Справа № 307/3340/18
Провадження № 2/307/80/20
01 грудня 2020 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого
судді Гримут В.І.
при секретарі Ком'яті Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Тячівської міської ради, треті особи Тячівський відділ Головного управління в Закарпатській області й Державний ресторатор речових прав Тячівської міської ради Довгуник В.М. про визнання протиправними висновок комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього природного середовища, рішення Тячівської міської ради, скасування в реєстрі речових прав відомостей про право власності на земельну ділянку відповідачів й зобов'язання їх усунути істотні порушення будівельних норм та правил,
Позивачі звернулися до суду з вище вказаним позовом.
Протокольною ухвалою суду в якості співвідповідачів до справи було залучено Головне управління ДЗК у Закарпатській області та Державного реєстратора речових прав Тячівської міської ради В.М. Довгуник.
Посилаються на те, що в квітні 2018 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду позов до них - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Тячівської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0.1500 га., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, зокрема, не перешкоджати їм у користуванні частиною вищезазначеної земельної ділянки площею 0.0046 га., яка розташована позаду житлового будинку, на суміжній межі та не чинити перешкоди у встановлені межових знаків між суміжними земельними ділянками.
Підставою для позову вважає те, що вони відмовилися підписати акт погодження меж їхньої земельної ділянки, а також те, що вони перешкоджають їм у користуванні частиною земельної ділянки, яка розташована позаду житлового будинку позивача на суміжній межі.
Проекти забудови земельних ділянок індивідуального житлового будівництва площею по 700 м.кв. видані 10 червня 1986 року та 23 травня 1980 року відповідачу ОСОБА_5 .
09.12.2016 року за № 1667 Тячівською міською радою прийнято рішення про надання їм дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0.1500 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
Суміжна земельна ділянка, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0.1500 га належить відповідачам.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 побудували на ній житловий будинок, літню кухню та господарські будівлі по лінії розмежування їхніх земельних ділянок (на межі), а згодом під стіни будівель проклали дренажні труби (канави) для стоку води. Дренажна канава знаходиться на території їхнього двору, що також зафіксовано у висновку комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів розвитку міста та села, екології охорони навколишнього середовища за наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 щодо встановлення і непогодження меж земельної ділянки сусіднім землекористувачем, затвердженому рішенням Тячівської міської ради № 4180 від 25.06.2014 року, а також зазначено у висновку Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього середовища, яке затверджено рішенням Тячівської міської ради від 10.05.2017 року № 1560.
Згідно проектів забудови земельних ділянок зазначено, що позаду будинку повинна бути відстань 1 метр для їх обслуговування, що передбачено пунктом 3.25 діючих норм (ДБН 360-90), про що також зазначено і у висновку комісії Тячівської міської ради від 18.08.2014 року № 70.
Отже, у такий спосіб відповідачі вирішили обмежити позивачів у праві на користування та приватизацію частини земельної ділянки, переданої позивачам під забудову (спочатку збудували свої будівлі на межі, замість відступу 1 м. у глиб свого двору, а потім вимагають зайвого метра за рахунок ділянки позивачів).
Непрофесійність комісії Тячівської міської ради у питаннях вирішення земельних спорів є очевидною через їх нездатність визначити на місцевості причини з яких виділена відповідачам земельна ділянка для забудови, що мала прямокутну форму (20.5х35 м.), чомусь на даний час перетворилася на яйцеподібну, замість прямої лінії розмежування земельних ділянок погодили вигнуту лінію із захопленням частини сусідньої земельної ділянки, не врахували їхні звернення, що забудова відповідачами пройшла по межі ділянок і там слід було погодити межі. Це сталося внаслідок порушення зазначеною комісією порядку вирішення земельних спорів, передбаченого ст.ст. 158-160 ЗК України.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позов не визнали. Як у відзиві на позов, та і в судовому засіданні пояснили, що їхня земельна ділянка передана їм у власність Тячівською міською радою у відповідності до норм діючого законодавства і жодних прав позивачів не порушує. Також не порушує їхніх прав і будинок, який споруджений відповідно до вимог ДБН.
Представники Тячівської міської ради та ДЗК у Закарпатській області в судове засідання не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Державний реєстратор речових прав Тячівської міської ради Довгуник В.М. у судове засідання не з'явився. Надав заяву про відсутність заперечень відносно позову. Просить справу розглянути у його відсутності.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з вимогами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Із статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд встановив, що між сторонами тривалий час існує спір про межі земельних ділянок, якими вони користуються.
Позивачі просять визнати протиправним висновок комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього природного середовища від 04.05.2017 р. та рішення Тячівської міської ради № 1560 від 10.05.2017 р., яким затверджено цей висновок, скасувати в реєстрі речових прав відомості про право власності відповідачів на земельну ділянку кадастровий номер 2124411010011:003:0060 та скасувати її реєстрацію в ДЗК, повернути їм у користування захоплену частину площею 0.0018 м.кв, зобов'язати відповідачів усунути істотні порушення будівельних норм та правил шляхом перебудови належних відповідачам будинку, літньої кухні та господарських споруд.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності стверджено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2124411010011:003:0060, площею 0.15 га., за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях.
Право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у АДРЕСА_1 , за ними не зареєстровано і ділянка знаходиться у їхньому користуванні на підставі рішення виконкому Тячівської міської ради від 27.03.1986 року. Площа земельної ділянки у рішенні не зазначена, акту відводу ділянки та акту встановлення межових знаків позивачами не надано.
Відповідно до ст. 152 ч.ч. 2 та 3 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 12 частин 1-4 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з вимогами статті 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 95 ч. 1 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з вимогами статті 160 ЗК України сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.
Доказів того, що рішення Тячівської міської ради № 1560 від 10.05.2017 р., яким затверджено висновок комісії Тячівської міської ради з питань земельних ресурсів, розвитку міста та села, екології, охорони навколишнього природного середовища від 04.05.2017 р., а також реєстрація за відповідачами права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 порушує права позивачів, а також доказів того, що будинок, літня кухня та надвірні споруди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чинять перешкоди позивачам у користуванні їхнім майном чи земельною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суду не надано.
Приєднаній ними до справи ситуації фактичного землекористування виконаний Тячівським міськрайонним виробничим відділом ДП «Центр ДЗК» суд дає критичну оцінку і не вважає її належним доказом, так як позивачі не надали суду акту про встановлення межових знаків на земельній ділянці якою вони користуються і у складеній ОСОБА_6 ситуації відсутні будь-які посилання на відомості про межові знаки, які були порушені при встановленні меж земельної ділянки відповідачів.
Судові витрати слід покласти на позивачів у рівних частках.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 13, 42, 76, 77 ч.ч. 1, 2, 78, 79, 80 ч. 2, 81 ч.ч. 1, 5, 6, 83 ч. 1, 95, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 152 ч.ч. 2, 3, 160 ЗК України, ст. 16 ЦК України суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Судові витрати покласти на позивачів у рівних частках.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 10.12.2020 року.
Головуючий В.І. Гримут