Номер провадження: 22-ц/813/7769/20
Номер справи місцевого суду: 947/7467/20
Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.
Доповідач Комлева О. С.
14.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сегеди Т.В, Цюри Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2020 року, постановленого під головуванням судді Луняченка В.О., -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями інспектора патрульної поліції, в якому просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 25 000 грн. моральної шкоди завданої незаконними діями інспектора роти Відділу організації несення служби в м. Ізмаїл Управління патрульної поліції в Одеській області рядовим поліції Яманди В.С. на підставі ст.ст. 1173, 1174, 1167 ЦК України.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що інспектором Яманди В.С. була винесена 27.08.2019 року постанова про накладення на позивача адміністративної відповідальності , у зв'язку із тим, що позивач керував транспортним засобом без страхового полісу, яку постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеській області було скасовано, а справу закрито.
Позивач вважає, що ОСОБА_2 , зловживаючи своїм посадовим становищем, завідомо навмисно сфальсифікував щодо нього постанову від 27.08.2019 року за ч. 1 ст. 126 КУпАП, чим заподіяв йому тривалі і глибокі моральні страждання.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, не повне дослідження доказів у справі, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що факти протиправної та протизаконної діяльності інспектора роти Відділу організації несення служби в м. Ізмаїл УПП в Одеській області рядового поліції ОСОБА_2 визнані та дослідженні в судовій справі №946/6302/19 і не підлягають доказуванню.
Відзиву до суду надано не було.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27.08.2019 року рядовим поліції відділу організації несення служби в м. Ізмаїл Управління патрульної поліції Яманди В.С. в м. Ізмаїл по пр. Суворова, 55 відносно ОСОБА_1 була прийнята постанова серії ЕАВ №1461802 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху яке зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на підставі ч.1 ст. 126 КУпАП застосовано до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності у постанові зазначено факт керування ОСОБА_1 транспортного засобу без чинного страхового полісу обов'язкового страхування.
Згідно рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07.10.2019 року у справі №946/6302/19 встановлено незаконність дій інспектора ОСОБА_2 який, без наявності офіційно задокументованого іншого правопорушення здійснив перевірку наявності у водія страхового полісу, у зв'язку з чим постанова скасована, а адміністративна справа про притягнення ОСОБА_1 27.08.2019 року до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП закрита.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями інспектора патрульної поліції, суд першої інстанції виходив з наступного.
Правовідносини пов'язані із стягненням моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади врегульовані Конституцією України та Цивільним кодексом України (далі ЦК).
Згідно статей 19, 56 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб вказаних органів лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судом вірно встановлено, що предметом даного розгляду є факт притягнення особи до адміністративної відповідальності, яке визнано незаконним і скасовано рішенням суду, та вимоги про стягнення моральної шкоди внаслідок такого незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв'язок між ними. Наявність чи відсутність вини посадової особи органу державної влади правового значення при цьому не має.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.
Висновки суду про те, що з боку позивача окрім самого факту незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та переліку норм права яким визначена недоторканість прав і свобод людини та наявність гарантій відсутні докази завдання особі безпосередньо моральної шкоди є вірними.
У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, при цьому докази повинні надаватись самими сторонами та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Законодавством України визначено «спрощений» порядок розгляду інспекторами поліції справ про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Одночасно із цим державою здійснені гарантії запобіганню свавіллю інспекторів поліції, шляхом «спрощеного» розгляду позовів у порядку Адміністративного судочинства які мають право подавати особи, яки притягнути до адміністративної відповідальності а також процедура розгляду таких справ, згідно якої тягар доказування наявності правопорушення та обґрунтованості законності своїх дій покладено саме на орган владних повноважень.
Законами України не встановлено що будь-яки незаконні дія або рішення інспектора поліції автоматично тягнуть за собою встановлення наявності моральної шкоди.
Рішенням суду від 07.10.2019 року яким було встановлено, що дії інспектора поліції Рашкова В.І. були незаконними та даний факт є підставою для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності поновлено порушене право ОСОБА_1 в частині його незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.
Тягар доведеності наявності заподіяної моральної шкоди такими діями і рішенням законодавець все одно покладає на позивача.
На підставі вищевикладених обставин, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 за недоведеністю позовних вимог в частині заподіяння позивачу моральної шкоди, у зв'язку з чим визнав їх такими що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що факти протиправної та протизаконної діяльності інспектора роти Відділу організації несення служби в м. Ізмаїл УПП в Одеській області рядового поліції ОСОБА_2 визнані та дослідженні в судовій справі №946/6302/19 і не підлягають доказуванню, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на підтвердження доводів позовних вимог, а саме спричиненої моральної шкоди ОСОБА_1 до суду надано не було надано не було.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 14 грудня 2020 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра