11 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/19098/20
категорія 102010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Громадська організація "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправним та скасувати лист і визнання бедіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 13.10.2020 за №Х-844/0-971/6-20;
- визнати бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 07.10.2020;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути звернення ОСОБА_1 від 07.10.2020 в установленому законом порядку, а саме заяви ОСОБА_1 , належним розглядачем яких являється Харитонівська сільська рада, з доданими документами переслати на розгляд Харитонівської сільської ради, про що повідомити заявника.
В обґрунтування позову вказує, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з заявою в якій просив всі заяви ОСОБА_1 починаючи з 2016 року, щодо яких Управлінням зроблено висновок що земельна ділянка відноситься до комунальної форми власності та розташована в межах населеного пункту Харитонівської сільської ради (с. Мамрин), з доданими документами переслати на розгляд Харитонівської сільської ради, про що повідомити заявника. Зазначає, що відповідач надаючи відповідь від 13.10.2020 за №Х-844/0-971/6-20, не виконав обов'язку визначеного ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР, за яким якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення, тому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати відповідь Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 13.10.2020 за №Х-844/0-971/6-20. Зміст листа відповіді Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 13.10.2020 за №Х-844/0-971/6-20, свідчить що позивача позбавлено права на належне обґрунтування та надання чіткої, зрозумілої та вичерпної відповіді на усі, поставлені у зверненні питання (із урахуванням суті відповідного звернення та на підставі його ґрунтовного і всебічного вивчення). Лист від 13.10.2020 року за №Х-844/0-971/6-20, який фактично являється відмовою розглянути звернення по суті, не містить роз'яснення порядку її оскарження, як вимагає абз. 8 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», що являється однією з умов визнання його незаконності. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Залучено Громадську організацію "Проти придурків та ідіотів" до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 30.11.2020. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що порядок звернення з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, перелік документів, які мають бути додані до заяви, строки розгляду та варіанти рішень, які можуть бути прийняті за результатами розгляду такої заяви, визначені статтею 118 Земельного кодексу України. Відповідач безпідставними вважає доводи позивача про те, при розгляді клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою керуватись Закону України "Про звернення громадян", оскільки згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-111 громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Тобто порядок розгляду клопотань щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ЗК України, а саме ст. 118 ЗК України. Вказує, що за результатами розгляду клопотання, Головне управління має лише два варіанти правомірної поведінки, або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивовану відмову у його наданні. В свою чергу, положеннями ст., 118 ЗК України чітко передбачено порядок отримання земельних ділянок громадянами у власність, строки та процедуру розгляду заяв npoj надання дозволу. В даному випадку, наявна конкуренція норм права, оскільки порядок передбачений ЗК України суперечить передбаченому Законом «Про звернення громадян». В той же час, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Положення статті 118 ЗК України є спеціальною нормою, яка вводить до особливої сфери суспільних відносин - земельних, інше регулювання ніж передбачене загальною нормою, розрахованою для регулювання всіх відносин, позбавленою особливостей.
Відповідь на відзив надійшла до суду 04.12.2020.
Заперечення на відповідь на відзив зареєстровані відділом документального забезпечення суду 11.12.2020.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що 07.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою у якій вказує: " з 2016 року, ОСОБА_1 (далі - заявник) відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 116, п. 7 ст. 118, ст. 121 Земельного кодексу України, звертається до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - Управління) з заявами надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 2 га з земель за межами за межами населених пунктів Харитонівської сільської ради, для передачі в приватну власність для ведення особистого селянського господарства. До заяв були надані всі документи передбачені нормами Земельного кодексу України документи, Управління відмовляє в наданні дозволу, вказуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до комунальної форми власності та розташована в межах населеного пункту Харитонівської сільської ради (с. Мамрин). Норми ч. 4 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР, визначають, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. В порушення вказаної норми, управління, заяви ОСОБА_1 з доданими документами до Харитонівської сільської ради не надіслало. Прошу виправити допущене порушення та всі заяви починаючи з 2016 року з доданими документами переслати на розгляд Харитонівської сільської ради, про що повідомити заявника" (а.с. 10).
Листом №Х-844/0-971/6-20 від 13.10.2020 Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 про наступне: Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідне до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Відповідно, в статті 4 Земельного кодексу України зазначено, що земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Отже, порядок подання (заяви) клопотання по процедурі безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулюється саме земельним законодавством, а не Законом України «Про звернення громадян».
