пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 грудня 2020 року Справа № 903/624/20
за позовом: Державного підприємства “Львіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Вантажно-транспортного управління”
до відповідача: Державного підприємства “Волиньвугілля”
про стягнення 3755102,53 грн.
Суддя Вороняк А.С.
секретар судового засідання Хвищук Н. В.
за участю представників сторін:
від позивача: ДП “Львіввугілля”: Савка О.В., довіреність № 8/36 від 03.08.2020
від Відокремленого підрозділу “Вантажно-транспортного управління”: Жарська Л.А. - представник (дов. № 8/13-831 від 17.11.2020)
від відповідача: н/з
Суть спору: 31.08.2020 Державне підприємство “Львіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Вантажно-транспортного управління” звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Державного підприємства “Волиньвугілля” 3768231,62 грн., з них 3143567,83 грн. - основний борг, 624663,79 грн. - інфляційних втрат та 3% річних. Також просить стягнути з відповідача судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів на перевезення вантажів залізничним транспортом №129 від 15.09.2014, №151 від 14.12.2015, №21 від 06.01.2017, №14 від 27.12.2017, №51 від 11.01.2019 та №1 від 27.12.2019, укладених між сторонами у справі, в частині своєчасної оплати за надані послуги з перевезення вантажів.
Ухвалою суду від 31.08.2020 позовну заяву Державного підприємства “Львіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Вантажно-транспортного управління” до Державного підприємства “Волиньвугілля” про стягнення 3768231,62 грн. (вх.№01-50/671/20 від 26.08.2020) залишено без руху. Надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: подати докази, які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви і усіх доданих до неї документів (опис вкладення у цінний лист) та обґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних на суму 624663,79 грн.
Ухвалою суду від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 21.10.2020.
Ухвалою суду від 21.10.2020 було повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 18.11.2020.
18.11.2020 суд з власної ініціативи на місці постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 27.12.2020. Суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.12.2020.
02.12.2020 від позивача надійшов додаток до розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних.
Згідно додатку до розрахунку інфляційних втрат та 3% річних сума останніх, заявлена до стягнення, зменшилась до 611534,70 грн.
Беручи до уваги зменшення суми, заявленої до стягнення, суд прийшов до висновку, про прийняття таких зменшень в частині стягнення інфляційних та 3% річних, тому предметом позову є стягнення 3755102,53 грн., з них: 3143567,83 грн. основного боргу, 234689 грн. 3% річних та 376845,70 грн. інфляційних втрат.
Представник позивача в судовому засіданні 09.12.2020 позов підтримав з підстав, викладених у позові.
В судове засідання представник відповідача не прибув, відзиву на позов не подав. Ухвалу суду від 18.11.2020 було надіслано відповідачу на електронну пошту.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд -
встановив:
Між Відокремленим підрозділом «Вантажно-транспортне управління» Державного підприємства «Львіввугілля» та Державним підприємством «Волиньвугілля» було укладено договори на перевезення вантажів залізничним транспортом № 129 від 15.09.2014, № 151 від 14.12.2015, № 21 від 06.01.2017, № 14 від 27.12.2017, № 51 від 11.01.2019, № 1 від 27.12.2019 (далі-Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договорів на перевезення вантажів залізничним транспортом позивач (далі-Транспорт) надає «Підприємству» (далі-Підприємство) послуги з перевезення вантажів по своїх під'їзних коліях, які прибувають на адресу Підприємства і які відправляються Підприємством на залізницю, а також виконання інших транспортних операцій і надання послуг, які виникають при перевезенні вантажів.
Згідно п. 3.1. Договорів на перевезення вантажів Підприємство за фактично виконаний обсяг з перевезення вантажів, виконання маневрової роботи з подачі і забирання вагонів сплачує Транспорту згідно затверджених керівництвом ДП «Львіввугілля» тарифу 1т/кілометр та вартості локомотиво-години.
