вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2020 р. Справа№ 911/3034/15
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Полякова Б.М.
Верховця А.А.
за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 09.12.2020
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду Київської області від 15.07.2020
у справі №911/3034/15 (суддя Лопатін А.В.)
за заявою Головного управління Державної податкової служби у Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс";
ОСОБА_1 ;
ОСОБА_2
про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2020 у справі №911/3034/15, крім іншого, заяву Головного управління ДПС у Київській області б/д, б/н про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна задоволено частково. Визнано недійсним договір від 07.05.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс" та гр. ОСОБА_1 щодо продажу об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м. В іншій частині в задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області б/д, б/н (вх. № 18082/19, 23.09.2019) щодо визнання права власності та витребування майна відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою у відповідній частині, скаржник звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 15.07.2020 та в задоволені позовної заяви про визнання недійсним договору, витребування майна та визнання на нього права власності в межах провадження у справі №911/3034/15 про банкрутство ТОВ "Фірма "Лезіс" відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що директор ТОВ "Лезіс" укладаючи договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, діяв на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ Фірма "Лезіс" від 28.04.2015 №1 та діяв в інтересах товариства. Підтвердженням фактів спрямування коштів від продажу приміщення саме в інтересах ТОВ Фірма "Лезіс" є банківські квитанції про сплату ОСОБА_3 від імені та в інтересах ТОВ Фірма "Лезіс" грошових коштів, отриманих від покупця ОСОБА_1 за продаж їй приміщення за оскаржуваним договором від 07.05.2015.
10.11.2020 від Головного управління Державної податкової служби у Київській області надійшов відзив, в якому зазначено, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували передачу ОСОБА_1 до ТОВ Фірми "Лезіс" коштів у розмірі 218 000,00 грн. При цьому правочин здійснений боржником у підозрілий період, що передував порушенню справи про банкрутство.
19.11.2020 від арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшов відзив, в якому зазначено, що правочин (оскаржуваний договір від 07.05.2015) вчинено заінтересованими особами, без здійснення оплати, що призвело до штучного виведення активу боржника. Зазначено, що встановлені обставини справи та наведена у відзиві практика Верховного Суду спростовують твердження скаржника про те, що судом першої інстанції невірно застосовано до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.
У судове засіданні 09.12.2020 з'явився представник скаржника, представник ОСОБА_2 , арбітражний керуючий Демчан О.І. та представник ГУ ДПС у Київській області, інші представники учасників справи не з'явились, про причини неявки не повідомили.
Всі учасники справи про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином направленням на адресу їх місцезнаходження копії ухвал суду у даній справі.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку за можливе здійснювати розгляд скарги без участі певних представників учасників справи, що не з'явилися у судове засідання, так як вони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні 09.12.2020 представник скаржника уточнив, що ухвалу господарського суду Київської області від 15.07.2020 у даній справі ОСОБА_1 оскаржує лише в частині визнання недійсним договору від 07.05.2015, що вбачається як зі змісту апеляційної скарги, так і з її прохальної частини. Ухвалу господарського суду Київської області від 15.07.2020 в частині відмови в задоволені позову скаржник не оскаржує (апеляційна скарга не містить жодного доводу щодо неправомірності оскаржуваної ухвали в цій частині, скаржник погоджується з оскаржуваною ухвалою в цій частині). Вказані уточнення взято судом до уваги. Предметом розгляду за даною апеляційною скаргою слід вважати вимоги про скасування оскаржуваної ухвали в частині задоволення позовних вимог. Оскаржувана ухвала переглядається судом апеляційної інстанції лише в тій частині, що оскаржується (ухвала господарського суду Київської області від 15.07.2020 в частині відмови в задоволені позову судом апеляційної інстанції не переглядається).
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника скаржника, ліквідатора, ГУ ДПС у Київській області, представника ОСОБА_2 , колегія суддів прийшла до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, та залишення без змін оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в тій частині, що оскаржується.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, 07.05.2015 між ТОВ фірми "Лезіс" в особі директора - ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі- оспорюваний договір), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив об'єкт нерухомості, що відповідно до правовстановлюючого документа значиться як: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Опис об'єкта: загальна площа 89,2 кв.м. (п. 1 договору).
