14 грудня 2020 року Справа № 280/8376/20 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Семененко М.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, стягнення середнього заробітку за час затримки,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати, позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні з 27.03.2019 по день фактичної виплати, а саме по 13.08.2020;
2) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні з 27.03.2019 по 13.08.2020 включно у розмірі 183 756,85 грн.
Ухвалою суду від 23.11.2020 позовна заява залишена без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня одержання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду належних доказів поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
08.12.2020 на усунення недоліків позовної заяви від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду (вх.№59607).
За змістом поданої заяви позивач пояснює пропуск строку звернення до суду тим, що у жовтні 2020 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі №280/3501/19 отримав доплату у розмірі 4 182,26 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №2313 від 12.08.2020. 08.10.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак листом від 02.11.2020 відповідач відмовив у здійсненні такого нарахування. Таким чином, про порушення своїх прав позивач дізнався в середині листопада 2020 року після того як отримав від відповідача лист-відмову від 02.11.2020. До отримання листа-відмови позивач не мав змоги звернутися до суду, оскільки сподівався на досудове вирішення питання, а звернення без відповіді відповідача було б передчасним зверненням до суду. Крім того, позивач вказує, що він має проблеми зі здоров'ям, а тому віднесений до зони особливого ризику зараження коронавірусною інфекцією COVID-19. У зв'язку з поширенням коронавірусної інфекції, обмеженнями роботи громадського транспорту та підвищеним ризиком зараження він не мав змоги вчасно направити до суду позовну заяву. Вважає, що дія карантину в країні є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду з позовною заявою.
Проаналізувавши наведені в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду причини пропуску такого строку, слід зазначити таке.
За правилами ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №910/4518/16 сформулювала правовий висновок відповідно до якої, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення ч.2 ст.233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Отже, до спірних правовідносин про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.02.2020 у справі №420/2934/19.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 06.03.2019 у справі №813/558/18, від 09.08.2019 у справі №420/5793/18, від 29.09.2020 у справі №420/5945/19, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається 13.08.2020 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі №280/3501/19 відповідач перерахував позивачу грошові кошти у сумі 4182,26 грн.
Таким чином саме з цієї дати починається перебіг тримісячного строку звернення до суду із даним позовом.
Натомість, позивачем подано позовну заяву 18.11.2020, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.
Слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, та запобігає зловживанням.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, інститут строків давності в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Положення частин 1 та 2 ст.123 КАС України встановлюють, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Слід зазначити, що суд може встановити наявність підстав для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах доводів, наведених особою, яка подала позовну заяву. При цьому з огляду на принцип правової визначеності поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі, підтверджені належними доказами, обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Поважність причин пропуску строку звернення до суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків. Так, поважними причинами можуть бути визнані, наприклад, захворювання, що перешкоджає звернутись до суду, відрядження, несвоєчасне отримання оскаржуваного рішення з об'єктивно незалежних від особи підстав, тощо.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказує, що про порушення своїх прав дізнався в середині листопада 2020 року з листа відповідача, яким відмовлено у задоволенні заяви позивача щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що за правовою позицією Верховного Суду датою, з якої позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є дата проведення з ним розрахунку, а не дата відмови суб'єкта владних повноважень у виплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Крім того, у спірних правовідносинах чинним законодавством не встановлено обов'язкового досудового порядку врегулювання спору.
Щодо доводів позивача про те, що запровадження карантину в країні є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду, слід зазначити, що відповідно до п.3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Однак наведені у заяві причини пропуску строку звернення до суду пов'язані із запровадженням карантину не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим не можуть бути визнані поважними.
Враховуючи викладене, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду у заяві про поновлення строку звернення до суду не можна вважати поважними.
При цьому позивач не надав будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи, що позивачем не наведено обставин та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, які б свідчили про виникнення об'єктивних перешкод в реалізації позивачем права на звернення до суду за захистом порушених прав у спірних правовідносинах в межах строку звернення до суду, установленого законом, а наведені причини пропуску строку є неповажними, позовну заяву належить повернути у відповідності до приписів ч.2 ст.123 КАС України .
При цьому, слід зазначити, що повернення позовної заяви не призводить до ситуації, коли особа позбавляється права на судовий захист, оскільки це не перешкоджає позивачу повторно звернутись до суд після усунення обставин, які послугували підставою для повернення позовної заяви.
Керуючись ст.ст.122, 123, 241, 243, 248 КАС України, суддя, -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, стягнення середнього заробітку за час затримки, наведені в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, стягнення середнього заробітку за час затримки, - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити позивачу разом із позовною заявою і усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне судове рішення складено 14.12.2020.
Суддя М.О. Семененко