ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.12.2020Справа № 910/15348/20
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 101 324,00 грн
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 101 324,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано необхідністю відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою позивачем страхового відшкодування внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15348/20, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), визначено сторонам строк на подання документів.
09.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
20.11.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/15348/20 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та вручена їх уповноваженим представникам, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.12.2018 по а/д М-06 Київ-Чоп 73 км. + 400 м., водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ГАЗ 66», д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його та постійно керувати ним, не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснив зупинку. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
ДТП сталася внаслідок порушення водієм транспортного засобу «ГАЗ 66», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 п. 12.1 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.01.2019 у справі №761/47384/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, на момент ДТП транспортний засіб «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , не був застрахований відповідно до вимог Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
03.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Старокостянтинівський кар'єр» як власник пошкодженого автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
14.01.2019 суб'єктом оціночної діяльності ДП “Експерт-Сервіс Авто” на замовлення позивача було складено висновок експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 52118, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 163 681,71 грн.
Відповідно до складеної позивачем Довідки №1 від 28.02.2019 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та наказу № 2669 від 18.03.2019 було вирішено виплатити власнику транспортного засобу «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , ТОВ «Старокостянтинівський кар'єр» суму шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 100 000,00 грн.
19.03.2019 позивач перерахував на користь ТОВ «Старокостянтинівський кар'єр» страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 936167 від 19.03.2019.
Крім того, позивачем на підставі виставленого рахунка-фактури № 43/19 від 25.02.2019 вартість оціночних послуг аваркома (експерта) у розмірі 1324,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 936781 від 03.04.2019.
17.08.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 3.1-05/8609 від 19.03.2019 про компенсацію витрат позивача у розмірі 100 000,00 грн, яка відповідачем у добровільному порядку задоволена не була.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним регресним позовом до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі №909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).
Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі №910/16227/16 зазначив, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 21.3. статті 23 Закону передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).
Згідно з вимогами пункту 21.1. статті 23 Закону, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Під час розгляду спору судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами застрахована не була.
Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 39.1. статті 39 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями п.п. “а” п. 41.1. ст. 41 Закону визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно з приписами статті 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (п. 36.2. ст. 36 Закону).
Пунктом 38.2.1. статті 38 Закону визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Власники транспортних засобів в розумінні пункту 1.6. статті 1 Закону - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач є юридичною особою, що здійснює експлуатацію належного їй джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «ГАЗ 66», д.н.з. НОМЕР_5 .
Також судом встановлено, що на момент ДТП (01.12.2018) ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 211 від 19.10.2017.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 76 від 10.04.2019 солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення взводу забезпечення 1 спеціального батальйону, звільнено з військової служби з 11.04.2019.
На час скоєння ДТП (01.12.2018) ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ГАЗ 66», д.н.з. НОМЕР_5 відповідно до дорожнього листа.
Вказані обставини підтверджені самим відповідачем відповідними доказами, долученими до листа № 2168 від 04.08.2020, наданому у відповідь адвокату позивача.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що вимога позивача має бути направлена до водія безпосередньо, оскільки солдат ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з Військовою частиною № НОМЕР_1 , а проходив строкову військову службу.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14 та від 21.09.2016 у справі № 6-933цс16.
Так, під час спірної ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом в ході виконання своїх службових обов'язків, доручених йому відповідачем, що також є підставою для покладення на останнього відповідальності як на власника транспортного засобу у вигляді відшкодування шкоди за вказану особу.
Отже, відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 01.12.2018, а до Моторного (транспортного) страхового бюро України як особи, що здійснила регламентну виплату, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Отже, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, а також не спростував обґрунтованість заявленої до стягнення суми, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 100 000,00 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, заявлені Моторним (транспортним) страховим бюро України вимоги про стягнення вартості послуг експерта у розмірі 1324,00 грн також підлягають задоволенню, враховуючи таке.
В силу приписів п. 40.3. ст. 40 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” Моторне (транспортне) страхове бюро України має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг п. 1.10. ст. 1 Закону), для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що за актом виконаних робіт згідно листа № 3.1-05/54888/вих/7 від 12.12.2018 Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання доручення на виконання робіт по справі № 54888 позивач як замовник прийняв, а ДП «Експерт-Сервіс Авто» виконав такі роботи: визначення розміру збитків, нанесених власнику ТЗ, та передав висновок № 521/18 про оцінку автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , від 14.01.2019. При цьому, у акті зазначено, що він є підставою для проведення розрахунку між замовником та виконавцем в сумі 1324,00 грн.
Для оплати виконаних робіт ДП «Експерт-Сервіс Авто» виставило позивачу рахунок-фактуру №43/19 від 25.02.2019 на суму 1324,00 грн., який позивачем було оплачено згідно з платіжним дорученням № 936781 від 03.04.2019.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення вартості послуг експерта в сумі 1324,00 грн суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати 101 324,00 грн позивачу, у зв'язку з чим суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (бульвар Русанівський, 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код 21647131) відшкодування в розмірі 101 324,00 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14.12.2020
Суддя Т. Ю. Трофименко