Згідно п. 3.6. Договорів остаточні розрахунки між сторонами договору за місяць проводяться на підставі пам'яток та інших документів після закінчення місяця шляхом виставлення Транспортом рахунків, які остаточно оплачуються до 27 числа поточного місяця (договір № 129 від 15.09.2014, № 151 від 14.12.2015, № 21 від 06.01.2017) та до 15 числа поточного місяця (договір № 14 від 27.12.2017, №.51 від 11.01.2019, № 1 від 27.12.2019).
Відповідно до п. 3.8. Договорів між сторонами договору до 10 числа, наступного за звітним місяцем підписуються Акти звірки розрахунків.
Позивач взяті на себе зобов'язання згідно Договору виконав належним чином. Надав послуги з перевезення, що підтверджується, доданими до матеріалів справи пам'ятками прийомоздавача.
За надані послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом ДП «Волиньвугілля» станом на листопад 2014 року борг був 3321944,38 грн., них: 103516,24 грн. - заборгованість за попереднім судовим рішенням, що підтверджує Акт звірки розрахунків від 09.12.2014 (а.с. 177, том 1).
Згідно вказаних Договорів за період з листопада 2014 року по 15.08.2020 позивач надав послуг з перевезення на загальну суму 2438209,35 грн., оскільки початкове сальдо станом на 1.11.2014 становило 3218428,14 грн, разом сума заборгованості з наданих послуг складає 5656637,49 грн., з них ДП «Волиньвугілля» погасило заборгованість на загальну суму 2513069,66 грн., що підтверджується виписками з банку (а.с. 78-139, том 1).
У зв'язку з неоплатою за надані послуги сума заборгованості основного боргу ДП «Волиньвугілля» перед ВП «ВТУ» ДП «Львіввугілля» станом на 15.08.2020 складає 3143567,83 грн.
Наявність вказаної суми заборгованості перед ВП «Вантажно-транспортне управління» ДП «Львіввугілля» Державне підприємство «Волиньвугілля» підтверджує підписанням Акту звірки розрахунків за № 46 від 25.05.2020 (а.с. 140, том 1).
Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України та ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як стверджується ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ч.1 ст. 626 ЦК України передбачено, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладені між ними Договори предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавалися, сторонами розірвані не були.
Враховуючи укладення між сторонами договорів на перевезення вантажів залізничним транспортом, належне виконання умов договорів позивачем та не проведення при цьому всіх розрахунків відповідачем, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3143567,83 грн. основного боргу підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідача 231951,65 грн. 3% річних та 376845,70 грн. інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений Договором або законом.
Суд перевіривши розрахунок нарахованих 3% річних та інфляційних втрат вважає, що сума 3% річних, що заявлена до стягнення позивачем в розмірі 234689 грн. підлягає до часткового задоволення.
Із відповідача слід стягнути 231951,65 грн. 3% річних, а у стягненні 2737,35 грн. 3% річних слід відмовити, як безпідставно нарахованих.
Щодо 376845,70 грн. інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, суд зазначає, що здійснивши власний розрахунок суми інфляційних, судом встановлено, що за заявлений період сума інфляційних становить 439241,95 грн., однак позивачем нараховано 376845,70 грн., оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог, стягненню підлягає сума, заявлена до стягнення позивачем, а саме: 376845,70 грн.
Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача слід стягнути 3752365,18 грн., з них: 3143567,83 грн. основного боргу, 231951,65 грн. 3% річних, 376845,70 інфляційних втрат.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 56482,30 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених витрат.
Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Волиньвугілля” (Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1, код ЄДРПОУ 32365965) на користь Державного підприємства “Львіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Вантажно-транспортного управління” (м. Червоноград, вул. Львівська, 59, код ЄДРПОУ 35879833) 3752365, 18 грн. (три мільйони сімсот п'ятдесят дві тисячі триста шістдесят п'ять грн. 18 коп.), з них: 3143567,83 грн. основного боргу, 231951,65 грн. 3% річних, 376845,70 інфляційних втрат та 56482,30 грн. судового збору.
3. У задоволенні позову Державного підприємства “Львіввугілля” в особі Відокремленого підрозділу “Вантажно-транспортного управління” до Державного підприємства “Волиньвугілля” в частині стягнення 2737,35 грн. 3% річних - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено
15.12.2020
Суддя А. С. Вороняк