пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 грудня 2020 року Справа № 903/621/20
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни
та за присутності представників сторін:
від позивача: Шейхет Мейлах - директор, Шумелда Р.Р. - адвокат (довіреність від 25.11.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000681 від 14.08.2017р.); Могінська Т.А. - адвокат (довіреність від 25.11.2020р.)
від відповідача 1: не з'явились
від відповідача 2: Мохнюк М.В. - адвокат (ордер серія АС №1009813 від 24.09.2020р.; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №473 від 13.12.2010р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів
до відповідачів: - Ковельської районної державної адміністрації, м. Ковель
- Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр", м. Ковель
про зобов'язання до вчинення дій та скасування реєстрації права власності і записів про проведену державну реєстрацію права власності
встановив: 21 серпня 2020 року Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (шляхом направлення відповідних матеріалів поштовим зв'язком) звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом №360-20 від 21.08.2020р. до Ковельської районної державної адміністрації та Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" в котрому просило суд:
- зобов'язати ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657;
- зобов'язати Ковельську районну державну адміністрацію надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва;
- зобов'язати Ковельську районну державну адміністрацію привести земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені;
- скасувати реєстрацію права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на наступні об'єкти нерухомого майна: приміщення для виготовлення піддонів (Г-1), індексний №20675970, реєстраційний №342676407221, приміщення сушки (В-1), індексний №20672791, реєстраційний №342617307221, приміщення розпиловки (Б-1), індексний №20700611, реєстраційний №343109607221, приміщення зборки (А-1), індексний №20705177, реєстраційний №343187407221, виробниче приміщення по виготовленню дерево-пакувального матеріалу, індексний №21185451, реєстраційний №351737907221.
При цьому позовні вимоги Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу обґрунтовані наступним:
- договори оренди земельної ділянки відповідача 2 визнані недійсними в судовому порядку, а також те, що недійсним договір визнається з моменту його укладення і не породжує жодних прав та наслідків, окрім наслідків недійсності, а тому прав на забудову земельної ділянки ФОП Семенюк П.Т. не набув, як і не набуло права власності на новостворене майно ВКПП "Агропромтехцентр";
- ОСОБА_1 , на момент внесення до статутного капіталу ВКПП "Агропромтехцентр" спірних будівель та споруд, не був їх власником, а виступав лише власником матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва;
- в держави, в даному випадку, на думку позивача, існує обов'язок виплати адекватної (рівної) компенсації чи іншого належного відшкодування добросовісному набувачеві.
Ухвалою суду від 31.08.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30.09.2020р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
14 вересня 2020 року на адресу господарського суду від Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу надійшло клопотання від 09.09.2020р. в якому заявник просив суд забезпечити участь його представника в судовому засіданні 30.09.2020р. в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання (згідно визначеного стороною переліку судів).
Ухвалою від 15.09.2020р. у задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, зокрема, з огляду на відсутність технічної можливості для забезпечення проведення в режимі відеоконференції судового засідання, призначеного Господарським судом Волинської області 30.09.2020р.
18.09.2020р. на адресу суду від Ковельської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву з документами в підтвердження надіслання останнього на адресу учасників судового процесу, в котрому відповідач 1 позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог до Ковельської РДА.
В обґрунтування заперечень відповідачем зазначалось наступне:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 року у справі №903/615/18 за позовом Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу визнано недійсним розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 14.07.2017 року № 221 та договір оренди земельної ділянки від 20.07.2017 року.
На підставі вказаних документів в користування Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" було надано, на умовах оренди, земельну ділянку площею 0,8608 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657. Скасоване розпорядження райдержадміністрації фактично пролонговувало користування земельною ділянкою наданою ще у 2004 році для обслуговування викупленого, а, в подальшому, переобладнаного приміщення.
Про даний факт зазначено, як в рішеннях, постановах суду у справі № 903/615/18, так і в позовній заяві від 21.08.2020 року.
В позовній заяві від 21.08.2020 року позивачі заявлять вимогу Відповідачу 2 повернути спірну земельну ділянку Ковельській райдержадміністрації, однак згідно Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які долучені позивачем до позовної заяви, цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657 - комерційне використання. Чинним Земельним кодексом України, зокрема, п. 3 ст. 122 чітко встановлені категорії земельних ділянок розпорядником яких можуть бути районні державні адміністрації. Розпорядження землями комерційного призначення не віднесено до повноважень райдержадміністрацій.
