Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
14 грудня 2020 р. Справа №200/11416/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Волноваської районної ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення № 7/24-684 від 14.11.2018 в частині затвердження п.3, п. 38 Положення про проведення конкурсного добору та призначення на посади керівників комунальних закладів культури,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Волноваської районної ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення № 7/24-684 від 14.11.2018 в частині затвердження п.3, п. 38 Положення про проведення конкурсного добору та призначення на посади керівників комунальних закладів культури.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1)подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2)має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3)відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши позовну заяву, суд вважає її такою, що підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
В першу чергу, суд наголошує, що одним із складових верховенства права, як основоположного принципу адміністративного судочинства, є принцип правової визначеності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих позицій суд зауважує, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому Європейський суд з прав людини у справах «Салов проти України», «Сутяжник» проти Росії», підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці Європейського суд з прав людини розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейським судом з прав людини сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Крім того, у деяких рішеннях Європейського суд з прав людини наголошується, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин; при цьому, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії», п. 109 ).
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, Європейський суд з прав людини підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Суд зазначає, що в адміністративному процесі строк, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування акта, навіть якщо особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним пізніше.
В даному випадку, позивач оскаржує приписи Положення про проведення конкурсного добору та призначення на посади керівників комунальних закладів культури, який в свою чергу є нормативно-правовим актом.
Чинним Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не визначено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки дата спірного документа 14.11.2018, судом встановлено, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, адже позовна заява надійшла до канцелярії Донецького окружного адміністративного суду лише 07.12.2020.
Акти органів та посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Чинне законодавство України та практика Верховного Суду встановлюють, що будь-яка особа має реальну можливість дізнатися про прийняття будь-якого нормативно-правового акта суб'єкта владних повноважень у день його опублікування. Проте така можливість настає лише у випадку, якщо оприлюднення відбулося у визначеному законом порядку.
Варто відмітити, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Фактично, суд може прийняти рішення про поновлення пропущеного строку позовної давності, якщо особа доведе, що оскаржуваний акт не був вчасно опублікований або був оприлюднений на офіційних веб-сайтах чи у ЗМІ з порушеннями чинного законодавства.
Інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.
Разом з тим, наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» визначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
В цілому, при обчисленні початку строку позовної давності в адміністративному процесі щодо оскарження нормативно-правового акта варто брати до уваги практику Верховного Суду, яка встановлює, що саме день опублікування нормативно-правового акта є відправною точкою при визначенні шестимісячного терміну на оскарження. У випадку, коли особа дізналася про це пізніше, вона має довести, що обставини, які перешкоджали їй вчасно ознайомитися з актом суб'єкта владних повноважень, є поважними.
Так, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що про спірне рішення йому стало відомо під час проведення журналістського розслідування, а саме 17.07.2020. Проте, доказів на підтвердження вказаного позивачем до суду не надано.
Суд зауважує, що відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру.
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення суд враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
З огляду на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом, суд доходить висновку, що даний позов, підлягає залишенню без руху, як то визначено ч. 1 ст. 123 КАС України, а також вимогами ст. 161 КАС України та ст. 169 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 160, 161, 171, 173, 175, 256, 295 КАС України, суддя -
Позов ОСОБА_1 до Волноваської районної ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення № 7/24-684 від 14.11.2018 в частині затвердження п.3, п. 38 Положення про проведення конкурсного добору та призначення на посади керівників комунальних закладів культури, - залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
У разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, вона повертається позивачеві.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Суддя В.А. Голуб