Згідно із п. 4 вищезазначеного договору оціночна вартість нежитлової будівлі за висновком про вартість майна, складеним ФОП Ковачова С.І. від 05.05.2015, що відчужується за цим договором, складає 454534 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот тридцять чотири) гривні 00 копійок без урахування ПДВ. Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий Фондом державного майна України від 21.02.2014 №16057/14.
Пунктом 5 даного договору передбачено, що продаж вчинено за 218000 (двісті вісімнадцять тисяч) гривень 07 копійок без урахування ПДВ; покупець здійснив розрахунок з продавцем до моменту підписання цього договору.
Положеннями п. 7 оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлової будівлі закріплено, що відповідно до вимог частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України право власності на нежитлову будівлю, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.05.2015 №37244608 приватним нотаріусом Мельник Мариною Володимирівною внесено запис, згідно з яким власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .
У подальшому, 13.09.2016 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі- договір від 13.09.2016), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив об'єкт нерухомості, який відповідно до правовстановлюючого документа значиться як: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , Опис об'єкта: загальна площа 89,2 кв.м. (п. 1 договору).
Згідно із п. 4 вищезазначеного договору від 13.09.2016 оціночна вартість нежитлової будівлі згідно з висновком про вартість майна, складеним ФОП Ковачова С.І. від 13.09.2016, що відчужується за цим договором, складає 454940 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок) гривень 00 копійок. Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий Фондом державного майна України від 21.02.2014 №16057/14.
Пунктом 5 даного договору від 13.09.2016 передбачено, що продаж вчинено за 454 940 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок) гривень 00 копійок; покупець здійснив розрахунок з продавцем до моменту підписання цього договору.
Положеннями п. 7 договору від 13.09.2016 купівлі-продажу нежитлової будівлі закріплено, що відповідно до вимог частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України право власності на нежитлову будівлю, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16.09.2016 № 68252960 приватним нотаріусом Мельник Мариною Володимирівною внесено запис, згідно з яким власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .
До суду звернулось Головне управління ДПС у Київській області, як конкурсний кредитор у справі про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс", з вимогами про:
- визнання недійсним договору від 07.05.2015, укладеного між ТОВ Фірма "Лезіс" та ОСОБА_1 щодо продажу об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м.;
- визнання права власності за ТОВ Фірма "Лезіс" на приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м.;
- витребування у ОСОБА_2 приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площа 89,2 кв.м. шляхом зобов'язання ОСОБА_2 передати його ТОВ Фірма "Лезіс".
Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи недійсним оспорюваний договір, суд першої інстанції виходив з того, що за цим договором боржником було безоплатно відчужено майно на користь особи, яка в розумінні положень законодавства є заінтересованою особою стосовно боржника, що підтверджено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, в розумінні положень ст.ст. 76-79 ГПК України доказами.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2015 за заявою податкового органу порушено провадження у справі №911/3034/15 про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс".
Постановою господарського суду Київської області від 02.12.2015 у справі №911/3034/15 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс" та відкрито його ліквідаційну процедуру.
Відповідно до положень частини першої статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного станом на дату звернення кредитора із заявою про визнання недійсним правочину, визнання права власності, витребування майна в межах провадження у справі про банкрутство) правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;
- боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Крім того, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі-КУзПБ) (що набрав чинності з 21.10.2019, положення якого застосовуються під час розгляду справи про банкрутство та, відповідно, спорів в межах провадження у такій справі про банкрутство) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Частиною другою статті 42 Кодексу визначено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Таким чином, як положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного станом на дату звернення кредитора із заявою про визнання недійсним правочину, визнання права власності, витребування майна в межах провадження у справі про банкрутство), так і положеннями Кодексу України з процедур банкрутства (чинного з 21.10.2019, положення якого застосовуються під час розгляду справи про банкрутство та, відповідно, спорів в межах провадження у такій справі про банкрутство) визначено спеціальні підстави визнання недійсним укладеного з боржником правочину, зокрема:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Положеннями частини другої статті 42 Кодексу визначено, що однією з підстав визнання недійсним правочину, укладеного боржником, є укладення такого договору із заінтересованою особою.
Суд, розглядаючи дані обставини через призму застосування ч. 1 ст. 58 Конституції України, звертає увагу, що норма права (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства) не існувала на час вчинення скаржником дій, на які позивач посилається в позовній заяві. За загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду у постанові від 12.11.2020 у справі №911/956/17, Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).
Тобто, до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин.
Як вбачається з оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.05.2015, сторони узгодили, що оціночна вартість нежитлової будівлі згідно з Висновком про вартість майна, складеним ФОП Ковачова С.І. від 05.05.2015, що відчужується за цим договором, складає 454534,00 грн. без урахування ПДВ, а продаж вчинено за 218000,07 грн. без урахування ПДВ (п.п. 4, 5 договору).
Таким чином, умови договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.05.2015, укладеного між боржником (відповідач-1), в особі його керівника, та покупцем (відповідач-2), свідчать, що такий договір спрямований на відчуження майна, а саме: нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 89,2 кв.м., враховуючи, що оціночна вартість майна визначається з урахуванням ринкових цін, - за ціною відповідно нижчою від ринкової.
Водночас, судом враховано, що вже 12.08.2015 за заявою податкового органу, обґрунтованою тим, що у боржника наявна прострочена податкова заборгованість, порушено провадження у справі № 911/3034/15 про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс", а оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким ТОВ Фірма "Лезіс" відчужено нерухоме майно, укладено 07.05.2015, тобто за три місяці до порушення провадження у справі.
Як зазначено у відзиві арбітражного керуючого Демчана О.І. на апеляційну скаргу, за ТОВ Фірмою "Лезіс" на момент укладення оспорюваного договору також була інша заборгованість, як вбачається з ухвали попереднього засідання від 10.11.2015 у даній справі.
Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, в розумінні положень ст.ст. 76-79 ГПК України, здійснення розрахунків покупцем з продавцем за придбане за оспорюваним договором нерухоме майно.
Посилання скаржника на відповідні квитанції від 24.04.2015 та на те, що 24.04.2015 ТОВ Фірма "Лезіс" було здійснено платежі з погашення кредитної заборгованості на загальну суму 218000,07 грн, що, на думку скаржника, свідчить саме про здійснення ним оплати придбаного за оспорюваним договором від 07.05.2015 нерухомого майна, є безпідставним, необґрунтованим. Належними доказами здійснення оплати придбаного майна в даному випадку є документи, видані банком або іншими фінансовими установами, в яких відкрито відповідні рахунки. В матеріалах справи відсутні такі докази, як і інші достатні, належні докази такої оплати.
Частиною другою та частиною третьою статті 1087 ЦК України встановлено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Відповідно до п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень уключно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п'ятдесяти тисяч) гривень уключно. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку. Кількість суб'єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується.
Таким чином, оплата ціни договору у розмірі 218 000,07 грн мала бути здійснена у безготівковій формі, отже, в даному випадку доказами здійснення такої оплати є документи, видані банком або іншими фінансовими установами, в яких відкрито відповідні рахунки. Однак такі докази не було надано скаржником, так, як і докази здійснення такої оплати готівкою, тобто не спростовано посилань заявника на безоплатне здійснення боржником відчуження нерухомого майна, що відповідно, до положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є підставою для визнання правочину недійсним, саме ця норма законодавства була чинною на час виникнення спірних правовідносин, тому суд застосовує саме цю норму.
Виходячи з наведеного, враховуючи, що матеріали справи не містять документів, якими відповідно до законодавства можуть бути підтверджені відповідні обставини (а саме: здійснення оплати придбаного майна за договором купівлі-продажу), викладені свідком у відповідній заяві свідчення щодо здійснення відповідних розрахунків не можуть, як самостійний доказ, підтверджувати відповідні обставини у даній справі.
Окрім наведеного, судом враховано, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.05.2015, укладений між ТОВ Фірма "Лезіс", в особі ОСОБА_3 , який на дату укладення договору виконував повноваження керівника вказаного товариства і, крім того, є його засновником, та покупцем - ОСОБА_1 , тобто його дочкою, що не заперечується, ані ОСОБА_3 в заяві свідка, ані ОСОБА_1 (скаржник) у відзиві та запереченнях, поданих до суду першої інстанції.
Суд оцінює докази у їх сукупності із врахуванням всіх обставин справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 ГПК України).
Відповідно до ч.2 ст.74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
З огляду на вищенаведене, судом першої інстанції правомірно встановлено наявність підстав, передбачених положеннями ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на час укладання оспорюваного договору), для визнання недійсним договору від 07.05.2015, укладеного за три місяці до порушення провадження у справі про банкрутство № 911/3034/15 (у підозрілий період), а саме: боржник безоплатно здійснив відчуження свого майна, що, в свою чергу, призвело до недостатності активів у боржника для задоволення вимог кредиторів для погашення заборгованості перед, зокрема, Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області (заявник) і, як наслідок, до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс" та подальшого визнання його банкрутом.
Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом відповідного підозрілого періоду (в даному випадку протягом одного року), що передував порушенню (відкриттю) справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (ч. 1 статті 20 Закону, чинного на час укладення оспорюваного договору).
За оспорюваним договором боржником було безоплатно відчужено майно на користь ОСОБА_1 що належними, допустимими, достовірними та вірогідними, в розумінні положень ст.ст. 76-79 ГПК України доказами скаржником не спростовано. Зазначені обставини свідчать, що оспорюваний договір був укладений з метою штучного виведення майна боржника з ліквідаційної маси, що призвело до того, що внаслідок виконання боржником зобов'язань за оспорюваним договором, майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що призвело до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс". Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявлення кредитором вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.05.2015.
Щодо наявної в матеріалах справи заяви відповідача-2 ( ОСОБА_1 ) про застосування строків позовної давності та, відповідно, про відмову в задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про визнання недійсним договору, слід зазначити наступне.
Проаналізувавши вищевказану заяву, матеріали справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ОСОБА_1 необґрунтовано заявлено про застосування строку позовної давності щодо вимог Головного управління ДПС у Київській області, з огляду на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини третьої та частини четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як встановлено судом, заява Головного управління ДПС у Київській області є обґрунтованою в частині визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що безумовно порушило права заявника, як кредитора боржника, з-за відсутності активів у боржника, останнім не було погашено відповідну податкову заборгованість, що призвело до звернення кредитора до суду з заявою, за якою порушено провадження у справі про банкрутство та вподальшому визнано банкрутом ТОВ Фірма "Лезіс".
Поряд із зазначеним, суд не погоджується з твердженнями скаржника, що кредитор міг реалізувати своє право на звернення з заявою про визнання оспорюваного договору недійсним відразу після подання заяви з вимогами до боржника у справі про банкрутство. Так, вказаний кредитор міг дізнатись про порушення його прав зазначеним договором лише з 13.06.2017, так як лише 12.06.2017 на судовий запит, здійснений судом на задоволення клопотання ліквідатора банкрута, спрямованого на пошук майна, до суду надійшли копії договорів, за якими боржником було відчужено нерухоме майно на користь третіх осіб, в тому числі копія оспорюваного договору від 07.05.2015. Лише з умов цього договору можна дійти висновку про наявність порушення прав та інтересів відповідних осіб, в тому числі Головного управління ДПС у Київській області, як кредитора у справі про банкрутство ТОВ Фірма "Лезіс". Скаржником не наведено обставин, які б свідчили, враховуючи процесуальні права кредитора у справі про банкрутство, про можливість отримання Головним управлінням ДПС у Київській області відповідної інформації щодо змісту оспорюваного договору раніше вищезазначеного строку.
В даному випадку, Головне управління ДПС у Київській області, звертаючись 13.05.2019 з вимогою про визнання оспорюваного договору недійсним, не пропустило строк позовної давності, оскільки цей строк, із врахуванням обставин справи, встановлених судом закінчується лише 15.06.2020 (із врахуванням того, що 13.06.2020 - вихідний день).
Виходячи з вищенаведеного, за результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін, з урахуванням поданих на їх підтвердження документів, суд дійшов висновку, що заява Головного управління ДПС у Київській області була правомірно задоволена судом першої інстанції в частині визнання недійсним договору від 07.05.2015, укладеного між ТОВ Фірма "Лезіс" та гр. ОСОБА_1 щодо продажу об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обставин справи, що встановлені судом в оскаржуваній ухвалі в частині визнання недійсним договору від 07.05.2015.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, та залишення без змін оскаржуваної ухвали в тій частині, що оскаржується.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Київської області від 15.07.2020 у справі №911/3034/15 залишити без змін в частині визнання недійсним договору від 07.05.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Лезіс" та гр. ОСОБА_1 щодо продажу об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , площею 89,2 кв.м.
Матеріали справи №911/3034/15 направити до господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст виготовлено 14.12.2020.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді Б.М. Поляков
А.А. Верховець