Враховуючи вищевикладене, Ковельська районна державна адміністрація не може бути відповідачем по даній справі, оскільки не являється розпорядником земель комерційного використання. Відтак, будь-які зобов'язання щодо вчинення райдержадміністрацією дій стосовно земельної ділянки кадастровий номер 0722182800:06:002:0657 є, на переконання відповідача 1, безпідставними.
Поруч з цим, відповідач 1 просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.
24.09.2020р. на адресу суду від Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" надійшов відзив на позовну заяву з поштовими документами в підтвердження надіслання останнього на адресу учасників судового процесу, в котрому відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування заперечень відповідачем зазначалось наступне:
- наявність судових рішень, на які посилається сторона позивача про недійсність договорів оренди земельних ділянок на майбутнє, не свідчить про "автоматичну" незаконну забудову земельних ділянок ФОП Семенюком П.Т., оскільки на час їх забудови договори були чинними і вони не є недійсними з моменту їх укладення;
- пунктом 2.7. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення;
- на час оформлення ФОП Семенюком П. Т. та ВКПП "Агропромтехцентр" права власності на спірні об'єкти нерухомого майна, існували правові передумови для ствердження про законність права користування землею, оскільки були чинним відповідні договори оренди землі під вказаними приміщеннями, що зазначені будівлі перебувають на земельній ділянці на законних підставах і є об'єктами нерухомого майна, а не будівельними матеріалами;
- позовна вимога про зобов'язання повернути Ковельській РДА спірну земельну ділянку, заявлена позивачем в інтересах самої районної державної адміністрації, яка про це позивача не просила. Звернення позивача з позовом в інтересах Ковельської РДА без законних на те передумов та без документів, що підтверджують законність такого представництва, є безпідставним;
- позовна вимога про зобов'язання Ковельської РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень фактично заявлена в інтересах зазначеного підприємства, хоча воно про це позивача також не просило;
- позивач не є ані власником земельної ділянки, ані землекористувачем, а тому не в праві заявляти вимогу про приведення земельної ділянки до попереднього стану;
- спірні будівлі, які позивач просить знести, були збудовані не земельні ділянці, що була відведена для цієї мети; відсутність дозвільних документів або будівництво з істотним порушенням будівельних норм та правил позивачем не доведено;
- зважаючи на чинність правовстановлюючих документів на спірні об'єкти нерухомого майна та законність набуття права власності на нього відповідачем на час його реєстрації, відсутні правові передумови для скасування реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за відповідачем.
29.09.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання Вих.№443-20 від 29.09.2020р., в котрому позивач просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого його представника в судове засідання, а також з огляду на те, що ухвала суду від 15.09.2020р. про відмову у задоволенні клопотання Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу від 09.09.2020р. про проведення судового засідання у справі №903/621/20 в режимі відеоконференції позивачу надіслана не була, а останній про існування останньої дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень лише напередодні судового засідання у справі.
Водночас, позивач просив суд наступне судове засідання у даній справі провести в режимі відеоконференції відповідно до раніше поданої заяви від 09.09.2020р.
Ухвалою суду від 30.09.2020р. розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 26.10.2020р., встановлено позивачу строк до 13.10.2020р. включно для надання суду, в порядку ст. 166 ГПК України, відповіді на відзиви відповідачів; одночасно надіслати відповідачам копію відповіді на відзиви та доданих документів (за наявності), докази такого направлення надати суду до початку судового засідання, встановлено відповідачам строк до 21.10.2020р. включно для надання суду, в порядку ст. 167 ГПК України, пояснень на відповідь позивача на відзиви; копію пояснень та доданих до них документів надіслати позивачу, докази чого надати суду, задоволено клопотання Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про участь у судовому засіданні 26.10.2020р. по справі в режимі відеоконференції, зобов'язано Господарському суду Львівської області забезпечити проведення 26.10.2020р. в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по даній справі.
Протокольною ухвалою суду від 26.10.2020р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 29.11.2020р., розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 18.11.2020р., запропоновано позивачу, відповідно до ст. 166 ГПК України, надати суду та відповідачам відповідь на відзиви Ковельської районної державної адміністрації від 17.09.2020р. №922/14/2-20 та Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" від 24.09.2020р. на позовну заяву, встановлено для Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу відповідний строк до 10.11.2020р., запропоновано відповідачам надати суду в строк до 13.11.2020р. заперечення (за наявності) на відповідь на відзив та додані до нього документи.
В судовому засіданні 26.10.2020р., позивач просив суд наступне судове засідання у даній справі провести в режимі відеоконференції відповідно до раніше поданої заяви від 09.09.2020р.
Ухвалою суду від 26.10.2020р. клопотання Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про участь у судовому засіданні по справі №903/621/20 в режимі відеоконференції було задоволено, постановлено Господарському суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128) забезпечити проведення 18.11.2020р. на 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по справі №903/621/20.
10.11.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 09.11.2020р. за №538-20, в котрій позивач просить позов задовольнити, та вважає, що твердження відповідача 1 не ґрунтуються ні на фактичних обставинах справи, ні на нормах матеріального права та засвідчує при цьому, що судами встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на похованнях, що не дозволяє її використовувати за іншим призначенням; оскільки договори визнані недійсними, - закон зобов'язує привести сторін до попереднього стану, тобто, застосувати реституцію; ні Цивільним кодексом України, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено можливості, при застосуванні реституції, зобов'язувати вчиняти дії спрямовані на порушення майнових прав, а саме приведення до попереднього стану, інших осіб, аніж тих, що були сторонами недійсного правочину.
В той же час, у відповіді на відзив від 10.11.2020р. за №544-20, який надійшов до суду 11.11.2020р., позивач не погоджується з твердженнями відповідача 2, викладеними у відзиві на позовну заяву та засвідчує наступне:
- станом на час проведення оспорюваних державних реєстрацій права власності на будівлі та споруди, необхідні для здійснення такої реєстрації правочини, які підтверджували користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна не були дійсними, оскільки судовими рішеннями їх визнано недійсними з моменту укладення;
- будівлі на спірній ділянці є самочинним будівництвом, оскільки будувались на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. При цьому, неможливо вважати відповідні договори оренди землі належним підтвердженням відведення земельних ділянок для здійснення будівництва ФОП Семенюком П.Т. чи ВКПП "Агропромтехцентр", так як в силу положень статей 216 та 236 ЦК України, недійсні правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їхньою недійсністю, та є недійсними з моменту їх вчинення;
- ФОП Семенюк П.Т. не набув права власності на будівлі та споруди і фактично може вважатися лише власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, а відтак, не набув права розпорядження такими будівлями та спорудами, в тому числі й передачі останніх до статутного фонду ВКПП "Агропромтехцентр";
- ФОП Семенюк П.Т. та ВКПП "Агропромтехцентр" не набули права власності на об'єкти будівництва, державна реєстрація права власності суперечить вимогам ст. 19 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ст. 331 ЦК України внаслідок того, що заявлене право не відповідало та не відповідає законодавству і поданим документам, а існування в Державному реєстрі запису про державну реєстрацію права власності за вказаними особами не перебуває у відповідності з дійсно існуючими обставинами;
- захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Згідно протокольної ухвали, постановленої судом на наслідками підготовчого судового засідання 18.11.2020р., підготовче провадження у справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 01.12.2020р. Поруч з цим, ухвалою суду від 18.11.2020р. клопотання представників Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про участь у судовому засіданні по справі в режимі відеоконференції було задоволено, Господарському суду Львівської області доручено забезпечити проведення 01.12.2020р. в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по даній справі.
Також ухвалою суду від 18.11.2020р. було повідомлено Ковельську РДА про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.
23.11.2020р. на адресу суду від Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" надійшли письмові пояснення від 23.11.2020р. на відповідь на відзив, в котрих відповідач-2 засвідчує, що позов не визнається у повному обсязі, оскільки зобов'язання по договору оренди, який визнаний недійсним в судовому порядку, припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, ФОП Семенюком П.Т. право власності на об'єкти нерухомого майна було набуте правомірно, а його поведінка є добросовісною, чинне законодавство не наділяє правами громадські організації втручатися у правовідносини сторін, які виникли між ними на підставі договору, зокрема, і у тому випадку, коли однією із сторін є орган державної влади, який уповноважений на прийняття рішення щодо надання у користування або власність земельної ділянки певним особам.
27.11.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на пояснення відповідача-2 від 27.11.2020р. в котрій позивач вважає, що наведені ВКПП "Агропромтехцентр" доводи щодо моменту недійсності правочинів не відповідають ні змісту резолютивних частин судових рішень, ні нормам матеріального права, ні фактичним обставинам справи.
