вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" грудня 2020 р. Справа№ 910/16716/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Гуньці О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 (повний текст підписано 20.05.2019)
у справі №910/16716/18 (суддя Пукшин Л. Г.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про стягнення 59 352,16 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання рішень Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г та від 05.06.2016 у справі №910/8259/15-г в сумі 59 352,16 грн., з них: 11 531,43 грн. 3% річних, 47 820,73 грн. інфляційних втрат.
За доводами позивача, рішення суду від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г було виконано відповідачем лише 28.11.2016 в межах виконавчого провадження №48335461, рішення суду від 05.06.2016 у справі №910/8259/15-г, в межах виконавчого провадження №48734233 було виконано частково 21.08.2018 на суму 101 900,92 грн., інша частина заборгованості у розмірі 13 214,20 грн. станом на момент звернення позивача з позовом до суду залишена без оплати.
У відзиві на позов відповідач вказує, що переказ грошових коштів від ПАТ "Укрнафта", виконання зобов'язання по виконавчому документу, здійснюється в результаті примусового списання за ініціативою виконавчої служби на рахунок отримувача - Виконавчої служби, проте не на рахунок позивача. Звертає увагу, що моментом виконання рішення суду є момент списання коштів з рахунку боржника на рахунок виконавчої служби, а не момент надходження вказаних коштів з рахунку виконавчої служби на рахунок стягувача. Одночасно вважає, що нарахування процентів на суму неустойки заборонено законом.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що через не виконання відповідачем в добровільному порядку зобов'язання зі сплати заборгованості за рішенням суду, у позивача виникло право на звернення з даним позовом до суду та звертає увагу, що відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, яка у даній справі є 21.08.2018.
У письмових поясненнях відповідач зазначає, що виконавча служба своїм розпорядженням від 21.11.2016 №48335461/12 підтверджує доводи ПАТ "Укрнафта" щодо того, що стягнення по справі №910/8258/15 відбулось 11.11.2016. Крім того, відповідач зауважує, що з наданих виконавчою службою документів щодо виконання наказу у справі №910/8259/15 не підтверджується факт стягнення з рахунку ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у серпні 2018 року, оскільки у копіях розпоряджень від 30.07.2018 та платіжного доручення від 17.08.2018 міститься посилання на справу №910/1274/15. Також, сума у розмірі 101 900,92 грн. не збігається із сумою, стягнутою у справі №910/8259/15.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/16716/18 позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" 10 012, 68 грн. 3 % річних, 41 462, 63 грн. інфляційних втрат та 1 528, 16 грн. судового збору. В іншій частині відмовлено.
Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Одночасно судом проведено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню, нарахованих на суму основного боргу за договорами №7/2934-р-162М/13 та №7/2945-р-132М/13 від 19.12.2013, без урахування стягнутих за рішенням суду інфляційних втрат, 3% річних та судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати у частині вимог, нарахованих щодо стягнення у судовій справі №910/8258/15 після 11.11.2016 та у частині вимог, нарахованих щодо стягнення у судовій справі №910/8259/15 після 07.11.2017 та здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст. 599 ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», п. 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012), прийняття рішення без дослідження усіх обставин справи, з висновками, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Апелянт вказує на те, що:
- стягнення по справі №910/8258/15-г відбулось 11.11.2016, про що свідчить платіжна вимога від 31.10.2016 №227/12, меморіальний ордер від 11.11.2016 №227/12, де в призначенні платежу зазначено про стягнення, в тому числі, і згідно наказу №910/8258/15 ГС м.Києва про стягнення на користь НАК «Надра України» суми 2 353,88 грн., наказу №910/8258/15 ГС м.Києва про стягнення на користь НАК «Надра України» суми 117 694,12 грн.
- стягнення по справі №910/8259/15-г відбулось 07.11.2017, про що свідчить платіжна вимога від 26.10.2017 № 7842564/12, платіжне доручення № 7842564/12 від 26.10.2017, де в призначенні платежу зазначено про стягнення, в тому числі, і згідно наказу від 03.07.2015 №910/8259/15-г ГС м.Києва про стягнення на користь НАК «Надра України» боргу у розмірі 126566,63 грн.
