11 грудня 2020 року Справа № 160/12348/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 05.10.2020 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії за період з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року у сумі 45009,20 грн. та зобов'язання останнього виплатити заборгованість за вказаний період.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю дій відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року за відсутності визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на це підстав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2020 відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у відповідача.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідні дії з призначення, продовження та припинення пенсії вчинялись у межах наданих повноважень, визначених у нормативно-правових актах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України. Указує, що пенсійні виплати позивача за період з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року у сумі 45009,20 грн. обліковуються в Пенсійному фонді України та будуть виплачені після затвердження окремого порядку.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є громадянином України та перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .
На підставі рішень комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Межівської районної державної адміністрації від 23.07.2018 року № 98 та від 17.09.2018 року № 106 позивачеві відмовлено у поновленні соціальних виплат у зв'язку з непідтвердженим факту проживання на території Межівського району Дніпропетровської області.
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Межівської районної державної адміністрації від 23.07.2018 року № 109 пенсійні виплати було поновлено з грудня 2018.
При цьому, листом від 24.03.2020 року позивача повідомлено, що пенсійні виплати за період з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року у сумі 45009,20 грн. обліковуються в Пенсійному фонді України та будуть виплачені після затвердження окремого порядку.
Вважаючи, що відповідачем безпідставно зупинялися виплати пенсії, а також неправомірно ухилено від виплати утвореної заборгованості, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд виходить з того, що відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України (ч. 1 ст. 46 Конституції України).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року)) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Європейська соціальна хартія (переглянута 03 травня 1996 року), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У передмові до документу Організація Об'єднаних Націй E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни визначено, що внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Згідно ст.1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII(далі - Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Суд зазначає, що це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції (ст. 2 Закону №1706-VII)
На підставі ч.ч. 2, 3 ст.7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Виключно законами України визначаються у тому числі: основи загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ст. 47 Закону № 1058-IV)
1. Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
(Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
2. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ст. 49 Закону № 1058-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (пункт 1).
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (пункт 2).
Кабінетом Міністрів України 05.11.2014 року прийнято постанову № 637, пунктом 1 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) якої установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування: контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
У ст. 49 Закону №1058-IV зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до норм Закону №1058-IVприпинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії з 01.08.2018 року.
Оскільки виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом №1058-IV, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з підстав, що не передбаченіст. 49 Закону №1058-IV.
Більш того суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України Кабміну від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку -Законом №1058-IV.
У цьому випадку, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, які припинені Пенсійним фондом без законних на те підстав.
Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.
Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі Сорінг проти Сполученого Королівства. Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, повязаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.
У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі Ріс проти Сполученого Королівства Суд зазначив, що, зясовуючи, чи існує позитивне зобовязання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.
У рішенні від 26 червня 2016 по справі Суханов та Ільченко проти України (CASEOFSUKHANOVANDILCHENKOv. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі FormerKingofGreeceandOthersv. Greece, заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв'язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади щодо не підтвердження факту проживання на території Межівського району Дніпропетровської області При цьому, відповідач не заперечує право позивача на отримання такої пенсії та продовжив її виплату з грудня 2018 року.
Враховуючи, викладене та беручи до уваги, що позивач є громадянином України та є зареєстрованою особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії за період з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року у сумі 45009,20 грн. та зобов'язання останнього виплатити заборгованість за вказаний період підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком у визначений період, а не про стягнення на користь останнього недоотриманої суми пенсії, підстав для задоволення цього клопотання не має.
Керуючись статтями 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області виплатити заборгованість ОСОБА_1 за пенсійними виплатами, яка виникла у період з 01.08.2018 року по 30.11.2018 року у сумі 45009,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна),60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна