Номер провадження: 22-ц/813/2831/20
Номер справи місцевого суду: 522/1577/17
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Комлева О. С.
14.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сегеди С.М, Цюри Т.В.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року про залишення позову без розгляду, постановленупід головуванням судді Науменко А.В., -
встановив:
У січні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ПАТ «ВТБ Банк» в особі Одеської регіональної дирекції про визнання кредитного договору і договору поруки недійсним.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від12 грудня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «ВТБ Банк» в особі Одеської регіональної дирекції про визнання кредитного договору і договору поруки недійсним залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи,порушення норм процесуального права, просять ухвалу суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначають, щосуд залишаючи позов без розгляду виходив з того, що позивач зловживає процесуальними правами, проте позивачем до суду було подано клопотання про залучення до участі у справі нового кредитора, яке судом розглянуто не було, та невиконання судом положень ст. 51 ЦПК України є не зловживанням процесуальними правами позивачів, а є необ'єктивним розглядом справи.
Відзиву до суду надано не було.
Сторони про розгляд справи на 09 грудня 2020 року були сповіщені належним чином (а.с. 15-21, 33-34 т. 2).
Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (14 грудня 2020 року).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи,законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду підлягає скасуванню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Залишаючи позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутній предмет спору, зазначивши при цьому зловживання позивачами своїми процесуальними правами відповідно до ст. 44 ЦПК України, оскільки подання позову за відсутності предмету спору, який має очевидно штучний характер при відсутності будь-яких дій зі сторони позивача впродовж майже 1,5 років, неявка на судові засідання та ін. свідчить про відсутність будь-якої заінтересованості позивача в результатах справи та лише підкреслює ознаки зловживання своїми процесуальними правами.
Однак, з таким висновком суду, колегія суддів не погоджується, з тих підстав, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи та до нього суд дійшов у порушення норм процесуального права, які регулюють порядок вирішення даного питання.
Відповідно до положень статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Відповідно до частини четвертої статті 44 ЦПК України, суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 25 січня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ПАТ «ВТБ Банк» в особі Одеської регіональної дирекції про визнання кредитного договору і договору поруки недійсними.
Ухвалою суду провадження у справі було відкрито та справа призначена до розгляду.
Під час розгляду справи, ОСОБА_3 на підставі довіреностей, в інтересах позивачів звернулася до суду з клопотанням про процесуальне правонаступництво, в якій просила залучити до участі у справі в якості відповідача - ТОВ «Фінансова компанія «Профкапітал». Також просила розглянути і задовольнити клопотання за її відсутності (а.с. 125-126 т. 1).
Однак, вказане клопотання було проігноровано судом першої інстанції, що, в свою чергу, потягло постановлення оскаржуваної ухвали з порушенням норм процесуального права.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були судом повідомлені належним чином про призначені судові засідання, при цьому судом не було направлено повідомлення про розгляд справи за електронною адресою представника позивачів - адвокату Дідуренко С.В.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Розкривши поняття права на справедливий судовий розгляд в контексті права на доступ до суду, Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці зазначає, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Belesandothers v. theCzechRepublic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), п.49).
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов'язків». Таким чином, у пункті 1 статті 6 представлено «право на суд», разом із «правом на доступ до суду», тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (Golder v. theUnitedKingdom (Голдер проти Сполученого Королівства), п.36).
«Право на суд» та «право на доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v. Greece (Філіс), п.59; DeGeouffredelaPradelle v. France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), п.28, і Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], п.229).
Європейський Суд в своїх рішеннях підкреслює, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним та ілюзорним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Bellet v. France (Белле проти Франції), п.п.36,38).
В той же час, за певних обставин справи практичний та ефективний характер цього права може бути порушено через суворе трактування процесуального правила - «надмірний формалізм».
Визначаючи критерії «надмірного формалізму», Європейський Суд з прав людини у справі «Зубац проти Хорватії» (ZUBAC v. CROATIA), рішення від 5 квітня 2018 року, наголосив на цінності та важливості дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, попереджатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду.
При цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це, зазвичай, відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист.
Оцінювання скарги на надмірний формалізм у рішеннях національних судів зазвичай буде результатом розгляду справи в цілому, з урахуванням конкретних обставин такої справи. При проведенні оцінювання Суд часто наголошує на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей.
Зокрема, Суд зазначає, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (п.п.96-98).
Отже, встановлені в національному законі обмеження не повинні обмежувати «право на суд» - право на судовий розгляд справи щодо «цивільних прав та обов'язків», разом з «правом на доступ до суду» - правом звертатися з цивільними скаргами, які надані особам, та складають єдине ціле у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції, ч. 1 ст. 4 ЦПК України.
Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому ст. 44 ЦПК України.
Проте суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, не встановив факт зловживання позивачами їх процесуальними правами.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог закону, дійшов до помилкового висновку про залишення позову без розгляду.
Відповідно до приписів п.п.3,4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає задоволенню, ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року - скасувати, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 14 грудня 2020 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
______________________________________ Т.В. Цюра