1 статті 78 Господарського кодексу України).
За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 395 Цивільного кодексу України передбачено, що окрім речових прав, зазначених у частині 1 даної статті, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Статтею 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Таким чином, як право власності, так і право господарського відання чи право оперативного управління поєднують можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
За нормами частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).
Отже, наявність у відповідача на балансі та на праві господарського відання спірного нежитлового приміщення у будинку № 82-А по вулиці Російській у місті Києві не звільняє останнього від утримання такого майна.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, з урахуванням наведених норм права, що регламентують поняття власності, господарського відання та оперативного управління, визначення поняття відповідач, цілком правомірним та обґрунтованим є зазначення відповідачем у цій справі особи, в господарське відання якої (тобто, володіння, користування і розпорядження, зі всіма наслідками відповідальності за таке майно) було передане нежитлове приміщення загальною площею, зокрема, 153,71 м2 (загальна площа 344,3 м2), що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Російська, 82-А, заборгованість за надання житлово-комунальних послуг до якого є предметом спору в даній справі.
За таких обставин, відповідні заперечення відповідача проти позову визнаються судом необґрунтованими.
Доводи відповідача про те, у розмірі вартості послуг з утримання будинків і прибудинкових територій з початку обслуговування Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" будинку № 82-А на вулиці Російській у місті Києві відсутнє нарахування та витрати за опалення вільних нежитлових площ, у той час як відповідач не отримує від Київської міської державної адміністрації (як співвласника спільного майна багатоквартирних будинків) коштів на опалення вільних нежитлових площ, також оцінюються судом критично, з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Статуту відповідача Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об'єктів благоустрою та отримання прибутку. Предметом діяльності відповідача, зокрема, є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.
Водночас згідно з пунктами 3.1, 3.3 Статуту Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" останнє є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки.
Підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з законодавством України. Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу, до сфери управління якого віднесене Підприємство, а власник та орган, до сфери управління якого віднесене Підприємство, не несуть відповідальність за зобов'язаннями Підприємства.
Отже, оскільки спірне приміщення не перебуває в оренді та знаходиться в господарському віданні відповідача, на якого Статутом покладено обов'язок утримання майна, то останній зобов'язаний відшкодувати витрати на оплату житлово-комунальних послуг на утримання та збереження цього приміщення.
Інші заперечення відповідача проти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та спростовуються її матеріалами.
Враховуючи те, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих йому протягом спірного періоду послуг з централізованого опалення настав, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення перед позивачем спірної заборгованості у розмірі 168 647,12 грн., суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Разом із тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати наданих йому протягом спірного періоду послуг, позивач просив суд стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" 3 % річних у загальному розмірі 11 747, 85 грн., нарахованих у період з 21.11.2015 року по 01.07.2020 року на відповідні суми заборгованості по кожному місяцю надання спірних послуг окремо, а також 29 810,98 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми основного боргу протягом наведених періодів згідно з наданим позивачем розрахунком.
Системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.
Натомість, відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.
Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зміни до Цивільного кодексу України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.
Разом із тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату коштів за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень норми статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 29 810,98 грн., суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" інфляційних втрат у розмірі 29 810,98 грн. підлягає задоволенню.
У той же час при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства в силу допущених арифметичних помилок.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою цих 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом дійсного періоду прострочення ним виконання грошового зобов'язання з оплати фактично наданих йому послуг, є сума, яка за розрахунком суду складає 11 738,50 грн.
За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає 11 738,50 грн. 3 % річних, тоді як у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 9,35 грн. 3 % річних слід відмовити.
Крім того, у зв'язку із простроченням оплати фактично спожитої відповідачем теплової енергії протягом спірного періоду, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 162 879,54 грн., нараховану на відповідні суми заборгованості у період з 21.01.2018 року по 10.08.2020 року.
За змістом частини 2 статті 217, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача нарахованої суми пені, позивач посилався на положення Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги. Однак, положення зазначеного Закону застосовуються лише до суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору.
Як встановлено судом вище, на підставі розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 за відповідачем закріплено право господарського відання на об'єкт комунальної власності територіальної громади міста Києва - нежитлове приміщення будинку № 82-А по вулиці Російській у місті Києві.
За вказаних вище обставин, приписи Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки означене нежитлове приміщення не перебуває у відповідача на праві власності та не використовується на підставі договору оренди.
Оскільки між сторонами договір не укладався та позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості за фактично спожиті відповідачем послуги з централізованого опалення, а також враховуючи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", на який посилається позивач в обґрунтування позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заявленої суми пені в розмірі 162 879,54 грн.
Відтак, у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 162 879,54 грн. пені слід відмовити.
За змістом статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення суми основного боргу та компенсаційних виплат, то позовна давність до вказаних позовних вимог судом не застосовується.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу за надані позивачем послуги.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки з оплати послуг централізованого опалення протягом спірного періоду, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про стягнення 373 085,49 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок 148А; код ЄДРПОУ 39604270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" (02094, місто Київ, вулиця Гната Хоткевича, будинок 20; код ЄДРПОУ 37739041) 168 647 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот сорок сім) грн. 12 коп. основного боргу, 11 738 (одинадцять тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 50 коп. 3 % річних, 29 810 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот десять) грн. 98 коп. інфляційних втрат, а також 3 152 (три тисячі сто п'ятдесят дві) грн. 95 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 14.12.2020 року.
Суддя В.С. Ломака