На думку апелянта, визнання судом перерахування коштів 28.11.2016 та 21.08.2018 від органів ДВС на рахунок позивача, як виконання, здійснене відповідачем, є помилковим, оскільки моментом фактичного виконання рішення суду є списання (надходження) коштів з рахунків відповідача на рахунок виконавчої служби.
З огляду на викладене, вважає, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат повинен проводитись до моменту фактичного виконання рішення суду - стягнення виконавчою службою грошових коштів з рахунку відповідача 11.11.2016 та 07.11.2017, а не до 28.11.2016 та 21.08.2018 відповідно - дати перерахування виконавчою службою стягнутих з відповідача ще 11.11.2016 та в листопаді 2017 грошових коштів.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує її доводи, вважає необґрунтованими твердження ПАТ «Укрнафта» щодо неможливості нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу по попереднім судовим рішенням, вважає єдиною датою зарахування коштів на рахунок позивача 21.08.2018.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до останнього витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020, у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі №910/16716/18 відкрито апеляційне провадження колегією суддів у визначеному складі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
04.07.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №905/600/18, яке обґрунтовано тим, що відповідно до ухвали Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/3692/18 між тими ж сторонами й з тих же питань, а саме стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань при невчасному виконанні рішення суду та стягнення відповідної суми за допомогою виконавчої служби, провадження у справі зупинено до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №905/600/18.
Під час вирішення даного клопотання колегією суддів було з'ясовано, що 05.07.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду було прийнято постанову у справі №905/600/18.
Враховуючи викладене, необхідність вирішення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду вищезазначеної справи відпала.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
19.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" як виконавцем та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" як замовником було укладено договори про проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування, зокрема, №7/2934-р-162М/13 та №7/2945-р-132М/13.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищенаведених договорів, позивач надав, а відповідач прийняв послуги, вартість яких у строки, визначені у відповідних договорах, не оплатив, внаслідок чого позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними заявами про стягнення з відповідача наявної заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 93 912,93 грн. основного боргу, 972,58 грн. 3% річних, 11 101,66 грн. інфляційних втрат, 11 706,95 грн. пені та 2 353,88 грн. судового збору, всього 120 048,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 у справі №910/8259/15-г позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 90 298,74 грн. основного боргу, 905,46 грн. 3% річних, 10 674,42 грн. інфляційних втрат, 10 974,34 грн. пені та 2 257,16 грн. судового збору, всього 115 115,12 грн.
За твердженнями позивача, відповідач в добровільному порядку рішення Господарського суду міста Києва не виконав, заборгованість встановлену вищевказаними рішеннями суду було погашено внаслідок примусового списання грошових коштів державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчих проваджень.
Встановлена заборгованість за рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г була стягнута у розмірі 117 694,12 грн. та перерахована ПАТ "НАК "Надра України" лише 28.11.2016, за рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г стягнута та перерахована 21.08.2018 у розмірі 101 900,92 грн.
Внаслідок того, що мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договорами №7/2934-р-162М/13 та №7/2945-р-132М/13 від 19.12.2013, розмір яких встановлений рішеннями господарського суду, позивач, з посиланням на приписи ст. 625 ЦК України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 11 531,43 грн. 3% річних та 47 820,73 грн. інфляційних втрат.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Приписами ст.ст. 173, 175 ГК України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом першої інстанції, рішеннями Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г та від 05.06.2015, у справі №910/8259/15-г було встановлено розмір наявної заборгованості відповідача перед позивачем за надані останнім послуги.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом ст.ст. 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Таким чином, розглядаючи дану справу, колегія дійшла висновку про те, що у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Поряд із цим, судом враховано, що обов'язок зі сплати відповідачем суми боргу виник у нього не на підставі судових рішень, а з договорів, що були укладені між сторонами і умови яких відповідачем виконувалися неналежно.
Судовим рішенням фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є правомірним.
Згідно з преамбулою Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
Пунктом 1.43 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.
Згідно з пунктом 11.4 статті 11 цього Закону для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України.
Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення), яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 Положення Державна казначейська служба України (Казначейство України) є учасником системи електронних платежів Національного банку України.
Згідно з пунктом 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 № 758 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2012 за № 1206/21518, розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органом Казначейства і клієнтами (додатки 1, 2 до цього Порядку).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.
Статтею 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" визначено, що районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку. Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.
Також відповідно і до частини 1 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.
В силу вимог підпунктів 12.1-12.2 пункту 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція №512/5) органи Державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.
Положеннями підпункту 12.12 пункту 12 зазначеної Інструкції закріплено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).
Крім того, згідно підпункту 12.13 пункту 12 Інструкції № 512/5 після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.
Відповідно до підпунктів 12.15, 12.18, 12.21 пункту 12 цієї Інструкції підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.
Поряд із цим, відповідно до приписів ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.39 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами 5.1-5.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України 21.11.2004 № 22, відповідно до статті 1071 ЦК України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.
Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами Державної виконавчої служби, Казначейства, боржником та стягувачем.
Разом з цим, слід врахувати, що в даному випадку виконавець, хоча й від імені держави, однак діє "саме в інтересах стягувача" задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та від 11.02.2020 у справі №927/206/19.
Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи матеріалів, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 04.08.2015 було відкрито виконавче провадження № 48335461 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва №910/8258/15-г від 08.06.2015 та 28.09.2015 відкрито виконавче провадження №48734233 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва №910/8259/15-г від 03.07.2015.
З доданої до матеріалів справи банківської виписки по особовому рахунку позивача вбачається, що грошові кошти у розмірі 117 694,12 грн. були стягнуті відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження № 48335461 за наказом № 910/8258/15-г від 08.06.2015 та зараховані на рахунок позивача 28.11.2016.
21.08.2018 Шевченківським РВДС м. Київ було перераховано на рахунок Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" грошові кошти у розмірі 101 900,92 грн. з призначенням платежу: "к/р № Пер. Боргу стягнутого з ВАТ "Укрнафта" на користь ПАТ НАК "Надра України", згідно ВП № 46913817/12, в/д № 910/1274/15-г, без ПДВ".
З огляду на те, що кошти по вказаному виконавчому провадженню вже надходили на рахунки ПАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України", позивач звернувся до державного виконавця з листом №1468/2/10 від 05.12.2018, у якому просив останнього надати інформацію стосовно виконавчого провадження, по якому 21.08.2018 надійшли грошові кошти у розмірі 101 900,92 грн. в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Укрнафта" перед ПАТ НАК "Надра України".
07.12.2018 у відповідь на вищевказаний лист державний виконавець повідомив, що 21.08.2018 грошові кошти у розмірі 101 900,92 грн. були направлені з помилковим призначенням платежу, внаслідок чого просить вважати надходження даних коштів по виконавчому провадженню №48734233.
Зазначення в призначенні платежу невірно визначеного виконавчого провадження та номеру справи є технічною опискою, а відтак, зараховані позивачу грошові кошти у розмірі 101 900,92 грн. згідно платіжного доручення №14105 від 17.08.2018, яке має відмітку Державної казначейської служби України про їх оплату 21.08.2019, є підтвердження часткового виконання судового рішення від 05.06.2015 у справі №910/8259/15-г в межах виконавчого провадження № 48734233.
Відповідно до копії розпорядження від 21.11.2016 №48335461/12, затвердженого начальником Шевченківського РВДВС, грошові кошти в сумі 5 449 542, 31 грн., які надійшли 11.11.2016 від ПАТ «Укрнафта» на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у м.Києві по примусовому стягненню з ПАТ «Укрнафта» на користь ПАТ «НАК «Надра України» перераховано згідно виконавчого документу №910/8258/15 у розмірі 117 694, 12 грн.
Таким чином, виконавча служба підтвердила доводи відповідача, що стягнення у справі №910/8258/15-г відбулось 11.11.2016, про що свідчать платіжна вимога від 31.10.2016 №227/12, меморіальний ордер від 11.11.2016 №227/12 (а.с. 62 - 63).
Відповідно до наданих виконавчою службою матеріалів щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/8259/15-г жодних підтверджень, що стягнення з рахунку ПАТ «Укрнафта» відбулося у серпні 2018, виконавчою службою не надано. У копіях розпоряджень від 30.07.2018, копії платіжного доручення від 17.08.2018 у призначенні платежу зазначена справа №910/1274/15, заявлені інші суми, які надходили до виконавчої служби починаючи з 2016 по липень 2017. У розпорядженні та у вказаному платіжному дорученні зазначена сума 101 900, 92 грн., яка не збігається зі стягнутою сумою у справі №910/8259/15-г.
Ні позивачем, ні третьою особою не спростовано проведення стягнення у справі №910/8259/15-г, яке відбулось 07.11.2017, про що свідчить платіжна вимога №7842564/12 від 26.10.2017 (а.с. 65), у призначенні платежу якої вказано, зокрема, про стягнення боргу в розмірі 126 566, 63 грн. згідно наказу Господарського суду м.Києва у справі №910/8259/15-г, та платіжне доручення №7842564/12 від 26.10.2017 (проведене банком 07.11.2017) (а.с. 64), сума сплати по якому повністю збігається з сумою, вказаній у вказаній платіжній вимозі.
З огляду на викладене, моментом виконання зобов'язання ПАТ «Укрнафта» за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8259/15-г є 07.11.2017, а не 21.08.2018 як помилково вважає позивач.
За розрахунками позивача нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснювалось не лише на суму основної заборгованості за договорами №7/2934-р-162М/13 та №7/2945-р-132М/13 від 19.12.2013, а й на стягнуті за рішеннями суду інфляційні втрати, 3% річних та судовий збір.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд встановив, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду прострочення.
При цьому, судом першої інстанції не було враховано, що моментом фактичного виконання рішень суду є списання (надходження) коштів з рахунків відповідача на рахунок виконавчої служби, а не дата перерахування стягнутих коштів виконавчою службою на рахунки стягувача, що потягло за собою визначення невірного розміру сум 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача.
Колегія суддів, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшла висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача 41 622,45 грн. інфляційних втрат та 8 915,80 грн. 3 % річних, виходячи з наступних розрахунків:
- по виконанню рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г - 13 151,23 грн. інфляційних втрат, 2 974,94 3 % річних за період з 12.12.2015 по 10.11.2016 включно (оскільки списання коштів відбулось 11.11.2016) на суму заборгованості 108 341,05 грн.;
- по виконанню рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2016 у справі №910/8259/15-г - 28 471,22 грн. інфляційних втрат, 5 940,86 грн. 3 % річних за період з 12.12.2015 по 06.11.2017 включно (оскільки списання коштів відбулось 07.11.2017) на суму заборгованості 104 135,78 грн.
Відповідно в решті вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих після 11.11.2016 на суму заборгованості, що підлягає стягненню за рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі №910/8258/15-г, та в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих після 07.11.2017 на суму заборгованості, що підлягає стягненню за рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2016 у справі №910/8259/15-г.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевий господарський суд не з'ясував всі істотні обставини справи та не надав належної оцінки доказам, представленим в обґрунтування заперечень щодо заявленого позову, а тому прийняв судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/16716/18 підлягає частковому скасуванню з вищевикладених підстав, з викладенням резолютивної частини в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.
У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а також, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/16716/18 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 у справі №910/16716/18 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м.Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 54, код ЄДРПОУ 31169745) 8 915, 80 грн. 3 % річних, 41 622,45 грн. інфляційних втрат та 1500, 34 грн. судового збору за подання позовної заяви.
3. В решті позову відмовити».
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 54, код ЄДРПОУ 31169745) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) 2 643,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
5. Матеріали справи №910/16716/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко