Справа №463/11784/20
Провадження №1-кс/463/6337/20
14 грудня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі слідчого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
скаржника - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань та про зобов'язання до вчинення дій, -
скаржник звернувся до слідчого судді із скаргою щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань за його заявою від 05 грудня 2020 року про вчинення суддею Миколаївського районного суду Львівської області ОСОБА_4 , а також суддями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України.
Скаргу обґрунтовує тим, що 05.12.2020 ним було подано в спеціально обладнану скриньку заяву до Державного бюро розслідувань про вчинення суддею Миколаївського районного суду Львівської області ОСОБА_4 , а також суддями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України. Однак, станом на день подачі скарги відомості в ЄРДР не внесено, кримінальне провадження не розпочато. Вважає, що така бездіяльність суб'єкта оскарження не відповідає вимогам ст. 214 КПК України, а тому просять скаргу задоволити.
В судовому засіданні скаржник скаргу підтримав з мотивів викладених у такій. Додатково пояснив, що на його думку суддями було вчинено злочин передбачений ст.375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» КК України.
Представник ТУ ДБР, розташованого у м. Львові в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлений належним чином.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши пояснення скаржника, дослідивши матеріали скарги приходжу до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п.4 ч.5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Таким чином, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
З наведених положень вбачається, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні та обґрунтовані відомості про кримінальне порушення.
Як вбачається із заяви про вчинення кримінального правопорушення від 05.12.2020 ОСОБА_3 вважає, що суддею Миколаївського районного суду Львівської області ОСОБА_4 , а також суддями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вчинено кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України. А саме на думку скаржника, вказані злочини полягають в тому, що дані судді вступили у зговір та постановили незаконні рішення у справах.
За своїм змістом вказана заява ОСОБА_3 зводиться до незгоди із судовим рішенням.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Статтею 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Виключно законами України визначаються судоустрій та судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.
Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий (рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року у справі № 6-рп/2001).
Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються статтями 126 та 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й керуються верховенством права.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено: є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС вказує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Отже, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення є одним з основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України.
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Згідно з правовими висновками, викладеним у Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету Ради Європи від 17 листопада 2010 року, судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті судових рішень (п. 15).
Окрім того, як зазначено у пункті 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (від 17 листопада 2010 року), тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
В свою чергу, здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в рамках розпочатого досудового розслідування щодо надання оцінки законності судового рішення та витребування пояснень у суддів з приводу ухваленого рішення не узгоджується та прямо протирічить положенням статті 124 Конституції України, оскільки делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд.
Враховуючи наведене вважаю, що заява скаржника від 05.12.2020 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Львові, не містить жодної інформації, яка б вказувала на наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею Миколаївського районного суду Львівської області ОСОБА_4 , а також суддями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України чи будь-якого іншого злочину. Отже, дана заява не являється повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, в зв'язку з чим не породжує передбачені ч. 1 ст. 214 КПК України обов'язки слідчого, щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Беручи до уваги вказані вимоги КПК України та встановлені в судовому засіданні обставини в задоволенні скарги слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 22, 26, 214, 303-307, 309, 372 КПК України, суд-
відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань на підставі його заяви від 05 грудня 2020 року.
На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляція безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1