Номер провадження: 33/813/1248/20
Номер справи місцевого суду: 522/7028/20
Головуючий у першій інстанції Кічмаренко С.М.
Доповідач Цюра Т. В.
08.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Судді Цюри Т.В.,
За участю секретаря судового засідання - Лопотан В.І.,
розглянувши матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 02 липня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ст.130 ч.1 КУпАП
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 02 липня 2020 року визнано ОСОБА_1 винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП.
Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.
Відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп., згідно Закону України «Про судовий збір».
Не погодившись із зазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій також просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м.Одеси від 02 липня 2020 року, скасувати вищезазначену постанову суду та постановити нову постанову про закриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
В судове засідання апеляційного суду призначене на 08.12.2020 року ОСОБА_1 не з'явився, однак від нього на електрону адресу та канцелярію апеляційного суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, у якій заявник, посилаючись на розпорядження Голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду від 16.10.2020 року просить перенести розгляд справи у зв'язку із відсутністю доступу до суду.
Разом з тим, вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки розпорядженням голови Одеського апеляційного суду від 16.10.2020 року було встановлено, що особливий режим роботи Одеського апеляційного суду не стосується розгляду апеляційних скарг у справах про адміністративні правопорушення, якщо у разі відкладення розгляду справи закінчаться строки, передбачені ст.38 КУпАП.
Враховуючи, що ОСОБА_1 особисто прийшов до суду, подав до канцелярії суду заяву, однак у судове засідання не з?явився, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи направлена на затягування розгляду справи.
Відповідно до частини 6 ст.294 КУпАП - неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Враховуючи вказані вимоги закону та те, що апеляційний суд обмежений в часі при розгляді апеляційних скарг на постанову судді в справах про адміністративні правопорушення, жодних поважних причин для відкладення розгляду справи заява не містить, вважаю за можливе розглянути апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності за відсутності ОСОБА_1 , який без поважних причин у судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі та клопотання про поновлення строку, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Так, статтею 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк.
Апеляційним розглядом справи встановлено, що розгляд справи судом першої інстанції відносно ОСОБА_2 був здійснений за його відсутності.
При цьому, в абзаці третьому мотивувальної частини постанови суд зазначив: - « ОСОБА_1 , який був повідомлений про час та місце розгляду справи до суду не з'явився.».
Разом з тим вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи.
Так, в матеріалах справи містяться повістки про виклик до суду на ім'я « ОСОБА_1 » (а.с. 13-16), однак доказів їх вручення ОСОБА_1 в матеріалах справи немає.
Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про дату час та місце судового засідання в суді першої інстанції, що є грубим порушенням його прав, передбачених ст.269 КУпАП.
Крім того, відомостей про направлення ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови суду, у матеріалах справі також немає.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості своєчасно подати апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції.
Отже, зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані поважними, а тому клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.
Розглядаючи апеляційну скаргу по суті суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Частиною 7 ст.294 КУпАП, передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст.252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху України, водій зобов'язаний за вимогою працівника правоохоронного органу пройти у встановленому законом порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних або токсичних речовин.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 додержався вимог статей 245 та 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов до обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, застосувавши до нього адміністративне стягнення, у межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 302300 від 19.04.2020р. (а.с.2);
- письмовими поясненнями свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 3,4);
- відеозаписом з місця правопорушення на ДВД диску (а.с.5).
Апеляційний суд не вбачає підстав для визнання показань вказаних свідків неналежними чи недопустимими доказами. При цьому, ОСОБА_1 не звертався до апеляційного суду із клопотанням про допит вказаних свідків під час апеляційного перегляду справи, а тому, зважаючи на один з основоположних принципів судочинства - диспозитивність, у апеляційного суду відсутні підстави для виклику вказаних свідків за власною ініціативою.
Таким чином, аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою судді Приморського районного суду м.Одеси від 02 липня 2020 року та порушенні ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
У доводах апеляційної скарги, апелянт зазначає про те, що він автомобілем ВМW 320і, номерний знак НОМЕР_1 19.04.2020 року в 17.30 год. не керував, а працівник поліції його зупинив, коли він йшов до свого будинку , запитав про посвідчення водія, які він надав на вимогу поліцейського та після чого йому було повідомлено, що буде складено протокол про адміністративне правопорушення за керування автомобілем в нетверезому стані. Поліцейський запропонував йому пройти тест на алкогольне сп'яніння, але він відмовився, оскільки вважає, що такий тест необхідно проводити обов'язкового у разі керування автомобілем, після чого було залучено двох свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були свідками лише того, що він відмовився від тестування.
В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності за порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відповідно до якого водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, в диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП передбачено три склади об'єктивної сторони даного правопорушення, які полягають у:
- керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;
- відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Дії ОСОБА_1 , які виразились у відмові (ухиленні) від проходження огляду на стан сп'яніння, самі по собі утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того перебував він у стані алкогольного сп'яніння чи ні.
Дії ОСОБА_1 в частині порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, є винними та свідчать про скоєння адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознакою: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів будь-яких обґрунтованих доводів на підтвердження того, що працівники патрульної поліції під час складання адміністративних матеріалів відносно нього діяли неправомірно та порушили вимоги Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що зібрані у справі докази повністю підтверджують вину ОСОБА_1 в порушенні ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України за, що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд визнає вказані докази, які були дослідженні під час апеляційного розгляду справи достовірними, оскільки вони узгоджуються між собою з урахуванням всіх обставин справи, допустимими, оскільки вони отримані та досліджені в законний спосіб, та належними, оскільки вони стосуються подій, що сталися 19.04.2020 року та інкримінуються ОСОБА_1 .
Одним з основоположних принципів судочинства у справах про адміністративні правопорушення є принцип диспозитивності, відповідно до якого учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), зазначив, що сторона зобов'язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».
Європейський суд з прав людини наголошує, що особа, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Разом з тим, ОСОБА_1 не з'явившись в судове засідання апеляційного суду, не скориставлися своїм правом надати суду апеляційної інстанції докази на підтвердження доводів апеляційної скарги та спростування висновків суду першої інстанції , на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в його діях адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст.33 КУпАП, при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення ОСОБА_1 було накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст.33 КУпАП в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги про допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова судді районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
На підставі наведеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м.Одеси від 02 липня 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 02 липня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ст.130 ч.1 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Т.В. Цюра