Номер провадження: 22-ц/813/5697/20
Номер справи місцевого суду: 520/14568/19
Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.
Доповідач Сегеда С. М.
02.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря: Ющак А.Ю.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Попроцького Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «ЕаsуСоn», апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
встановив:
24 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останньої на її користь 619 461,24 грн., із яких 99 879,32 грн. - за продаж першої квартири АДРЕСА_1 і 519 600 грн. - за продаж другої квартири АДРЕСА_2 (т.1, а.с.2-3).
В подальшому, а саме: 01.07.2019 року позовні вимоги були збільшені, у зв'язку з чим позивачка просила постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1 177 100 грн. та 9 605 грн. витрат по сплаті судового збору (т.1, а.с.42-43).
Судовий збір за подання нею позовної заяви було сплачено у сумі 6 194,61 грн. (т.1, а.с.18) та 3 410 грн (т.1, а.с.41), а всього в сумі 9 604,61 грн.
В обґрунтування свого позову, позивачка посилалась на те, що відповідачка отримала на виконання доручення (за довіреностями) грошові кошти за належні їй та продані квартири, які мала передати їй, однак, цього не зробила.
Крім того, стверджувала, що грошова сума, що вказана в договорі купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 - 99 879,32 грн. - не відповідає дійсній ринковій її вартості, оскільки вказана квартира була продана за 25 000 доларів США, що було еквівалентом 657 500 грн., у зв'язку з чим просила стягнути реально отримані відповідачем кошти у розмірі 1 177 100 грн., із яких 657 500 грн. - за продаж першої квартири і 519 600 грн. - за продаж другої квартири, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів було відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року, в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 619 461,24 грн., тобто 99 879,32 грн. - за продаж першої квартири и 519 600 грн. - за продаж другої квартири, а також 6194,61 грн. судового збору та постановлення нового, яким задовольнити її первісні позовні вимоги у повному обсязі, та стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на її користь судовий збір у сумі 6 194,61 грн. та за подання апеляційної скарги - у сумі 9 291,91 грн., який вона також просила відстрочити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2, а.с.1-5).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.02.2020 року апеляційне провадження було відкрито, сплата судового збору у сумі 9291,91 грн. заявнику апеляційної скарги ОСОБА_1 було відстрочено не пізніше як до ухвалення рішення по справі (т.2, а.с.16).
30 червня 2020 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року залишити без змін (т.2, а.с. 42-48).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом (із врахуванням збільшення позовних вимог (т.1, а.с.42-43)), позивачка ОСОБА_1 посилалась не те, що відповідачка ОСОБА_2 , яка є її матір'ю, отримала на виконання доручення (за довіреностями) грошові кошти за належні їй та продані квартири, які мала передати їй, однак, цього не зробила. Крім того, стверджувала, що грошова сума, що вказана в договорі купівлі-продажу спірної першої квартири, не відповідає дійсній ринковій її вартості, у зв'язку з чим просила стягнути реально отримані відповідачем кошти у розмірі 1 177 100 грн., із яких 657 500 грн. - за продаж першої квартири і 519 600 грн. - за продаж другої квартири.
Ухвалою судді від 27 червня 2019 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.20-21). В подальшому справа розглядалась у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.
Одночасно з подачею позову представник позивача звернувся до суду з заявою, в якій просив: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 (загальною площею 45,3 кв.м.) та квартиру АДРЕСА_4 (загальною площею 34,9 кв.м.), які належать на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_2 .
Ухвалою судді від 27 червня 2019 року вказану заяву було задоволено частково, а саме в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 (загальною площею 45,3 кв.м.) (т.1, а.с.37-39).
Крім того, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, в якому просив витребувати:
-у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Образцової Т.А. копію належним чином посвідченої нотаріальної справи за записом у реєстрі № 1163 від 7 травня 2018 року, з обов'язковим додаванням договору купівлі-продажу від 7 травня 2018 року квартири АДРЕСА_1 та документів, які стали підставою для укладання цього договору (довіреність);
-у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бичіхіной О.Ю. копію належним чином посвідченої нотаріальної справи за записом у реєстрі № 945 від 21 грудня 2018 року, з обов'язковим додаванням договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року квартири АДРЕСА_2 , та документів, які стали підставою для укладання цього договору (довіреність).