Вважаючи такий лист та непересилання заяв ОСОБА_1 на розгляд Харитонівської сільської ради протиправними, позивач звернувся до суду.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393).
Відповідно до ст.1 Закону №393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із статтею 3 Закону №393 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
За приписами частин першої, другої, четвертої, шостої, сьомої статті 5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Як передбачено частинами першою, третьою, четвертою статті 7 Закону №393, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Статтею 15 Закону №393 визначено порядок розгляду заяв (клопотань). Так відповідно до частин першої, третьої, четвертої вказаної статті органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Частиною першою статті 18 Закону №393 передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача із заявою у якій просив: « … всі заяви починаючи із 2016 року з доданими документами переслати на розгляд Харитонівської сільської ради, про що повідомити заявника» (а.с. 10).
Листом №Х-844/0-971/6-20 від 13.10.2020, який просить скасувати позивач, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області повідомило заявника проте, що прохання викладене у зверненні не підлягає виконанню, оскільки відповідач діяв в межах земельного законодавства України.
Перш за все, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, право тлумачні (право інтерпретаційні) та право застосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/351/19, яка враховується судом при розгляду цієї справи відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів, суд дійшов висновку, що оскаржувана позивачем відповідь Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, оформлена листом №Х-844/0-971/6-20 від 13.10.2020, не може вважатися актом індивідуальної дії, оскільки вказана відповідь є по суті інформаційною, носить роз'яснювальний та рекомендаційний характер, а, отже, не містить в собі індивідуалізовані приписи, що є результатом застосування норм права, для позивача та не створює для нього права та/чи обов'язки в конкретній життєвій ситуації.
За наведених обставин, оскаржувана відмова не є юридичною формою рішення відповідача і сама по собі не породжує певних правових наслідків для позивача, оскільки не є актом індивідуальної дії.
Водночас, суд зауважує, що для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між стверджуваним порушенням прав та інтересів особи та обраним нею способом захисту таких прав або інтересів.
Таким чином, позовна вимога у вигляді визнання протиправною та скасування листа №Х-844/0-971/6-20 від 13.10.2020 є неналежно обраним способом правового захисту позивача, у зв'язку із чим у задоволенні цієї частини позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Окрім того, щодо позовної вимоги у якій ОСОБА_1 просить визнати бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.10.2020, суд зауважує, що бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
У даному випадку суд не вбачає допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо розгляду звернення позивача, оскільки таке розглянуто у місячний строк, як це передбачає Закон України "Про звернення громадян" та за результатами такого розгляду надано повну відповідь, в межах компетенції.
Зазначене вказує на те, що порядок розгляду звернення позивача відповідачем не порушено, тобто, триваюча пасивна поведінка відсутня, а отже і протиправна бездіяльність, що свідчить про необґрунтованість позову у цій частині.
Щодо позовної вимоги у якій позивач просить суд зобов'язати відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 07.10.2020, а саме заяви ОСОБА_1 , належним розглядачем яких являється Харитонівська сільська рада, з доданими документами переслати на розгляд Харитонівської сільської ради.
Статтею 7 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Отже, чинним законодавством України встановлено обов'язок пересилання органом державної влади заяв за належністю до відповідного органу протягом п'яти днів, з дня отримання таких заяв, скарг.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, ОСОБА_1 вказує, що із 2016 року неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Однак, як зазначає позивач, щодо деяких земельних ділянок, Головне управління Держгеокадастру не є розпорядником, однак в порушення вимог ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", такі заяви не були переслані за належністю.
Заперечуючи позовні вимоги в цій частині, відповідач зазначає, що в силу вимог Земельного кодексу України, за результатом розгляду клопотань позивача про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області має лише два варіанти правомірної поведінки: або надати дозвіл або надати мотивовану відмову у його наданні.
Суд зазначає, що в даному позовному провадженні суд не надає правову оцінку діям відповідача при розгляду поданих ОСОБА_1 у період із 2016 року клопотань щодо надання дозволів на розроблення документації щодо земельних ділянок, однак відмічає, що земельним законодавством України не встановлено обов'язку пересилання за належністю заяв осіб, які подані до неналежного суб'єкта земельних відносин.
Окрім того, порядок та строки оскарження дій чи бездіяльності відповідача за результатом розгляду вказаних вище клопотань ОСОБА_1 , визначено законодавством України.
Позивачем не надано до суду жодних належних доказів існування заяв, клопотань, які розглядались відповідачем без належних на те повноважень у останнього.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасувати лист і визнання бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук