Справа № 640/3836/18
н/п 2/953/125/20
03 грудня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Бородіної Н.М.,
за участю секретаря Кострової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
встановив:
Позивач, Харківська міська рада, звернулась у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_1 ,, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 398477,69 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.09.2017 № 96567534 право власності на нежитлову будівлю літ. «И-1» загальною площею 85,6 кв.м. та нежитлову будівлю літ. «К-1» загальною площею 285,1 м.кв. по АДРЕСА_1 з 10.08.2006 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2006 №4177. Враховуючи відсутність зареєстрованих за вдповідачем прав на земельну ділянку площею 0,0501 га по АДРЕСА_1 та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України зазначена земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради. відповідач у період з 01.02.2015 року по 31.01.2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати в сумі 398477,69 грн.
Позивачем до суду надано заяву, в якій просить справу слухати без участі позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, представником відповідача надано відзив, в якому проти позову заперечує та зазначає, що до спірних правовідносин положення ст.. 1212-1214, на які посилається позивач, не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону про відшкодування збитків. Також відповідач посилається на порушення позивачем строку давності пред'явлення позову та вважає, що початок строку починається з 30.09.2010року оскільки на підставі рішення ХМР від 30.09.2009року ОСОБА_1 надано зроду на розробку проекту ведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлових будівель літ. И-1 та літ. К-1, строк дії дозволу один рік тобто до 30.09.2010року.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому заперечує проти доводів відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.09.2017року №96567534 право власності на нежитлову будівлю літ. И-1 загальною площею 85,6 кв.м та нежитлову будівлю літ. К-1 загальною площею 285,1 кв.м. по АДРЕСА_1 з 10.08.2006 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2006 №4177.
З листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 15.11.2016року № 19-20.08-3-4801/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 24.11.2016року № 8113/0/225/16 вбачається, що речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.
Частиною четвертою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Статтею 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно, користування, володіння та розпорядження зазначеною нерухомістю неминуче призводить до фактичного використання земельної ділянки, на якій така нерухомість знаходиться. Іншими словами, неможливо здійснювати правомочності власника будівлі не використовуючи земельної ділянки під такою будівлею.
Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України - власність зобов'язує.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, що встановлено ст.360 ЦК України.
Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності ( п. 14.1.147 ПК).
Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).
Департаментом територіального контролю ХМР 07.09.2017року здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0501 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. И-1 загальною площею 85,6 кв.м та нежитлової будівлі літ. К-1 загальною площею 285,1 кв.м, які належать на праві власності ОСОБА_1 .
За результатами обстеження складений акт обстеження земельної ділянки.
Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0501 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлових будівель.
Таким чином з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов'язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Тобто, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.
Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим зберегла кошти, вона зобов'язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України ( постанова Верховного суду від 04.12.2019року № 917/1739/17).
Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Враховуючи, що відповідач у період з 01.02.2015року по 31.01.2018року не сплачував за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати в сумі 398477,69 грн., згідно розрахунків наданих позивачем, які відповідачем не спростовані.
Стосовно позовної давності суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за період з 01.02.2015року по 31.01.2018року.
Згідно із ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.2, ч.3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Харківська міська рада 14.09.2017року року зверталась до Господарського суду Харківської області із позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0501 га за адресою АДРЕСА_1 . Однак у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 ухвалою Господарського суду Харківської області провадження у справі від 12.02.2018року було закрито. Після чого 13.03.2018року Харківська міська рада звернулась до суду з даними позовом.
Враховуючи переривання строку позовної давності звернення з позовом 14.09.2017року, строк позовної давності позивачем не порушено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Судовий збір суд стягує відповідно до ст.. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 79, 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд, -
вирішив :
Позовні вимоги Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243 м. Харків м-н Конституції б.7) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) на користь Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243 м. Харків м-н Конституції б.7) безпідставно збережені кошти у сумі 398477 грн. 69 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) на користь Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243 м. Харків м-н Конституції б.7) судовий збір в сумі 5977 грн.17 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через суд першої інстанції. Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.
Повний текст рішення виготовлений 14.12.2020року.
Суддя Бородіна Н.М.