Ухвалою судді від 27 червня 2019 року зазначене клопотання було задоволено в повному обсязі (т.1, а.с.26-27).
Крім того, у судовому засіданні 24 жовтня 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся з заявою, в якій просив: витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. за адресою: 02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, 6.5, наступні документи: належно завірену копію нотаріальної справи щодо посвідчення довіреності від 27.04.2018 року, за реєстровим № 325, відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважувала ОСОБА_2 діяти від її імені та в її інтересах: належно завірену копію нотаріальної справи щодо посвідчення довіреності від 14.12.2018 року, за реєстровим №1011, відповідно до якої ОСОБА_5 , уповноважувала ОСОБА_2 діяти від її імені та в її інтересах.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2019 року дане клопотання було задоволено (т.1, а.с.146).
В свою чергу, 24 липня 2019 року представник позивачки звернувся до суду з заявою, в якій, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 (загальною площею 34,9 кв.м.), яка належать на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 25 липня 2019 року дану заяву було задоволено (т.1, а.с.155-156).
В ході судового засідання, яке відбулось 25 листопада 2019 року, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся з заявою, в якій просив викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_6 . А також витребувати із Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києва дані про те, чи зверталася ОСОБА_1 із заявою про крадіжку у період 2018 року грошей та іншого майна із квартири, в якій остання проживала та наслідки розгляду даної заяви.
Ухвалою суду від 25 листопада 2019 року вказану заяву було також задоволено в повному обсязі (т.1, а.с.222-223).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка ОСОБА_2 у повному обсязі повернула грошові кошти позивачці ОСОБА_1 за продаж двох квартир, розташованих за адресою: квартира АДРЕСА_1 і квартира АДРЕСА_2 , у загальному розмірі 619 479,32 грн.
Однак, повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції правильно виходив із того, що за спірну квартиру, розташовану за адресою: квартира АДРЕСА_1 , відповідачка ОСОБА_2 отримала від покупця ОСОБА_7 99 879,32 грн., що підтверджується як договором купівлі-продажу від 07 травня 2018 року, так і Звітом про оцінку майна № АS27-180502-006 від 02.05.2018 року (т.1, а.с.12-13, 59).
Тобто, доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що її мати - відповідачка ОСОБА_2 отримала від продажу вказаної квартири від покупця ОСОБА_7 не 99 879,32 грн., а 25 000 доларів США, що є еквівалентом 657 500 грн., не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
При цьому слід зазначити, що звертаючись до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, її заявник ОСОБА_1 фактично відмовилась від отримання від ОСОБА_2 за продаж вказаної квартири еквівалент 25 000 доларів США, а просила стягнути з неї 99 879,32 грн., про стягнення яких було заявлено нею у первісній позовній заяві.
Разом з тим, на переконливу думку колегії суддів, дійшовши правильного висновку про те, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачка ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_7 за продаж першої квартири 99 879,32 грн., суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 вказаних грошових коштів.
Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження не лише надає представникові можливість діяти від імені особи, яку він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи як вид і міра можливої поведінки. У свою чергу особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв відповідно до повноваження і в його межах. Представник зобов'язаний діяти в межах наданого йому повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов'язків - передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє. Особливістю правовідносин представництва є те, що вони виникають і реалізуються не в інтересах того, хто безпосередньо укладає правочин (представника), а з метою здійснення та захисту прав та інтересів того, кого представляють.
За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно ч.ч.1,3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Виходячи зі змісту даної норми вбачається, що представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він діяв у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено в суді, він повинен повернути кошти за отриману квартиру.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. було посвідчено довіреність, за умовами якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси та вчиняти увесь передбачений чинним законодавством комплекс юридично значущих дій із розпорядженням та управлінням квартирою АДРЕСА_5 .
Даною довіреністю ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 укладати та підписувати договори цивільно-правового характеру, в тому числі попередній договір, договір про наміри, договір купівлі-продажу квартири, встановлювати умови, ціну цих договорів на свій розсуд, одержати належні їй гроші або майно.
На підставі цієї довіреності, 07 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т.А. було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_7 прийняла у власність за обумовлену в цьому договорі грошову суму, ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно п.2.1 Договору купівлі-продажу склала 99 879, 32 грн., які повністю сплачені покупцем та отримані представником продавця до підписання цього договору.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 99 879,32 грн., суд виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином в установленому законом порядку повернула позивачці ОСОБА_1 грошові кошти у вказаній сумі.
При цьому, з такими висновками суду погодитись не можна, так як матеріали справи не мають належних і допустимих доказів повернення відповідачкою ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 99 879,32 грн.
Своє рішення в цій частині, суд обгрунтовував показаннями ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , які були допитані в судовому засіданні в якості свідків і пояснили суду, що 29 червня 2018 року вони, будучи в м. Київ в квартирі позивачки ОСОБА_1 , повернули останній 99 879,32 грн. Тобто, свідок ОСОБА_6 бачив, як вказані грошові кошти його дружина - відповідачка ОСОБА_2 повернула своїй доньці - позивачці ОСОБА_1 .
Суд прийняв до уваги дані доводи, а також те, що умовами довіреності від 27.04.2018 року взагалі не було передбачено порядок повернення коштів, а факт видачі позивачем нових довіреностей від 08.06.2018 року на придбання нерухомості (т.1, а.с.210-211) та від 14.12.2018 року на розпорядження квартирою (т.1, а.с.119), на думку суду першої інстанції свідчить про виконання відповідачкою ОСОБА_2 належним чином покладених на нею зобов'язань та довіру з боку позивачки ОСОБА_1 .
Однак, судом не було враховано, що факт видачі нових довіреностей від 08.06.2018 року, та від 14.12.2018 року жодним чином не може свідчити про повернення відповідачкою ОСОБА_2 29 червня 2018 року позивачці ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 99 879,32 грн.
Що стосується показань відповідачки ОСОБА_2 і ОСОБА_6 , які були допитані в судовому засіданні в якості свідків, то судом не було враховано, що у відповідності до ч.1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання його окремих частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Крім того, п. 12 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», звернуто увагу судів на те, що зі змісту абзацу другого ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.
Враховуючи, що матеріали справи не мають об'єктивних доказів повернення відповідачкою ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 грошових коштів за продаж першої квартири АДРЕСА_1 у сумі 99 879,32 грн., то колегія судів вважає за необхідне рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині у повному обсязі.
При цьому, судом також не було враховано, що у відзиві відповідачки ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1 , який був складений її представником адвокатом Адабаш С.А., остання зазначала, що відповідачка взагалі не повинна віддавати грошові кошти позивачці ОСОБА_1 , так як фактично вказані квартири є власністю саме відповідачки ОСОБА_2 , а не позивачки ОСОБА_1 (т.1, а.с.161-164).
Тобто, судом першої інстанції не були усунуті протиріччя в показаннях відповідачки ОСОБА_2 , яка з одного боку стверджувала про те, що не повинна віддавати грошові кошти позивачці ОСОБА_1 за продані квартири, та з другої сторони - стверджувала про повернення цих коштів позивачі ОСОБА_1 .
Що стосується другої квартири АДРЕСА_2 , то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідачки ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 519 600 грн.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не мають доказів того, що вказані грошові кошти від покупця вказаної квартири ОСОБА_8 отримала відповідачка ОСОБА_2 .
Так, як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бичіхіною О.Ю. було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі вищевказаної довіреності, передала у власність, а ОСОБА_8 прийняла у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , та сплатила визначену цим договором грошову суму, шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 6 Одеського відділення ПТ «МТБ БАНК» № 47 від 21.12.2018 року. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін цього договору та є остаточною. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків. Своїм підписом під цим договором представник продавця підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо покупця будь-яких претензій (т.1, а.с.10).
При цьому, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бичіхіною О.Ю., якою було посвідчено вищевказаний договір купівлі-продажу, мається посилання на те, що покупець ОСОБА_8 прийняла у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , та сплатила визначену цим договором грошову суму, шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 6 Одеського відділення ПТ «МТБ БАНК» № 47 від 21.12.2018 рок у (т.1, а.с.100).
Із копії вказаного платіжного доручення № 6 вбачається, що ОСОБА_8 перерахувала грошові кошти в сумі 519 600 грн. саме на користь позивачки ОСОБА_1 .
Тобто, письмові докази у справі не свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 519 600 грн., а тому і не повинна їх повертати позивачці ОСОБА_1 .
