ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 грудня 2020 року м. Київ № 640/14178/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України,
Ліквідаційної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, винесений Головою Ліквідаційної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, від 23.03.2020 № 165/ОС-20 про звільнення ОСОБА_1 зі служби на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію";
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України;
стягнути з Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2020 до часу поновлення на службі.
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на Конституцію України, Кодекс законів про працю України, закони України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», «Про державну службу», Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, та зазначає про протиправність його звільнення зі служби на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки його не повідомлено про вакантні посади в день попередження про наступне вивільнення, а запропонована позивачу посада в день його фактичного звільнення не є рівноцінною, яку займав позивач до звільнення та не відповідає професійній кваліфікації, досвіду та звання позивача.
Від Голови комісії з ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Конституцію України, Кодекс законів про працю України, закони України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію України», Постанову Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», Положення про Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16.01.2020 № 152/5, та зазначає, що позивача було звільнено зі служби на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з підстав скорочення штатів у зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів, визначених наказом Міністерства юстиції від 11.01.2020 № 201/к, не пов'язаного з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України. Також представник відповідача вказує, що з огляду на відсутність рівнозначних посад, позивачу запропоновано вакантну на той час посаду оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», однак позивачем зазначену пропозицію відхилено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 з 10.10.2019 по 23.03.2020 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі, з 08.11.2019 обіймав посаду начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наказом Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 201/к до штату Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.12.2018 № 4591/к, внесено зміни, зокрема виведено поза штат Управління внутрішньої безпеки та скорочено штатну посаду начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
23.01.2020 позивачу повідомлено, що у зв'язку із внесеними змінами до штату Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та до штатного розпису Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України посаду, яку він обіймає, скорочено та попереджено про наступне звільнення із займаної посади не раніше ніж через два місяці з дня ознайомлення з даним попередженням відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
23.03.2020 відповідно до штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 13.02.2020 № 649/4, позивачу запропоновано посаду оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)». З даною пропозицією позивач не погодився з тих підстав, що запропонована посада нижче займаної посади.
Наказом Голови ліквідаційної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 23.03.2020 № 165/ОС-20 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIІI), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, та Законом України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV), який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Згідно із статтею 1 Закону № 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Частиною п'ятою статті 23 Закону № 2713-IV встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок переміщення та переведення поліцейського визначено у частині першій статті 65 Закону № 580-VIІI.
Так, переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Частиною першою статті 68 Закону № 580-VIІI визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Відповідно до частини другої статті 68 Закону № 580-VIІI поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 68 Закону № 580-VIІI поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд зазначає, що у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів звільненню підлягають поліцейські, посади яких скорочені. Водночас, відповідно до приписів статті 65 Закону №580-VII скорочення посади, яку обіймає поліцейський, є однією з підстав його переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а частиною другою статті 68 вказаного Закону передбачено можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
При цьому згідно із частинами восьмою, дев'ятою статті 65 Закону №580-VII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
За правилами частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.
Крім того, у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинно бути запропоновано іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням штатів.
Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, тобто ініціатива керівництва.
Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 05.12.2018 у справі №814/805/17.
Отже, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв'язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв'язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №824/185/17-а.
Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 201/к до штату Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.12.2018 № 4591/к, внесено зміни, зокрема виведено поза штат Управління внутрішньої безпеки та скорочено штатну посаду начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
23.01.2020 позивача попереджено про скорочення посади начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, яку він обіймав, та про наступне звільнення згідно з пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції: Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України, Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та утворення як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
23.03.2020 відповідно до штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 13.02.2020 № 649/4, позивачу запропоновано посаду оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)». З даною пропозицією позивач не погодився з тих підстав, що запропонована посада нижче займаної посади.
Наказом Голови ліквідаційної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 23.03.2020 № 165/ОС-20 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів).
При цьому, суд приймає до уваги доводи відповідача, що позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України в зв'язку із скороченням займаної ним посади, а не в зв'язку із ліквідацією Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Суд також приймає до уваги доводи, що наказом Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 201/к скорочено штатні посади начальників секторів внутрішньої безпеки по Центрально-Західному, Західному, Південному, Південно-Східному та Північно-Східному міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а тому в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України були відсутні рівнозначні посади.
Разом з тим, як встановлено судом, позивачу запропоновано посаду оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» відповідно до штату Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 13.02.2020 № 649/4.
Доказів на підтвердження того, що дана посада була єдиною вакантною посадою, на яку міг претендувати позивач з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, матеріали справи не містять.
Крім того, відповідачем під час вирішення питання щодо звільнення позивача зі служби оцінка його кваліфікації та досягнень у службовій діяльності, з'ясування можливості подальшого проходження служби, з урахуванням його особистих якостей, досвіду роботи, не здійснювалися. Доказів зворотнього суду не пре'явлено.
При цьому, враховуючи, що звільнення позивача відбувалось в період ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та утворення правонаступника - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, відповідно позивач мав право на переведення в даний орган, оскільки встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При цьому будь-яких доказів неможливості переведення позивача в Департамент з питань виконання кримінальних покарань відповідачем не надано.
Наведене свідчить, що відповідачем, як роботодавцем, не вжито всіх заходів щодо переводу позивача на іншу посаду, оскільки позивачу не було запропоновано всіх вакансій, на які міг претендувати позивач з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності.
Разом з тим, суд критично ставиться до доводів позивача, що йому не було запропоновано іншу роботу одночасно з попередженням про звільнення відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки зазначені положення стосуються лише осіб, які не проходять публічну службу.
Суд також не бере до уваги доводи позивача відносно того, що його не було ознайомлено зі штатом Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, оскільки відповідно до Закону № 580-VIІI такий обов'язок відсутній, доказів звернення позивача з метою отримання штату матеріали справи не містять.
При цьому, суд зазначає, що позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі в період з 10.10.2019 по 23.03.2020, а тому суд не бере до уваги доводи позивача щодо багаторічного досвіду роботи позивача в лавах Державної кримінально-виконавчої служби України. Доказів зворотного суду не пред"явлено.
Разом з тим, враховуючи, що під час розгляду справи встановлено протиправність дій відповідача, які полягали у тому, що позивачу не було запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до його кваліфікації та досвіду роботи, суд приходить до висновку, що у відповідача не виникло підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення позивача зі служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність наказу Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 23.03.2020 № 165/ОС-20 про звільнення ОСОБА_1 зі служби на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та про наявність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.
Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Відповідно до довідки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 15.09.2020 № 6/2-140 середньомісячне грошове забезпечення за останні два місяці служби перед звільненням (січень, лютий 2020 року) обчислена в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», ОСОБА_1 склала 15 383,01 грн.
При цьому, суд зазначає, що в січні 2020 року був 21 робочий день, в лютому 2020 року - 20 робочих днів.
Таким чином, середньоденний заробіток становить 750,39 грн.
Оскільки позивача звільнено з 23.03.2020, справа вирішена по суті 09.12.2020, відповідно на період часу вимушеного прогулу позивача припадає 181 день.
Таким чином, стягненню з Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 135 820, 59 грн (750,39 грн (середньоденний заробіток позивача) х 181 день (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41693471), Ліквідаційної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41693471) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 23.03.2020 № 165/ОС-20 про звільнення ОСОБА_1 зі служби на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.03.2020.
4. Стягнути з Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 135 820 (сто тридцять п'ять тисяч вісімсот двадцять) грн 59 коп.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов'язання Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору внутрішньої безпеки по Центральному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Управління внутрішньої безпеки Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 23.03.2020 та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева