02 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/178/20 пров. № А/857/11479/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі №500/178/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Шульгач М.П., час ухвалення - 12 год. 56 хв., місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 31.08.2020р.),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час проходження військової служби у Збройних Силах України упродовж із 18 червня 2014 року по 31 серпня 2014 року приймав участь у бойових діях по забезпеченні проведення антитерористичної операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а у подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2015 року №78 звільнений у запас. Під час виконання обов'язків військової служби а саме 24.08.2014 року позивач одержав мінно - вибухову травму яка за висновком Центральної військово-лікарської комісії МО України (протокол №3333 від 02.08.2016 року) віднесена до категорії травм, пов'язаної із захистом Батьківщини. Довідкою до акта огляду медико-соціальної комісії АВ №0800632 від 08.09.2016 року позивачу встановлено III групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини строком на 2 роки (до 01.10.2018 року), а також встановлено дату чергового переогляду - 06.09.2018 року.
У зв'язку із лікуванням захворювання, з приводу якого йому встановлено інвалідність, позивач упродовж із 03.09.2018 року по 06.09.2018 року перебував на стаціонарному лікуванні у Тернопільській обласній клінічній комунальній психоневрологічній лікарні у зв'язку із чим, прибув на повторний переогляд МСЕК 07 вересня 2018 року за наслідками якого позивачу встановлено вищу - II групу інвалідності.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності), як військовослужбовцю, якому з 07.09.2018 встановлено інвалідність II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019року №82. Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року як військовослужбовцю, якому з 07.09.2018 року встановлено інвалідність II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, із врахуванням раніше здійснених виплат.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема суть доводів апелянта зводиться до того, що п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановлено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Таким чином, оскільки позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, то підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності відсутні. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, представник відповідача апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Позивач та третя особа в судове засідання не прибули, належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у Збройних Силах України упродовж із 18 червня 2014 року по 31 серпня 2014 року приймав участь у бойових діях по забезпеченні проведення антитерористичної операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а у подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2015 року №78 звільнений у запас.
Під час виконання обов'язків військової служби, а саме 24.08.2014 року позивач одержав мінно - вибухову травму яка за висновком Центральної військово-лікарської комісії МО України (протокол №3333 від 02.08.2016 року) віднесена до категорії травм, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Довідкою до акта огляду медико-соціальної комісії АВ №0800632 від 08.09.2016 року позивачу встановлено III групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини строком на 2 роки (до 01.10.2018 року), а також встановлено дату чергового переогляду - 06.09.2018 року.
У зв'язку із лікуванням захворювання, з приводу якого йому встановлено інвалідність, позивач упродовж із 03.09.2018 року по 06.09.2018 року перебував на стаціонарному лікуванні у Тернопільській обласній клінічній комунальній психоневрологічній лікарні у зв'язку із чим, прибув на повторний переогляд МСЕК 07 вересня 2018 року за наслідками якого позивачу встановлено вищу - II групу інвалідності.
У зв'язку із цим позивач звернувся до відповідача через уповноважену особу Тернопільського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, із урахуванням раніше виплаченої суми, у зв'язку із встановленням 07.09.2018 року вищої - II групи інвалідності оскільки вважає, що набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Проте, відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , посилаючись на те, що зміна групи інвалідності у позивача відбулася у понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а саме з пояснень відповідача 06.09.2016 року було встановлено III групу інвалідності позивачу, а другу групу інвалідності позивачу було встановлено 07.09.2018 року, тобто більше двох років з часу встановлення ступеню втрати працездатності.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяв всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними з огляду на наступне
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями п. «б» ч. 1 ст. 16-2 даного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності). Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановлено законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).
За приписами ч.ч. 2, 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до ч. 2 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Нормами Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Так, положення ст. 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
В свою чергу, ст. 16 Закону №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
З матеріалів справи слідує, що на момент первинного огляду та встановлення позивачу з вересня 2016 року ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII у Законі №2011-XIІ п. 4 ст. 16-3 доповнено абз. 2 наступного змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Саме зазначена норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням вже ІІ групи інвалідності.
З даного приводу колегія суддів зауважує, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 06.09.2016 встановлено 3 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки МСЕК серії АВ №0800632, а 07.09.2018 встановлено 2 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки МСЕК серії АВ №1069878.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Колегія суддів зазначає, що в силу вимог ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлювати часовий проміжок для встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності), оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
При цьому, ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17), від 21 червня 2018 року по справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18) та від 30 вересня 2019 року по справі № 825/1380/18, яку застосовує суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи. При цьому, постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 від 30.01.2019 року встановлено, що під час вирішення тотожних спорів, суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Крім того, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України») та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до Порядку №975 та ст.ст.16,16-3 Закону №2011-ХІІ у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі №500/178/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 14.12.2020р.