1/989
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 грудня 2020 року м. Київ № 640/9960/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - тертя особа), адреса: 03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 76-А, у якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу №Ф-58562-17 від 16.05.2019 року про сплату боргу (недоїмки).
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень оскаржуваної вимоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що останній є застрахованою особою та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем, як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
При цьому, позивач звертає увагу, що вказані дії податкового органу порушують вимоги чинного законодавства України, оскільки прийняття даної податкової вимоги спричиняє для позивача подвійну сплату податку (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування вимоги та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач не погоджуючись з викладеними позивачем у позовній заяві аргументами подав відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, позивач - платник єдиного внеску, визначений пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Керуючись викладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних позовної заяви позивача та залишити в силі прийняту податкову вимогу щодо позивача.
Третьою особою пояснення щодо адміністративного позову у встановлений судом строк подані не були.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом в свою чергу було встановлено та проти чого не заперечуються сторони, 16 травня 2019 року, Головним управління ДПС у місті Києві, на підставі даних інформаційної системи було сформовано податкову вимогу № Ф-58562-17, зі сплати єдиного соціального внеску, а саме:
- суми зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік у розмірі 8 448,00 грн;
- суми зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за І квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн;
- суми зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за II квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн;
- суми зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за III квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн;
- суми зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн;
- суми зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за І квартал 2019 року у розмірі по 2 754,18 грн.
Загальна сума заборгованості складає 21 030,90 грн (двадцять одна тисяча тридцять гривень 90 коп.).
07 квітня 2020 року Солом'янським РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ за заявою Головного управління ДПС у місті Києві, було відкрито виконавче провадження № АСВП: № 61709554 зі стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
10 квітня 2020 року, на адресу Солом'янського РВ ДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ), було надіслано запит на отримання публічної інформації, щодо отримання інформацію про стан виконавчого провадження № АСВП: № 61709554, шляхом надіслання копії постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатор доступу.
22 квітня 2020 року, засобами поштового зв'язку, на адресу позивача надійшов лист Солом'янського РВ ДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції, з постановою про відкриття виконавчого провадження.
10 квітня 2020 року, на адресу Головного управління ДПС у місті Києві, позивачем було надіслано запит на отримання публічної інформації, з проханням:
1. Повідомити дату формування податкової вимоги? 2. Повідомити на підставі якого документу сформована податкова вимога (акту документальної перевірки, звіту платника про нарахування єдиного внеску чи облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів)? 3. Повідомити дату надсилання податкової вимоги? 4. Надіслати копію податкової вимоги з доказами вручення її платнику податків, або повідомлення поштової служби про вручення із зазначенням причини невручення. 27 квітня 2020 року, засобами поштового зв'язку, на адресу ОСОБА_1 , надійшла відповідь Головного управління ДПС у місті Києві за № 17239/ф/26-15-10-05-15 від 17 квітня 2020 року.
Позивач не погоджуючись з вказаною вище податковою вимогою № Ф-58562-17 від 16 травня 2019 року, вважаючи її помилковою, та такою, що прийнята з грубим порушення норм Податкового кодексу, щодо строку обчислення недоїмки зі сплати ЄСВ і порушення прав позивача на своєчасне інформування про борг, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом та просив задовольнити позовні вимоги.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI.
Згідно статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, суд зауважує, що відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» викладена Верховним Судом в постанові від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19 та від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, як вбачається з матеріалів справи та, що було встановлено судом під, зокрема з копії трудової книжки (а.с. 25), позивач має трудовий стаж з 01 червня 2012 року, та починаючи з 20 січня 2014 року працює та перебуває у трудових відносинах з приватним підприємством «ДЖИВАЛЬДІС» (ЄДРПОУ 37971230), який і сплачує за позивача єдиний соціальний внесок відповідно до чинного законодавства, що підтверджується копією трудової книжки та довідкою про доходи, що видана ПП «ДЖИВАЛЬДІС». За період з січня 2017 року по грудень 2018 року включно з усіх виплат, належних позивачеві, роботодавцем - АТ «Ощадбанк» сплачені страхові внески (єдиний внесок).
В матеріалах справи відсутні докази фактичного ведення позивачем підприємницької діяльності упродовж 2017-2018 років, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності у 2017, 2018 та 2019 роках.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (надалі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Проте, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкція № 449, визначаючи обов'язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.
Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що статтею 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, відповідач мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, позивач не подавав звітність за 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік, відповідачем чи іншим державним органом не було проведено перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
При цьому, суд зауважує, що відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
При цьому, відповідачем не надано інших документів, окрім звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017-2019 роки, витягу з інтегрованої картки платника податків позивача, на підставі яких відбулося нарахування єдиного внеску, зокрема, за 2017 рік та 2019 рік.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 «вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, тобто з кожного з визначених Інструкцією джерел окремо. Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника «та», свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки і є допоміжним джерелом при нарахуванні єдиного внеску».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.
Таким чином, суд приходить до висновку, що системний аналіз норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця.
При цьому, суд також враховує ту обставину, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї у спірний період регулярно нараховував та сплачував роботодавець, а саме приватне підприємство «ДЖИВАЛЬДІС» (ЄДРПОУ 37971230), що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем окремо.
Наведена обставина дає підстави для висновку, що визначена в оскаржуваних вимогах Головного управління ДПС у місті Києві сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу Позивачки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.
Також, суд звертає увагу, на правову позицію Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19), в якій Верховний Суд зазначив, що «З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа- підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціапьне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-УІ щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи- підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».
Отже, керуючись вищевикладеним та аналізом наведених вище норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога № Ф-58562-17 від 16 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) прийнята Головним управлінням ДПС у місті Києві без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у місті Києві № Ф-58562-17 від 16 травня 2019 року про сплату боргу (недоїмки).
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова