Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 грудня 2020 р. Справа№200/9605/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Покровського відділу Національної поліції в Донецькій області (85300, Донецька область, м.Покровськ, вулиця Мандрика, 7) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Покровського відділу Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив службу у Національній поліції. Наказом № 339 від 07.08.2020 року за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) звільнений. При звільненні з ним не проведено остаточного розрахунку. Лише 28.08.2020 року, після спливу 21 дня відповідач розрахувався та повідомив, що бюджетне законодавство забороняє керівникам бюджетних органів брати на себе зобов'язання понад наявні кошторисні суми належних при звільненні коштів у день звільнення зі служби в поліції. Не погодившись із затримкою розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду та просить суд:
- стягнути з ГУ Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 23 844, 45 гривень.
16 листопада 2020 року відповідачем до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції, остання займана посада - старший оперуповноважений сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 07.08.2020 № 339 о/с відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» звільнений зі служби в поліції за п. 2 ч. І ст. 77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) з 07.08.2020. Вислуга років на 07.08.2020 у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги склала 22 роки 01 місяць 17 днів, страховий стаж - 29 років 03 місяці 25 днів.
Після звільнення, 28.08.2020 ОСОБА_1 перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 165091,05 гривень.
Головне управління Національної поліції в Донецькій області зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, але норми цього матеріального закону на працівників поліції, у тому числі Позивача, які проходили службу в органах поліції, не поширюються.
Як свідчить правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо) (пункт 2).
Виплати у день звільнення цих сум не було можливим оскільки одноразова грошова допомога виплачується після звільнення, а не в день звільнення, за рахунок коштів МВС України, для виділення яких потрібен певний час. На підставі викладеного ГУНП просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до
Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними відмовити повністю.
18 листопада 2020 року позивач надав через канцелярію суду відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в якому підтримав позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до судового засідання 18 листопада 2020 року.
18 листопада 2020 року судом відкладено розгляд справи на 14 грудня 2020 року.
У судове засідання 14 грудня 22020 року сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.
На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданого 02.08.1997 року Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_1 . (а.с.7-9).
Позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення НОМЕР_3 виданого 01.11.2017 року (а.с.13).
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Донецькій області, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 40109058, 87517, Донецька обл., місто Маріуполь, Приморський район, проспект Нахімова, будинок 86.
Третя особа - Покровський відділ Національної поліції в Донецькій області, 85300, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Мандрика, 7.
До 07.08.2020 року ОСОБА_1 проходив службу в поліції.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 339 о/с від 07.08.2020 року, звільнений зі служби в поліції за п. 2 ч. І ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) з 07.08.2020 року (а.с.12).
Відповідно до виданої відповідачем довідки №869 від 22.09.2020 року, грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2020 року по 07.08.2020 року у січні 17 382,42 грн., у лютому 17329,06 грн., у березні 15124,39 грн., у квітні 18295,72 грн., у травні 17083,84 грн., у червні 164621,88 грн., у липні 32361,51 грн., у серпні 165091,05 грн. (а.с.6).
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з наступного.
Законом України "Про Національну поліцію", Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" та від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.
В даному випадку позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні звернувся до суду із відповідним позовом про присудження належних йому сум. Позивача звільнено зі служби з 07.08.2020 року, отже, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 07.08.2020 року.
28.08.2020 року позивачу надійшли кошти в рахунок проведення остаточного розрахунку із ним при звільненні, тобто із затримкою на 21 день.
Відповідачем не надано суду доказів перерахування позивачу сум в рахунок проведення остаточного розрахунку із ним при звільненні в іншу дату.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п.п. "з" та "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Позивачем заявлено кількість днів затримки - 21 день.
Відповідачем цей термін підтверджується та вказується що позивач був звільнений 07.08.2020 року, а повний розрахунок з ним був здійснений 28.08.2020 року.
Позивачем до позовної заяви надану довідку про його грошове забезпечення № 869 від 22.09.2020 року, відповідно до якої йому нараховано за червень 2020 року - 16462,88 грн. та за липень 2020 року - 32361,51 грн. Загалом 48824,39 грн.
Відповідачем надано довідку № 989 від 09.11.2020 року відповідно до якої грошове забезпечення ОСОБА_1 за червень 2020 року складало 15224,83 грн., за липень 2020 року складало - 16922,82 грн. Загалом 32147,65 грн.
Судом при аналізі довідки №869 від 22.09.2020 року встановлено, що позивачу за липень 2020 року додатково нараховано 12544,23 грн. як додаткова допомога на період карантину та матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 2500,00 грн.
Оскільки ці виплати є разовими, вони не повинні враховуватися при визначенні середньоденного грошового забезпечення.
Таким чином, судом встановлено що за червень 2020 року позивачу нараховано грошового забезпечення в розмірі 16462,88 грн. та за липень 2020 року 17317,28 грн. (32361,51 - 15044, 23 = 17317,28 грн.).
Загальна сума за два місяця до звільнення становить 33780,16
Робочих днів у червні 2020 року було 20 днів, в липні 2020 року було 23 дні. Загалом 43 робочих дня.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 785,59 грн. (33780,16 : 43= 785,59 грн.
Загалом за період затримки сума грошового забезпечення складає 16497,39 грн. (785,59х21=16497,39).
Разом з цим, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000,00 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з головного управління Національної поліції в Донецькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, підлягають задоволенню частково.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для його розподілу відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Покровського відділу Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 грудня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.В. Хохленков