Що стосується довідки начальника Одеського відділення № 47 ПАТ «МТБ БАНК» Гермаш Р.С. від 06.02.2020 року про те, що поточний рахунок, який зазначений в платіжному дорученні № 6 від 21.12.2018 року на суму 519 600 грн., не було відкрито в ПАТ «МТБ БАНК» на ім'я ОСОБА_1 , та операцій по перерахуванню та зняттю коштів з рахунку, відповідно, не відбулось, відбиток штампу, рівно як і платіжне доручення № 6 від 21.12.2018 року на суму 519 600 грн., є недійсними (т.2, а.с.8), то колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бичіхіною О.Ю. від 21 грудня 2018 року, не визнаний нечинним, в частині посилання в ньому на безготівкове перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця, що підтверджується платіжним дорученням № 6 Одеського відділення ПТ «МТБ БАНК» № 47 від 21.12.2018 року.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що дані обставини не підлягають з'ясуванню в цьому судовому провадженні, оскільки одна сторона договору купівлі-продажу - ОСОБА_8 не залучена до участі у справі, а тому суд як першої, так і апеляційної інстанції позбавлені можливості встановлювати обставини щодо перерахування (неперерахування) грошових коштів у сумі 519 600 грн. від покупця квартири ОСОБА_8 на користь її продавця - позивачки ОСОБА_1 через ПАТ «МТБ БАНК».
З цих підстав, ухвалою колегії суддів від 02.12.2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 - адвоката Попроцького Д.М. про витребування у справі додаткових доказів (т.2, а.с.81-83).
Таким чином, оскільки жоден із доказів, які маються в матеріалах справи, об'єктивно не свідчить про те, що відповідачка ОСОБА_2 отримала від покупця ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 519 600 грн., вказані грошові кошти не підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 .
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх доводів позовної заяви, заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду частково не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її частково спростовують, оскільки рішення у справі постановлено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду, в частині відмови в задоволенні повних вимог ОСОБА_1 та розподілу між сторонами судових витрат, скасувати і прийняти в цій частині позовних вимог постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково і стягнути на її користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 99 879,32 грн.
Врешті рішення суду слід залишити без змін.
Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, то колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України ці витрати підлягають стягненню зі сторін, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги, з урахуванням їх збільшення, підлягають задоволенню частково, а саме: на 99 879,32 грн, що складає 8,49% від пред'явлених позовних вимог.
У зв'язку з чим, з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 815,43 грн., що складає 8,49% від сплачених 9 605,01 грн. (6194,61 грн. + 3410,40) (т.1, а.с.18,41).
У відповідності до апеляційної скарги, її заявник ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги на 619 461,24 грн., а тому мала сплатити судовий збір у сумі 9 291,91 грн., сплата яких була їй відстрочена ухвалою суду від 24.02.2020 року (т.2, а.с.16).
Враховуючи, що апеляційна скарга задоволена на суму 99 879,32 грн., що складає 16,12 % від заявлених в апеляційній скарзі вимог - 619 461,24 грн., то колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь бюджету України судовий збір у сумі 1497,86 грн.
Решту судового збору у сумі 7 794,05 грн. колегія суддів вважає за необхідне стягнути з заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 на користь державного бюджету України.
Вказані кошти слід стягнути за реквізитами Одеського апеляційного суду, в якому розглядалась апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 99 879,32 грн. та розподілу між сторонами судових витрат, скасувати.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 99 879,32 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять гривень 32 копійки) за продаж квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 815,43 грн. (вісімсот п'ятнадцять гривень 43 копійки).
В решті рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 рокузалишити без змін.
Стягнути ОСОБА_1 ,ІПН: НОМЕР_2 , на користь державного бюджету на розрахунковий рахунок Одеського апеляційного суду судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 794,05 грн. (сім тисяч сімсот дев'яносто чотири гривні 05 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь державного бюджету на розрахунковий рахунок Одеського апеляційного суду судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 497,86 грн. (одна тисяча чотириста дев'яносто сім гривень 86 копійок).
Вказані кошти стягнути за наступними реквізитами Одеського апеляційного суду:
Отримувач коштів - УК у м.Одесі/Малиновськ. р-н/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923
Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
Код банку отримувача (МФО) - 899998
Рахунок отримувача - UA538999980313141206080015007
Код класифікації доходів бюджету - 22030101
Призначення платежу - *;101.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14.12.2020 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
О.С. Комлева