Згідно протокольної ухвали, постановленої судом 01.12.2020р. на стадії розгляду справи по суті, в судовому засіданні було оголошено перерву до 10.12.2020р.
Також ухвалою суду від 01.12.2020р. було повідомлено Ковельську РДА про перерву в судовому засіданні під час судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 01.12.2020р., представники позивача просили суд наступне судове засідання у даній справі провести в режимі відеоконференції відповідно до раніше поданої позивачем заяви від 09.09.2020р.
Ухвалою суду від 01.12.2020р. клопотання представників Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про участь у судовому засіданні по справі в режимі відеоконференції було задоволено, постановлено Господарському суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128) забезпечити проведення 10.12.2020р. на 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по справі №903/621/20.
Присутні в судовому засіданні 10.12.2020р. представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповідях на відзиви та відповіді на пояснення.
Присутній в судовому засіданні 10.12.2020р. представник Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" (відповідача 2) позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні останнього з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненні.
У визначений судом день та час Ковельська районна державна адміністрація (відповідач 1) свого уповноваженого представника в засідання суду 10.12.2020р. не направила, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином (ухвала суду від 01.12.2020р. була направлена на офіційну електронну адресу відповідача 1, яка визначена ним у відзиві на позовну заяву, а саме: post@koveladm.gov.ua).
В аспекті викладеного суд засвідчує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
При цьому, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
В силу положень ч. 6 наведеної статті днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги те, що сторони, зокрема, відповідач 1, належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, зважаючи на необхідність розгляду справи впродовж розумного строку, а також те, що явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за відсутності представника відповідача 1 за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача-2, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідачів позов безпідставний та не підлягає до задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017р. у справі №813/3160/16, яка набрала законної сили 25.04.2017р., адміністративний позов Об'єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Волинської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, управління культури Волинської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій задоволено повністю. Постановлено визнати протиправною бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", в частині п.п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області, зобов'язано Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р, в частині п.п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.07.2017р. у справі №903/32/15 апеляційну скаргу Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.06.2017р. у справі №903/32/15 (про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами) задоволено. Ухвалу господарського суду Волинської області від 29.06.2017р. у справі №903/32/15 (про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами) скасовано. Заяву Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Волинської області від 17.03.2015р. по справі №903/32/15 задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області від 17.03.2015р. по даній справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним розпорядження голови Ковельської райдержадміністрації від 10.12.2007р. №692, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий №0722182800:06:002:0657, укладений 16.07.2008р. між Ковельською РДА та фізичною особою-підприємцем Семенюком П.Т., зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за №040808100001.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017р. у справі №903/32/15 касаційну скаргу підприємця Семенюка П.Т. залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.07.2017р. у справі №903/32/15 Господарського суду Волинської області залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019р. у справі №903/615/18 позов Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до Ковельської районної державної адміністрації, Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" про визнання недійсним розпорядження від 14.07.2017р. №221, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017р., скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою та запису про реєстрацію права користування земельною ділянкою задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження голови Ковельської районної державної адміністрації від 14.07.2017р. № 221, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2017р., укладений між Ковельською районною державною адміністрацією та ВКПП "Агропромтехцентр" та зареєстрований в державному реєстрі речових прав 18.08.2017р. за №21973105, скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 0,8608, кадастровий номер №0722182800:06:002:0657, реєстраційний номер 21973105 від 18.08.2017р. за ВКПП "Агропромтехцентр", скасовано запис про проведену 18.08.2017р. державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 0,8608, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, реєстраційний номер 21973105 від 18.08.2017р. за ВКПП "Агропромтехцентр".
Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №903/615/18 апеляційну скаргу ВКПП "Агропромтехцентр" на рішення від 04 січня 2019 року було залишено без задоволення, а відповідне рішення суду залишено без змін.
В аспекті розгляду позовних вимог Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу стосовно зобов'язання ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657, судом засвідчується наступне:
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно положень ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційний Суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Тобто, охоронюваний законом інтерес це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (рішення Конституційного Суду України №15-РП/2004 від 02.11.2004).
Статтею 6 ЗУ "Про національні меншини в Україні" визначено, що пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.
Відповідно до ст.13 вказаного Закону громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.
Підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об'єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони (ч.1 ст.11 ЗУ "Про охорону культурної спадщини").
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв бувшого Радянського Союзу створені в рамках Угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної спадщини від 04.03.1994 року з метою захисту культурної спадщини, зокрема національних культурних традицій єврейського народу.
В аспекті викладеного суд засвідчує, що реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (ст. 4 ГПК України).
Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За змістом даних норм: сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати покладений на неї в силу судового рішення обов'язок. При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо задовольнити позовні вимоги; захисту в судовому порядку підлягають порушене право та/або охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Хоча ГПК України і не містить визначення вказаних понять, їх зміст розкривається у відповідних статтях Кодексу через встановлення певних прав та обов'язків, а також меж поведінки учасників справи та суду, який, відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України, повинен зберігати об'єктивність та неупередженість.
Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В свою чергу, п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві вказати зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів-зміст позовних вимог щодо кожного з них; викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.
Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню у конкретному випадку.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності такої сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права (інтересу) відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес і закріплення законом.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У відповідності до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
З даною нормою законодавства також кореспондується норма ч. 1 ст. 319 ЦК України, відповідно до якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частинами 2, 3 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У відповідності до ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
В даному випадку позивач, заявляючи позовну вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, пред'являє позовну вимогу не інакше, як в інтересах відповідача 1 - Ковельської районної державної адміністрації. При цьому, позивач не наводить у позовній заяві жодної правової підстави, не засвідчує положення будь-якого законодавчого акту, які б надавали йому право здійснювати представництво в суді інтересів районної державної адміністрації, як власника спірної земельної ділянки.
Вимога Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу зобов'язати ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657, на переконання суду, фактично є вимогою щодо застосування в порядку ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину у вигляді реституції, а саме двостороннього правочину - договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 та право оренди на підставі якого було зареєстровано в державному реєстрі речових прав 18.08.2017р. за №21973105.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Ковельську районну державну адміністрацію надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, судом зазначається наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Верховний Суд України у своєму листі від 01.04.2014р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" зазначив, що спосіб захисту також визначають як конкретні закріплені чи санкціоновані законом правоохоронні заходи (засоби), за допомогою яких усуваються порушення прав і вплив на правопорушника.
У відповідності до статті 8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно п. "а" ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.
Отже, системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що обов'язковою та визначальною ознакою не лише цивільного, але усього судочинства є саме ефективність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. При цьому, на думку суду, ефективність захисту реалізовується саме через конкретний спосіб захисту.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 дійшла наступного висновку: "застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".
Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду здійснювала також і в своїх постановах від 23 січня 2019 року у справі №522/14890/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17, від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16, від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б та від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 засвідчила наступне: "Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову".
Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також і в своїй постанові від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16-ц.
За визначених обставин суд вважає, що таке формулювання позивача позовної вимоги, як здійснення належного відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, як спосіб захисту, не має ознак конкретності, а відтак не вважатиметься ефективним. Окрім того, дана вимога спрямована на представництво інтересів у суді відповідача-2 без будь-яких правових підстав такого судового представництва у позивача.
Стосовно позовних вимог Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про зобов'язання Ковельської районної державної адміністрації привести земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Таким чином, законодавець встановив, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд може мати місце виключно у випадку, якщо земельна ділянка використовується особою самовільно.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 року №963-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У відповідності до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Із зазначеною нормою Закону кореспондуються також і положення статті 377 ЦК України, частиною 1 котрої визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.06.2020р. у справі №689/26/17 дійшла наступних висновків: при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Суд в даному аспекті констатує, що в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази на підтвердження тих обставин, що право власності на спірні об'єкти нерухомого майна за відповідачем-2 припинене з будь-яких підстав, встановлених ст. 346 ЦК України чи законом.
За приписами ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Кожна фізична та юридична особа на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
З огляду на викладене, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, на думку суду, наявність чинного та неприпиненого в судовому порядку права власності відповідача 2 на спірні об'єкти нерухомого майна виключає самовільне зайняття ним спірної земельної ділянки. Натомість звільнення земельної ділянкою особою, яка займає її правомірно та несамовільно виключає її повернення та приведення її у придатний для використання стан будь-яким способом.
Також судом при вирішенні позову в цій частині прийнято до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів того, що об'єкти нерухомого майна, зокрема, приміщення для виготовлення піддонів (Г-1), приміщення сушки (В-1), приміщення розпиловки (Б-1), приміщення зборки (А-1), виробниче приміщення по виготовленню дерево-пакувального матеріалу дійсно знаходяться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657, договір оренди якої було визнано недійсним в судовому порядку.
Стосовно позовної вимоги Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на об'єкти нерухомого майна, зокрема, приміщення для виготовлення піддонів (Г-1), індексний №20675970, реєстраційний №342676407221, приміщення сушки (В-1), індексний №20672791, реєстраційний №342617307221, приміщення розпиловки (Б-1), індексний №20700611, реєстраційний №343109607221, приміщення зборки (А-1), індексний №20705177, реєстраційний №343187407221, виробниче приміщення по виготовленню дерево-пакувального матеріалу, індексний №21185451, реєстраційний №351737907221, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами, можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року №1952-IV (в редакції, яка була чинною на момент набуття відповідачем права власності на спірні об'єкти нерухомого майна), у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 5. ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, яка була чинною на момент набуття відповідачем права власності на спірні об'єкти нерухомого майна) державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого абзацом п'ятим цієї частини.
Таким чином, законодавець чітко передбачив суб'єкта на завершальній стадії процесу державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - державний реєстратор.
В даному випадку позивачем пред'явлено позовну вимогу про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за відповідачем-2 на об'єкти нерухомого майна до відповідача-2.
На думку суду, відповідач-2 не може виступати відповідачем щодо вимоги про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності, зокрема, з тієї підстави, що відповідач 2 спірної державної реєстрації права власності за собою не проводив (не здійснював).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Таким чином законодавець дає право суду здійснити заміну первісного відповідача належним або залучити співвідповідача виключно з ініціативи позивача, яка засвідчується у відповідному адресованому суду мотивованому клопотанні. Здійснювати судом дані процесуальні дії з власної ініціативи чинним господарським процесуальним законодавством не передбачено.
Позивачем не пред'явлено позовної вимоги про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за відповідачем-2 на об'єкти нерухомого майна до державного реєстратора, який проводив державну реєстрацію права власності за відповідачем-2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення позачергових загальних зборів учасників №1 від 11 березня 2016 року, та який, власне, і міг виступати належним відповідачем у спірних правовідносинах.
В аспекті викладено судом констатується, що ініціативи щодо здійснення заміни первісного неналежного відповідача належним або залучення співвідповідача позивачем не проявлено.
Відтак, на переконання суду, пред'явлення позову до неналежного відповідача виступає самостійною підставою для відмови в позові в тій чи іншій частині.
Поруч з цим, відповідно до ч. 2. ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, яка була чинною на момент набуття відповідачем права власності на спірні об'єкти нерухомого майна) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Таким чином законодавець встановив чіткий спосіб, яким позивачу слід захищати своє порушене, оспорене чи невизнане право чи охоронюваний законом інтерес у спірних правовідносинах щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно - скасування рішення про державну реєстрацію права власності чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності. Однак, аж ніяк не скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності.
Також судом в даному аспекті приймається до уваги те, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19 наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16.01.2020р., тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи скаржників про необхідність застосування Позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права касаційним судом відхиляються.
На переконання суду, позивачем у даній позовній вимозі обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що також виступає самостійною підставою для відмови в задоволенні тієї чи іншої частини позовних вимог.
Окрім того, відповідно до ст. 1 Протоколу №1 від 20 березня 1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Аналогічна норма міститься також і в ч. 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу положень ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відтак, на переконання суду, у правовідносинах щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно законність рішення державного реєстратора лежить у прямому зв'язку із законністю та правомірністю документів, на підставі яких така державна реєстрація була здійснена.
Ситуація скасування судом рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за особою, що не пов'язане із порушенням процедури такої реєстрації, за умови чинних та нескасованих судом документів, що підтверджують виникнення чи перехід права власності може спричинити колізійну та невизначену ситуацію. Крім того, такий спосіб захисту не буде вважатись ефективним, оскільки дозволить власнику повторно подати пакетно державному реєстратору даний документ для державної реєстрації за ним право власності на його підставі. До того ж, державна реєстрація права власності не є способом набуття права власності на нерухоме майно, а є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів права власності, яке набуто раніше.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.
Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору - відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.
Згідно ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід залишити за Представництвом Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 15.12.2020р.
Суддя В. А. Войціховський