83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
29.08.07 р. Справа № 40/195
Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.
При секретарі судового засідання Ротар Н. Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом акціонерного товариства закритого типу "Кедр"м. Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Інвест вугілля" м. Донецьк
за участю:
представників сторін:
від позивача: після оголошення судом перерви у судовому засіданні представник до суду не з'явився
від відповідача Матусевич Р.М.- юрисконсульт.
З урахуванням вимог статей 15, 17 ГПК України справу прийнято за підсудністю до провадження господарським судом Донецької області.
Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.
У зв'язку зі складністю справи, за клопотанням однієї сторони погодженим з другою стороною спір було вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст. 69 ГПК України.
В судовому засіданні згідно ст. 77 ГПК України у межах процесуального строку з 27.08.2007р. до 29.08.2007р.для підготовки процесуального документа було оголошено перерву.
Суть спору: заявлені вимоги про стягнення боргу в сумі 20312 грн., інфляційних в сумі 5849 грн.77 коп., трьох процентів річних в сумі 1791 грн. 53 коп., та пені в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 5097 грн.09 коп. які виникли в результаті правонаступництва підприємства відповідача.
Відповідач позов не визнав мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:
- позивачем пропущено строк позовної давності на стягнення заборгованості;
- відповідач посилається на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.07р. і розглядає її згідно вимог статті 35 ГПК України щодо обставин які визнані господарським судом загальновідомими, і не потребують доказуванню, а саме те, що ДП "Шахта Марія Глибока" станом на 01.03.07р. не припинила свою діяльність та не виключено із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців;
- з урахуванням викладено позивачем не доведено факт правонаступництва і позов пред'явлено до неналежного відповідача;
- уточнення позивача зроблених безпосередньо у судовому засіданні є по суті зміною предмета і підстав позову одночасно, що суперечить вимогам статті 22 ГПК України.
З'ясувати обставини справи та докази на їх підтвердження, вислухавши доводи представника відповідача на приймаючи до уваги те, що:
Позов мотивовано тим, що ухвалою господарського суду Луганської області від 03.03.03р. затверджено угоду між кредиторами і ДВАТ" Шахта ім. В.Р. Менжинського", у зв'язку з чим припинено провадження у справі про банкрутство.
Позивач наполягає на тому, що черговим правонаступником ДВАТ "Шахта ім. В.Р.Менжинського" стало підприємство відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Інвест вугілля", до нього сенатором виступала шахта "Марія - Глибока", що підтверджує ухвала суду від 25.11.02р.
На думку позивача ухвалою господарського суду Луганської області від 08.06.04р. у справі №05/38-12/17б відповідач став правонаступником боржника державного відкритого акціонерного товариства " Шахта ім. В.Р. Менжинського".
Позивачем було застосовано декілька досудових заходів щодо стягнення зі правонаступника заборгованості (надіслання претензій, можливість здійснення звіряння розрахунків тощо), однак до наступного часу заборгованість не перераховано на його розрахунковий рахунок.
Оскільки мало місце прострочення виконання грошових зобов'язань позивач, з посиланням на ст.625 ЦК України, намагається стягнути з відповідача пеню в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 5097 грн. 09 коп., три процента річних в розмірі 1791 грн.53 коп., інфляційні в сумі 5849 грн.77 коп., у зв'язку з чим загальна сума яка підлягає стягненню дорівнює 33050 грн.39 коп.
До прийняття рішення по справі, позивач згідно ст.22 ГПК України уточнив свої позовні вимоги та намагається на підставі існуючого між позивачем та "Шахтою ім. В.Р.Менжинського" договору купівлі-продажу №17 від 14.11.95р. стягнути основний борг в сумі 11309 грн.65 коп., пеню в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 3219 грн. 63 коп., три процента річних в розмірі 2047 грн. 20 коп., інфляційні в сумі 11695 грн.64 коп., у зв'язку з чим загальна сума яка підлягає стягненню дорівнює 28272 грн. 12 коп.
Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд дійшов до висновку про те, що доводи позивача необґрунтовані за наступними обставинами:
Згідно статті 55 ГК України сторонами у справі є суб'єкти господарювання.
Зміст положень ч.2 ст.9 ЦК України ст.7, ч.2 ст.175 ГК України, відповідно до яких особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей ,передбачених Господарським кодексом України.
За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб , що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб , що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є інші юридичні факти які створюють, змінюють та припиняють будь-які права та обов'язки.
Право на захист цивільних прав та інтересів у разі його порушення знайшло своє відображення також у статті 15 ЦК України.
Захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом на підставі статті 16 ЦК України де у частині другої зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наявністю особливого провадження у справі про банкрутство про затвердження мирової угоди та виникнення з цього приводу правонаступництва, що надає йому можливість на стягнення заборгованості з відповідача.
На підставі статті 43 ГПК України ніякі докази у справі не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до статті 35 п.1 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Тобто мирова угода це особлива (специфічна) угода та процесуальний документ, яка має свої ознаки, які відрізняють її від собі подібних господарсько-правових угод:
- мирова угода укладається в процедурі банкрутства;
- вона набирає чинності з моменту її затвердження господарським судом;
- сторони не мають права у майбутньому вносити зміни до неї;
- сторони мирової угоди не мають права самостійно її розірвати, для цього потрібно рішення господарського суду;
- розірвання мирової угоди або визнання її недійсною має певні наслідки у вигляді поновлення провадження у справі про банкрутство та відновлення попередніх угод у цивільному та господарському процесах.
Як свідчать докази у справі позивач посилається на ухвалу господарського суду Луганської області від 03.03.03р. про затвердження мирової угоди, однак в розумінні вимог статті 33 ГПК України її суду не надав.
Посилання позивача на ухвалу суду у справі про банкрутство від 08.06.04р. за №12/17б не має правових підстав, оскільки ця ухвала суду остаточно не вирішує питання виникнення правонаступництва та можливість звернення до боржника на стягнення заборгованості, і розглядається судом як клопотання про заміну сторони за мировою угодою у справі №05/38-12/17б, де зазначені обов'язкові умови її задоволення за наявністю реорганізації боржника.
Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 ГПК України Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.
Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв'язку з цим нового (або нових).
Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв'язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов'язковою для позивача-правонаступника.
Проте слід мати на увазі, що у справах про визнання боржника банкрутом процесуальне правонаступництво боржника неможливе. У разі його ліквідації або реорганізації до порушення справи про банкрутство кредиторові слід відмовити у прийнятті заяви про визнання такого боржника банкрутом (пункт 3 статті 62 АПК), а якщо ліквідація або реорганізація підприємства боржника відбулася після порушення провадження у справі, його слід припинити на підставі пункту 6 статі 80 АПК.
Таким чином позивач не довів факт реорганізації підприємства відповідача та виникнення з цього приводу правонаступництва в розумінні ст. 25 ГПК України. Представник відповідача надав суду Статут його підприємства, в якому відсутні дані про наявність правонаступництва та передача прав та обов'язків його попередника.
Крім того слід звернути увагу позивача на те, що з огляду на приписи частини четвертої статті 22 ГПК України позивач одночасно змінив підставу і предмету позову.
Так, предмет позову це матеріально-правова вимога до відповідача щодо якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна нести правовий характер, тобто бути урегульованою нормами матеріального права, підвідомчою суду і опиратися на підставу позову.
Підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути тільки юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових наслідків. Це не є доказами у справі.
За змістом зазначеної норми ГПК України зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За такими обставинами у задоволенні клопотання позивача №49 від 27.08.07р. про уточнення позовних вимог слід відмовити як необґрунтовано заявленого.
Відповідачем заявлено клопотання про сплив позовної давності на стягнення з нього заборгованості, тому суд повинен розглянути це питання та надати йому належну правову оцінку.
Згідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р. правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів строк пред'явлення яких Ю встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
З введенням нового ЦК України 2003р. позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення згідно п.3 статті 267 ЦК України.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( п.5 стаття 267 ЦК України).
Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом.
Визначаючи поважною причину пропуску строку позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази.
За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є непереборними, не залежать від волевиявлення сторін та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій, у тому числі звернення до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Позивач повідомив суд про те, що дізнався про порушене право тільки у липні 2004 р., а саме отримав ухвалу господарського суду Донецької області від 08.06.04р.
Однак, чітко не може визначитися відносно яких зобов'язань виникла саме заборгованість, оскільки в матеріалах справи існує посилання сторін як на договір оренди державного майна № 001688/09 від 17.12.2003р., нібито на підставі договору №17 від 14 листопада 1995р. на постачання лісоматеріалів або на підставі правонаступництва, яке на час розгляду справи позивачем не доведено.
На підставі викладено, суд дійшов висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності на стягнення основного боргу в сумі 20312 грн. без поважних причин, і це правило застосовується ним незалежно від волевиявлення сторін.
Тому у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20312 грн. слід відмовити з віднесенням витрат по державному миту та забезпечення судового процесу у цій частини позову на позивача згідно вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Оскільки відсутні правові підстави для стягнення основного боргу, оскільки пропущено строк позовної давності, не підлягає задоволенню і позов щодо стягнення з відповідача інших заходів захисту порушеного права, зокрема: трьох процентів річних в сумі 1791 грн.53 коп., інфляційних в сумі 5849 грн. 77 коп. Витрати по державному миту у цих частинах позову відносяться на позивача.
Відносно пені в сумі 5097 грн. 09 коп., на стягнення якої наполягає позивач, то її нарахування необґрунтоване, оскільки повинно здійснюється з дня, наступного за днем, коли зобов'язання має бути виконано, за період шість місяців, як це передбачено частиною шостою статті 232 ГК України. Після закінчення цього строку її нарахування припиняється, і у межах одного строку суб'єкт господарювання має право звернутися до суду з вимогою про примусове стягнення штрафних санкцій за прострочу виконання грошових зобов'язань згідно вимог статті 258 ЦК України.
Наданий представником позивача розрахунок пені не відповідає законодавству, тому у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 5849 грн.77 коп. слід відмовити з віднесенням витрат по державному миту та забезпечення судового процесу у цій частині позову на позивача згідно вимог ст.ст. 44,49 ГПК України.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, тому за згодою представника відповідача, у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, тому воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
На підставі викладено, керуючись ст. ст.42, 43, 15, 17, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 55, 82, 84, ч.3 ст. 85 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на позивача.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя
Дата підписання рішення відповідно до вимог ст.84 ГПК України: 3.09.07р.