10 грудня 2020 р. Справа № 160/16298/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ільков В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Романа Олеговича про визнання протиправним та скасування рішення,-
07.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Романа Олеговича про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовна заява обґрунтована тим, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №52506463 від 03.06.2020 року є протиправними та підлягають скасуванню.
У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати цей адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується такі обставини.
Дослідивши матеріали позовної заяви, судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 набув права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У вересні 2020 року позивачу стало відомо, про те, що його власність вибула з його володіння, шляхом прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52506463 від 03.06.2020 року.
На думку позивача, в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про нотаріат» відповідач зареєстрував право власності на вищевказану квартиру за ТОВ «ЛЕКСГРУП» без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.
Також, позивач повідомляє, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , використовується позивачем та його сім'єю, в тому числі малолітньою донькою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає у цій квартирі з моменту придбання, через що, на думку позивача, відповідачем було порушено житлові права малолітньої дитини та не погоджено дане питання зі службою у справах дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом (п. 5 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. ст. 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З матеріалів позовної заяви видно, що правовідносини, що виникли між сторонами, пов'язані з вчиненням реєстраційних дій щодо майнових прав, які, на думку позивача, порушують його майнові права та є похідними від спору щодо таких майнових прав, тобто спір між сторонами виник не у зв'язку із виконанням або невиконанням суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, у тому числі, делегованих.
Також доцільно зазначити, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням прав позивача щодо вільного володіння, користування та розпорядження спірним майном.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на рухоме, нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на майно є цивільно-правовим. А тому, вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 року у справі №823/2042/16, від 02.10.2019 року у справі №807/137/18.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказує на те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, з урахуванням положень чинного законодавства України, з огляду на те, що позивач оскаржує реєстраційні дії приватного нотаріуса (державного реєстратора) щодо прийнятого ним рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень щодо приватної власності позивача, у даному випадку квартири, спір у справі між сторонами виник поза межами публічно-правових правовідносин, а отже, віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі “Занд проти Австрії” від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини 1 статті 6 згаданої Конвенції.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З урахуванням встановлених обставин, позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 170, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Романа Олеговича про визнання протиправним та скасування рішення.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу право звернутися з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Роман Олегович (04035, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 11, оф.25).
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В Ільков